Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
16.04.2015 09:40Оповідання
 
21000
З дозволу батьків
© Кальніченко Артем

Невдаха

Кальніченко Артем
Опубліковано 16.04.2015 / 28837

Дехто N був посередньою людиною, хоч йому часто не щастило в житті, а фортуна посміхалась до нього дуже рідко. Його фантазії і мрії мало чим не відрізнялись від фантазій і мрій мільярдів людей всього світу. Він був гвинтиком системи цінностей, яка керувала його бажаннями, ставила йому цілі і підштовхувала до їх досягання. Єдине, що відрізняло його від інших – це образа. Він був ображений на світ і на людей. Ця образа складалась з тисяч маленьких і великих частинок, починаючи від буркотливої продавчині в супермаркеті, а закінчуючи звільненням з роботи. Кожна невдача висікалася на його душі раною, адже йому здавалося, що падіння – це ляпас від всесвіту, від долі, яка чомусь занадто до нього жорстока. Вона не подарувала йому нічого, усе, що мав – маленька квартирка і робота в міському архіві – заробив для себе сам. N вважав, що доля просто покинула його напризволяще. Мабуть, цьому посприяло дитинство в притулку, а не в повноцінній сім’ї. Ця думка переслідувала його щохвилини, ідея ненависті не давала йому спокою.

Тієї п’ятниці архів закривали на вихідні. Будівля для зберігання документів, старих газет і іншої, як це називав N, «макулатури» розташувалась на околиці міста, біля фабрики з топлення сала, саме тому навколо завжди стояв неприємний запах, а з вулиці доносився шум працюючих механізмів фабрики.

- Як мене дістав цей архів! – сказав N. – Зарплатня мала, умови жахливі, а сама робота нудна і нецікава. Як можна витратити все своє життя на метушню з папером? Я вартий кращого!

- Шах і мат! – радісно повідомив писклявий голос Чотириокого. – Доки ти тут базікав, я зробив хід королевою і з’їв твого короля. Невдаха, жени грошенята!

- Як таке можливо?! – N дістав з кишені кілька купюр, відрахував умовлену суму і, стукнувши кулаком по столу, кинув гроші на шахову дошку. – Подавися!

- Ти не вмієш програвати! – з посмішкою сказав Чотириокий. Глянувши на гроші, його очі засвітилися і спалахнули.

- Гляди щоб від спалаху твоїх нечесних очей лінзи на твоїх окулярах не лопнули!

- Нечесних?! Я виграв цілком чесно!

- Звісно! – N встав і попрямував до виходу.

- Побачимось після вихідних! – крикнув Чотириокий, але той його вже не чув. N закрив двері і вийшов на вулицю.

Вечоріло. Випаровування з труб фабрики затуляли собою небо. Навколо відчувався жахливий сморід. Яка гидота!

N зробив крок, але раптом його ногу потягнуло вбік і він покотився сходами вниз. Обличчям він впав прямо в калюжу, що залишилась від вчорашнього дощу. Почувся дитячий сміх. Піднявши голову, N побачив кількох дітлахів. Вони всі стояли за воротами, затуливши носи і тицяючи пальцями в сторону N.

- Малі виродки! – пробурмотів той. – Якого біса вони роблять тут?!

Дітлахи знову засміялися, їхні голоси звучали в голові N жахливими криками знущання і приниження.

- Забирайтеся звідси! – крикнув N. Діти ще голосніше зареготали, але все ж таки побігли далі.

Піднявшись, N оглянув себе: одяг забруднився, а руки були подерті. Нога боліла, мабуть, з’явиться синець. У роті залишився неприємний присмак дощової води і багна. Вилаявшись, N попрямував до входу в метро. Спустившись ескалатором вниз, він почекав, доки потяг прибуде і зайняв місце у, на диво, порожньому вагоні.

- Прошу вибачення, - почувся голос, - можна я сяду з вами?

N подивився вгору. Перед ним стояв літній чоловік у чорному пальто з піднятим високим коміром, який діставав йому ледве не до вух. Незнайомець, наче, нізвідки виник.

- Тут повно вільних місць, - тихо відповів N. – Можна сісти де завгодно.

- Але я хочу сісти з вами, - наполягав незнайомець. Його обличчя набуло суворого, навіть трохи страшного вигляду. – Будь ласка.

«Дивак!» - подумав N. Йому захотілося послати цього стариганя під три чорти, але той вже встиг опуститися поряд. Вигляд у нього був охайний, можливо вишуканий, чимось він нагадував людину з минулого століття. Незнайомець кілька секунд сидів мовчки, склавши рука на грудях, а потім промовив:

- Я диявол.

Такі слова були неочікуваними. «Він божевільний!» - зробив для себе висновок N. Йому здалося, що краще деякий час підігравати йому, адже хто знає, що у психа на думці. Можливо, він небезпечний.

- Звісно. І чого вам треба?

- Ти мені не віриш, хлопче. Я бачу це у твоїх очах. Прийняв мене за божевільного? Добре, нехай буде так. Все одно, я не збираюся перевіряти твою віру в мене, - після цих слів він зітхнув. – Я хочу тоді дещо подарувати.

- Подарувати? – здивувався N.

- Так. Тобі випала унікальна нагода вирішити долю всього людства, яке ти так не любиш.

- Ти знаєш, що хворий. Тобі потрібна медична допомога.

Незнайомець цих слів не помітив. Він продовжував:

- Все життя ти ненавидів долю і світ. Твоє єство просто переповнене злістю, тому коли я тебе побачив, мені здалося, що буде цікаво поспостерігати за тим, як саме ти виплескуєш свою злість. Ти не дуже чемний, це можна зрозуміти. У тебе немає друзів, жінки та й взагалі нікого. Ти сам, адже не вмієш спілкуватися з людьми. Тому своє життя ти абсолютно не цінуєш: тобі немає чого втрачати. Тож я поставив собі одне питання: а чи здатна ображена на весь світ людина на один відчайдушний крок, аби змінити все?

- Що ти верзеш?! Ти псих, чуєш?! Відвали від мене, інакше я за себе не відповідаю, стариганю!

- Послухай, будь ласка, - незнайомець поклав руку на плече N і стис з такою силою, що той ледве не заплакав, - інакше я відірву тобі голову. Отже, що я там казав? А, згадав! Ти можеш бути здатним на вагомий вчинок. Тому, я хочу подарувати тобі ось це.

Незнайомець, все ще тримаючи N за плече, іншою рукою поліз до кишені. Звідти він дістав маленьку скриньку, схожу на ті, в яких жінки зазвичай тримають свої прикраси. Вона була оздоблена камінням і позолотою – мала цілком гарний вигляд. Зверху на кришці була рубінова кнопка.

- Ця річ зможе вирішити всі твої проблеми. Натисни сюди, - він постукав довгим пальцем по кнопці, - і всі, кого ти так ненавидів зникнуть.

N розслабився. Незнайомець це відчув і забрав руку з його плеча.

- Тільки подумай, більше ніхто не буде тобі докучати. Ніхто.

- Щось не віриться, - сказав N. Він повільно торкнувся скриньки, аж раптом старий тицьнув йому її в руки.

- Я даю тобі неймовірну владу. Владу над усім світом. Подумай головою, що ти можеш з цим зробити!

- Я не знаю…

- Подумай! – ледве не крикнув незнайомець. – Тепер влада в твоїх руках. Сам вирішуй, що з нею робити, але я гарантую, що ця річ звільнить тебе від усього.

Після цих слів він встав і пішов. N хотів окликнути його, але старий зник так само швидко і дивно, як і з’явився.

«Що це означає?, - подумав N, оглянувши скриньку з усіх боків, - невже, якщо я натисну на цю кнопку, станеться кінець світу?»

Потяг загальмував. Коли механічний жіночій голос із динаміка повідомив, що зупинка на потрібній станції, N вийшов і попрямував ескалатором вгору.

Відчинивши двері під’їзду свого будинку, N одразу наштовхнувся на консьєржку. Літня жінка вирячилась на нього презирливим, навіть трохи злим поглядом.

- Знову прийшли з брудними черевиками?! – запитала вона грубо.

- Ні! – таким самим тоном відповів N. – Я вже вибачався за той раз.

- Аякже! Знаю я таких як ви, ніколи не поважаєте чужу працю.

- Замовкни, стара, – прошепотівши це собі під ніс, він піднявся сходами на третій поверх, де знаходилася його квартира під номером 13. Було чутно, що консьєржка щось обурено бубоніла, але що саме залишилось поза увагою.

Малюнок на підлозі сходової клітки нагадав N шахову дошку і поразку Чотириокому, від чого настрій у нього став ще гіршим.

Повернувшись додому N подумав, що варто було б викинути скриньку і поставити спогад про цей випадок на дальню поличку назавжди, але його зупинила цікавість, тож він поклав її на стіл і забув про неї на деякий час.

Квартира у N була типовим помешканням самотнього чоловіка: безлад, купа брудного посуду, а у холодильнику лише напівфабрикати. У спальні стояв маленький телевізор – єдине, що допомагало N, забути про образу на світ.

Перевдягнувшись та повечерявши, N згадав про скриньку: взявши її до рук, почав розглядати. Його раціональність не дозволяла йому вірити у вигадки старого дурня, але щось всередині змушувало задуматись, а чи варто було б натискати на кнопку, якби це було по-справжньому? Може, людство все ж таки варте життя? Звісно, доля одного індивіда нічого не варта, у порівнянні з долями мільярдів, але чому саме N повинен страждати? У дитинстві він терпів знущання однолітків, в роки юності друзів у нього не додалося. Його невпевненість в собі не дозволяла йому завести дівчину, тож N навіки затягнуло болото самотності. Але не тільки безперервний стан самотності був проблемою. Будь-яка справа давалася йому з великими зусиллями, адже все у нього просто валилося з рук. Саме тому слова «лузер» і «невдаха» та фрази типу «Мабуть, народився в понеділок» стали для нього звичними. Але чи вартий світ апокаліпсису тільки через це?

Раптом почувся телефонний дзвінок. N поклав скриньку на стіл, і піднявши слухавку вже старенького чорного телефону, грубо запитав:

- Хто?

- Привіт, друже, - сказав знайомий голос, - я так розумію, що ти ще не скористався моїм подарунком. Чому ж так довго тягнеш кота за хвіст?

- Звідки у тебе мій номер?

- Чи ти досі не сприймаєш мене всерйоз?

- Я викличу поліцію, зрозумів?!

- Згадай своє дитинство. Пам’ятаєш тих хлопців, що лупцювали тебе щоп’ятниці? А виховательку, яка вперто не хотіла цього помічати? – тембр його голосу змінювався. Він то стрибав вгору, то падав униз, від чого у N пішли мурашки по шкірі. - Усі вони є частиною системи, яка налаштована проти тебе. А зараз ти маєш шанс її знищити, так би мовити, віддати світові борг, розумієш?

- Відвали! – крикнув N і кинув слухавку.


***

Ось вона! Скринька стоїть на писемному столі, освітлена настільною лампою, наче прожектором. Червона рубінова кнопка сяє, манить натиснути на неї. Але навіщо? Можливість знищити все людство одним рухом руки - це влада, але цією владою ніяк не скористуєшся. Навіщо тоді вона потрібна? За допомогою такої влади керувати людьми не вдасться, бо саме судження про кнопку, яка може за секунду вбити всіх людей, абсурдне і в нього повірить хіба що божевільний.

N сів у крісло. Його руки опустилися на коліна, а голову він за прокинув назад. Чому він не викинув скриньку одразу, як тільки отримав її. Цікавість часто призводить до проблем, вирішення яких стає дилемою. То, може, викинути цю скриньку зараз?

N встав і, взявши в руку скриньку, попрямував до вікна. Впевнившись, що внизу нікого немає, він висунув руку зі скринькою на вулицю. Пальці вже ледве не розімкнулися, але раптом промайнула думка: «Ти не пробачиш собі цього. Якщо ти втратиш її зараз, то будеш все життя жалкувати про це». Невже насправді спрацює?

- Годі, - сказав N, - зараз я натисну на кнопку і нічого не станеться, всі залишаться живі і здорові, річки не перестануть текти і вітри не перестануть дути, а сонце все світитиме на небі. Не станеться нічого, що кардинально б змінило цей світ, бо його не можна змінити натиском однієї чортової кнопки.

Він поставив скриньку на підвіконник. Його палець торкнувся рубіна, але не натиснув на нього. А як і справді світ знищиться? Мільярди існуючих і ще більше ненароджених життів просто загинуть. Чи можна тисячі років становлення і розвитку цивілізації звести нанівець і залишити світ у його первозданному вигляді? Правильність цього вчинку вже ніхто не визначить, тому навіть сама доля не зможе осудити його. Залишається лише варіант, що після знищення світу N залишиться сам, а карою для нього стане совість, яка, можливо, доведе його до самогубства. Чи варта помста світові таких поворотів подій? N не знав.

- І що ти надумав?

N розвернувся і побачив того самого стариганя, який подарував йому скриньку. Тепер він одягнувся у різнокольорову сорочку, яка візерунком і великою кількістю кольорів нагадувала комбінезон Арлекіна.

- Як ти пробрався сюди?! – різко запитав N. Він напружився – йому хотілося викинути противного старого зі своє квартири, але той мовив:

- Я знаю, що ти хочеш зробити, та я не битися прийшов.

- ЯК ТИ СЮДИ ЗАЛІЗ?! – повторив питання N. Його руки стислися в кулаки.

- Я проходжу крізь стіни, сам знаєш. Отже, перейдемо одразу до справи, оскільки я бачу, що моя присутність тобі не дуже подобається. – він говорив швидко, наче на нього вже давно чекає важлива справа. - Я відчуваю, що в тобі ще є сумління, тому мені треба це виправити. Цей предмет, який ти бачиш, справді може…

- Я не став би влаштовувати апокаліпсис, навіть якщо це була б правда.

- Апокаліпсис?! – здивувався старий. – Я такого не казав, це ти зробив неправильний виновок почувши мої слова. Яка фантазія! Ця скринька покликана змінити твоє життя і тою долю, а не долю всього світу. Люди, які тебе ображали весь час, зникнуть, стануть нічим для тебе, розумієш? Тобі треба зробити усього один крок.

- А якщо я просто не буду натискати на кнопку? Ти переслідуватимеш мене усе життя, чи не так?

- Я буду переслідувати тебе доти, доки в твоїй душі залишатиметься сумління. Як тільки ти зробиш остаточний вибір – я зникну назавжди. Тому краще тобі зробити вибір зараз.

- Забирай! – голосно сказав N.

- А ти добре подумав? Уяви, більше не буде образ, принижень, тобі більше ніколи не доведеться працювати на тій гнилій роботі в архіві. Вічний спокій. Невже ти не хочеш цього, га?

- Я не знаю…. Нащо воно тобі?

- Розваги! У тому місці, звідки я прийшов, неможливо нормально розважитись. Ніхто не відповість тобі на цікаві питання, адже там усі вже мертві. Тому вирішуй, друже, часу в тебе звісно багато, але особисто я втомився чекати. Я хочу знати відповідь зараз!

Очі старого горіли полум’ям.

- А що саме станеться? – задумався N. Він визнав, що його зацікавила ця пропозиція, але відсутність конкретних знань насторожувала. – Як саме зміниться моє життя?

- А це і є головна інтрига! – на обличчі старого з’явилась неприродно широка посмішка. – Якщо я тобі все розповім, то стане нецікаво. Тож давай, вирішуй, що ти хочеш: залишатися невдахою в цьому світі, чи переступити межу і звільнитися від усього лайна, яке тебе оточує?

- Я… згоден, - невпевнено сказав N.

- Що? Я не чую!

- Згоден, чорт забирай! Я натисну на кнопку.

- Чудово! Роби! – махнув рукою старий.

Палець N знову торкнувся рубіна. Тепер він був впевнений у собі, вперше за довгі роки. «Ось і все, - подумав він, - я зміню своє життя, щоб це не означало». N повільно, але впевнено натиснув на кнопку. Клац! У кімнаті пролунав гучний сміх старого в сорочці Арлекіна.


***

- Там смердить!

- Вже кілька днів з 13 квартири доноситься цей жахливий запах!

Тепер їх стало ще більше. Вони усі стояли у парадній залі, а їхні невдоволенні обличчя все обурливіше вимагали щось зробити з жахливим смородом.

- Добре! Я викличу поліцію і слюсаря. Хай зламають замок абощо, тільки відчепіться! – сказала консьєржка і потягнулася за телефоном. Через деякий час представник поліції та слюсаря були на місці. Дістати дозвіл на злом дверей виявилось не складно, тому слюсар швидко припав до роботи. Коло нього скупчився цілий натовп, включаючи консьєржку, представника поліції – молодого сержанта – та кількох жителів дому, які ледве не лаялися один з одним, доказуючи різні теорії того, що відбувається. Коли слюсар нарешті закінчив, вся ця братія завалилася в квартиру.

- О Господи! – скрикнув хтось, а одна з сусідок ледве не втратила свідомість. На підлозі у вітальній лежав труп N, що вже встиг почати розкладатися. Саме він став причиною неприємного запаху в будинку.

- Скільки днів він вже мертвий?! – запитала консьєржка.

- Не знаю, - відповів сержант, - це треба буде запитати в експерта. У нього є родичі, кому варто було б повідомити?

- Ні. Я знаю все про кожного з мешканців будинку і можу впевнено сказати, що цей чоловік вів життя відлюдника. Якщо в нього й були родичі, то вони, мабуть, з ним не спілкуються. У будь-якому разі, особисто мені завжди здавалося, що він закінчить ось так!

Цей випадок породив велику кількість чуток, проте смерть N залишилась нерозгаданою загадкою, хоч ніхто й не намагався її розгадати.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.04.2015 Проза / Оповідання
Хороший хлопець
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Оповідання
19.04.2015 © Марина Життєва
Дорогою 3. Місце біля вікна
16.04.2015
Невдаха
07.04.2015 © Ніка Дзвінка
Повернення
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.67 (МАКС. 5) Голосів: 3 (2+1+0+0+0)
Переглядів: 164  Коментарів: 2
Тематика: Проза, оповідання, архів, робота нудна, відлюдник, нерозгадана загадка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.04.2015 20:30  Марина Життєва для © ... 

Причина бід у нас самих... Хороший твір, мені сподобався.  

 16.04.2015 18:18  Тетяна Белімова для © ... 

Цілком завершений твір. Сюжетний, концептуальний, філософський. Дуже сподобався!
Вітаю Вас на Пробі Пера)) Чекаю нових творів. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +41
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
24.04.2013 © Тетяна Белімова
18.09.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
03.12.2011 © Т.Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди