На роздоріжжі
до віршувань в окупації
. . . на останньому слові поставив крапку -
плямою впала з пера нечепури каламаря. . .
а хтось брутальний,
смалкИй хтось
гримнув дверима і вікнами -
навстіж їх відчинив,
гучноголосий,
змітає мій світ самоти
і. . . -
входить весна з оберемком цвітіння
під гамір пташиний
зі співами у передзвін.
теплом і коханням,
красою освячена і осяйна,
бездоганно струнка
у строї прозорому -
їй легіть подувом тихим розхвильовує
пелерину веселкову на плечах. . .
милуюся хмарками в небі,
темними й білими що пропливають -
легкІ, невагомі, у кольорі міняться
і, пригорнувшись, цілують лагідно сонце
і далі пливуть загадкові,
казкові
у синьому просторі мрій
зводять замки фантастичних світів -
у вітанні до них овація перших травинок. . .
і - дощик цілющий напоює зранену землю. . .
на останньому слові поставив три крапки,
камінчиками їх розкИдав,
кинув у ворожбі -
гадаю майбутнє
на покресленому словом папері,
в сумбурність веселу весни занурений
на роздоріжжі. . .
