26.03.2015 13:14
для всіх
124
    
  6 | 6  
 © Ганна Коназюк

Недолугому віршику

Недолугому віршику

Тебе я породила і... не вб`ю.

Знайомий вислів зовсім не про мене...

У когось гнів, обурення скажене, 

А я тобі, мій віршику, зів`ю

Вінок із лавру, клену чи ромена.


У тебе ручки кволі і малі.

Взуття з тканини ще й на розмір менше.

Тебе, малого, розпинають вперше

Й оцінюють стандарти по шкалі.

А хтось, мов стружку, рими твої теше...


Не плач, маленький, душу не ятри.

Бо головне у тобі її світло -

Від нього в мене серденько розквітло, 

Яке гнітять байдужості вітри.

От бач! Всміхнувсь. І дивишся привітно...



Київ, 26.03.2015

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 31.03.2015 15:20  Максимів Галина => © 

Чудово. Надзвичайно....

 26.03.2015 20:35  Тетяна Белімова => © 

{#}Буває... Розумію, як непросто, коли розпинають твір. До цього, певно, неможливо звикнути. Але я дружня підтримка друзів))

{#}

 26.03.2015 17:48  Тетяна Чорновіл => © 

Дуже гарно! ))

 26.03.2015 15:43  Мальва СВІТАНКОВА => © 

;) Маленький, хороший такий, - одразу захотілося приголубити...)
Чудовий вірш!

 26.03.2015 14:28  Георгій Грищенко => © 

Гарно.

 26.03.2015 13:18  Світлана Рачинська => © 

Да, і картинка просто супер!

 26.03.2015 13:18  Світлана Рачинська => © 

Ох, Ганно!!! Як гарно! Як тремко і чуйно. Дуже оригінально... Не вбивай! Бо всміхнувся не лише вірш:) В улюблене!