Надвечір’я…
з рубрики / циклу «Нуртовище думок»
Холодний вітер загляне у вічі,
Як вісник неба, оповитого в печаль.
На варті хмари, темні та одвічні -
Та проглядає обрій, як небесна пектораль.
Ці хмари ніби міст, до сонця двері,
Увись! Або ж в якесь чуття минуле.
Встеляють все безмежжя небо-прерій.
В яких і на землі, здається, потонули.
Відкрити як, щоби заглянути за хмари.
Завжди існує щось - невидиме та ближче.
Ми відчуваєм те, що так від нас сховали;
І ніби лабіринт. Насправді - попелище...
23.09.2014
