Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.04.2015 22:51Оповідання
Історична проза  Про минуле  Про людину  
00000
Без обмежень
© Сергій Петрович Мошенський

Вишня

Сергій Петрович Мошенський
Опубліковано 27.04.2015 / 28961

Я пам’ятаю той літній, сонячний день 1938 року, в мене якраз був день народження. Вранці одяглась в нову вишиту сорочку, як зараз бачу: червоно - чорні квіти, сплетені в чудернацькі узори, гачечки навколо рукава, на грудях «маністо» у три разочки, такі ж червоні, як вишні, в нашім саду. Спідниця на мені довга, кольору бузинових ягід. Похапцем випила кухлик молока, пиріжком закусила і вибігла на двір. Нікого… Сонце вже зачепилося об крило вітряка, що стояв на висоті, отже проспала. Матінка пішла вдосвіта на ферму, тож не стала мене будити, тато теж пішли на сінокіс. Я протупотіла босими ногами зазираючи у всі закутки хліва – ніде не видно було ні корови Лиски, ні телички Мазухи. Старша сестра погнала їх у череду.  

- Що хазяйко, проспала ти свою худобоньку. Га – га – га! -

загелкотіли гуси, чимчикуючи по стежці вниз до річки.

- А хто рано встає, тому Бог подає! – глузували з мене кури, клюючи зерно.

- А в мене сьогодні день народження, погляньте яка гарна на мені сорочка, й нова спідничка, - стала я кружляти перед індиком, що якраз вивів своїх індичат з нашого проса.

- Гуд – гуд – гуд! – набундючився індик, розпустивши свого хвоста. Індички забігали навколо нього, вихваляючи наввипередки його вбрання.

- З вами каші не звариш. Скоро батьки повернуться до дому, піду я краще вишень назбираю, вареничків наварю.

Я побігла підтюпцем стежиною до берега, де в нас був вишневий садок. В лузі завис у повітрі запах медуниці, м’яти, татарзіля.

Господинею садка була стара висока вишня шпанка. Я не знаю, стільки років нашій вишні - черешні, її ще дід привіз із Криму, як чумакували. Вона була велика, розлога. Весною, на її цвіт зліталися милуватись усі бджоли нашого села. А ввечері женихалися хрущі, і до самісінького ранку безсоромні цілувалися з її пелюстками. Було садять на городі баба Текла, тітка Химка, мати та я цибулю тиканку, сіяночку та квочку.

- Ти поглянь, Наталко, як рясно цвіте шпанка. Їй і жидівські кучки не страшні, багато буде зав’язі, - говорила тітка Химка, випрямляючи зігнуту спину.

- Хоч стара, та гарна, вся облита цвітом, ач як хрущі обсіли, - погоджувалася мати, милуючись на вишню, що стояла як наречена.

- Ох, як була ж я молодою, до мене також хлопці липли… - хотіла щось відказати бабця, та жінки засміялися, кожна думаючи про своє.

Я дуже любила лазити по деревах. Матінка мене гукають, а я вилізу на шовковицю, що в тітки Пріськи через тин росла, і сиджу на ній, мов те шпаченя. Отож я швиденько видерлася на самісінький вершечок вишні, де ягоди спіліші, соковитіші. Не знаю чому, та мені завжди хочеться співати, коли я на дереві. Ото виспівую, як та пташина: про хмаринку, що пропливає у синьоокому небі; про ромашки – сестриці, що у лузі водили хороводи. Про гусей – лебедів, що спустилися у берег напитися води; про чорногуза, що грається в піжмурки з жабенятами. А он вже й батьки додому повернулися, мати обід варять.

- Не знав я, що сороки - білобоки вміють так гарно співати.

Внизу під деревом стояв дядько в білій полотняній сорочці, в сірих конопляних штанях підперезаних перевеслом, та в солом’яній шляпі на голові.

- Русалко! Він мане зараз з’їсть, - промайнула в мене думка і я хотіла піднятися ще вище. В ну ж мить гілка піді мною як трісне.

- А-а-а! - і я полетіла вниз.

Крик стояв такий, що гуси полетіли до хати, кури посідали на гнізда, індик із своїми індичатами заховалися назад в просо.

Летючи я порвала спідницю об гілки. Перед самою землею мене підхопили дужі руки дядька Тодося.

- Не забилася, сорока - білобока, все ціле? – він стояв переді мною на колінах, обдивляючись мене з ніг до голови.

- Все! - схлипуючи відповіла я – тільки спідничку порвала.

В цей час прибігли мати з батьком.

- Ти що собі думала, ти ж мало не вбилася! – причитала мати, обмацуючи мене, ніби я була зліплена із глини.

- Не сваріться, Наталко Гнатівно. Це я винен, обізвався до неї зненацька, - відповів дядько Тодось погладжуючи мене по голові. – Ой, під вишнею, під черешнею, стояв старий з молодою, як і з ягідкою. 

- Я не ягідка. В мене спідниця порвана, - відповіла я, ховаючись за матір.

- То пішли до нас обідати, Тодосю Степановичу, почастуємось, так сказати, за Наталчин порятунок, - сміючись відповів батько запрошуючи гостя до господи.

- Тим паче, що в когось сьогодні день ангела, - матінка обнявши мене поцілувала. Всі попрямували до хати.

Зібралися родина Третяків, хрещені, сусіди Шалапки й Бондарі. 

До пізнього вечора я вперше слухала вірші Тараса Григоровича Шевченка, які читав нам простий, босоногий чоловік у свитці обперезаній перевеслом. А вночі мені снилася Катерина, що бродить між вербами понад ставом. На берег рибалко виносить утопленицю Ганнусю, поніжитися в місячному промінні. На горбочку стоїть тополя, яка плаче над гіркою жіночою долею…  

Перевесло життя не раз принесе ще й на мою долю випробувань: у 1943 я попаду в рабство до Германії. В 1946 році за жменьку чечевиці мені дадуть 10 років заслання на Ухтинські шахти Комі АСР. А потім знову колгосп, діти, внуки. Пройшло більше 80 років від тих подій, інколи я забуваю що було вчора, та я й досі пам`ятаю вірші Тараса Шевченка, які читав наш земляк Тодось Осьмачко:

«Садок вишневий коло хати, 

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть

Співають ідучи дівчата, 

А матері вечерять ждуть…»

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
06.04.2015 Поезії / Вірш
Чудо із чудес
13.05.2015 Проза / Нарис
Куцівський романс
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Оповідання Про людину
17.12.2015 © Райан Ріенер
Дві реальності
27.04.2015
Вишня
19.04.2015 © Марина Життєва
Дорогою 3. Місце біля вікна
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 91  Коментарів:
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +12
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +57
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
05.04.2012 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
09.12.2016 © Маріанна
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
06.01.2012 © Т. Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди