Свято Івана Купала
Я завжди захоплювалася розповідями моєї прабабусі. Кожного дня я дізнавалась щось нове із її життя, пізнавала традиції нашого народу і уявляла себе у кожній історії. Одного літнього дня, вкотре поспішаючи до прабабусі, я дуже хотіла дізнатись, як раніше святкували Івана Купала. Почувши моє прохання, вона лише усміхнулась і почала свою розповідь. Я відразу уявила себе на її місці, мені хотілось відчути те, що відчувала того дня вона, хотілось поринути у минуле, де так цінувалися усі свята і звичаї українського народу.
Ще самісінький ранок, а я разом з іншими дівчатами, співаючи купальських пісень, йду в поле збирати квіти. Навколо вранішня тиша, яку порушують лиш наші радісні голоси, що злилися в одну пісню. Напевно, вже й хлопці встали, будуть зараз гільця шукати. Чи то вишню візьмуть, чи яблуню, а може і черешню. Пообіді ми з дівчатами сіли колом біля річки і почали плести наші віночки. Коли вечоріло хлопці принесли до річки гільця, а ми їх прикрасили квітами, кольоровими стрічками і навіть непомітно прив’язали кропиву. Юнаки почали розпалювати багаття, а ми – водити хороводи. Раптово усі хлопці підбігли до нас з різних боків, намагаючись вихопити гільця, які ми тримали в руках…Врешті ми спільно зламали гільця і кинули їх у вогнище, що запалало ще яскравіше.
Надвечір я зі своїми подругами пускала віночок по воді, примовляючи:
Полинь, віночку, по бистрій хвилі, Поплинь під хату, де живе милий.
А юнаки тим часом жваво бігли у воду, щоб дістати вінок тієї дівчини, з якою вони хотіли провести свято. І мій вінок теж дістали. Ще не встигли усі знайти свою пару, як найстарші хлопці уже стрибають через вогнище, а за ними і юнаки з дівчатами. Коли ж парубку з дівчиною вдається перестрибнути вогнище – вони неодмінно одружаться і будуть жити в злагоді. Ось і моя черга, але чомусь боязко стало. Я не помітила, як мене взяв за руку малознайомий хлопець, який власне і дістав мій вінок з води. Він щиро посміхнувся і ми разом перестрибнули вогнище. Дивно, але і страх зник, можливо, через те, що стрибок виявився вдалим.
А пізно вночі усі бажаючі пішли в ліс шукати квітку папороті. Кажуть, хто її зірве, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби і не боятиметься лихих сил. Не знаю правда це чи ні, але ніхто досі квітку папороті не знаходив.
На цьому бабуся закінчила розповідь, я знову перенеслась з минулого у сучасність.
- Бабусю, невже це правда, якщо вдало перестрибнеш вогнище в парі з хлопцем, то одружишся з ним і жити гарно будеш?
- Не буду тобі відповідати за всіх, але я в той день перестрибнула вогнище з твоїм прадідусем.
З того дня я почала марити цим святом. Ми не повинні забувати своїх звичаїв. Тож вже наступного року я разом зі своїми друзями насправді відчую дух Івана Купала, і розповім бабусі, як я святкувала цей день.
