МАРТА
Продавчині м`ясо-молочного терміналу вийшли надвір перекурити. Та й не так перекурити, як погрітися осінніми оксамитовими променями. Мерзлякувато таки у велетенських холодильниках торгувати сирами, шинками та ковбасами. А тут — сонечко лоскотне, листя кружляє...
Бабське літо.
- Твій тобі дзвонить? Як він там? – питає Марту коліжанка Наталка, чиркаючи запальничкою.
- Та як, та ніяк, - відповідає жінка глибоко затягуючись цигаркою.
- Дзвонить? - допитується подруга. Знає, що Мартиному чоловікові вручили повістку, і за місяць з Яворівського поліглну той відправився на Донбас.
- Кожний день дзвонить. Але казати нічого не може, бо заборонено про погане. Тілько, каже, шо все гут. Та не дими мені в вічі, - нервово махає руками Марта.
- А він хоч у броніку пішов? - не вгамовується Наталка.
- Певно, шо так. Адміністрація зорганізувала, Зеньо кум з кумоу, ще й однокласниці якісь, шлях би їх трафив, гроші принесли, –«Для нашого Миросика!». Та я як порахувала на що вийшов му тей строй, то подумала: а було «перелома» не вкупити, “виразки”, “кризу гіпертонічного” або ще якої холєри, як люде роблять? Та й лишивсі би вдома, сходи до півниці зладнав, яму на яблука викопав, - жінка зітхнула, проводжаючи поглядом блакитний струменець, що тягнувся від сигарети догори, ніби хотів наздогнати білу хмаринку високо у небі. - Та то таке... лірика. Потім си думаю, та вже нехай ми троха вступиться, віддихну. Капусти якоїсь насолю, підпеньок наберу-намариную.
Марта замовкла. Попіл вітром здуло на Наталку. Та обтрусила мовчки, співчуваючи напарниці за чоловіка.
Підбігла дівчинка, років п.яти, і голосно так
-Тцьоця Марта, мама казали, що ви маєте мені сир для неї передати!
- Йой, курва! Я ж забула Славці сиру відкласти! – закричала Марта, втоптала в асфальт недопалок і полетіла до терміналу, змітаючи довгою спідницею листя і павутину Бабського літа.
