02.05.2015 15:56
для всіх
458
    
  5 | 6  
 © Таміла Дорошенко

Сповідь солдата

Чуєш, моя Україно!

Я не хотів вбивати.

Того, що був комусь сином, 

Ту, кого кликали «мати».

Перед тобою виймаю

Все із душі, і з кишені.

Хтось, хто душі не має

Мовчки міняє мішені.

Завтра настане ранок.

Знову у руки зброю.

Каюсь, що будуть рани, 

Кажуть, що ти зі мною.

Кажуть - тобі так треба, 

Мусим життя – за волю


Тижнями плаче небо

Мабуть, також від болю.

Тільки прошу не сердся, 

Я не хотів їх вбити.

Пострілом прямо в серце.

Знову зі смертю квити.

Знову прошу пробачень.

Крові розлиті ріки.

Смерті щоб більше не бачить

Я опускаю віки.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 03.05.2015 08:01  Каранда Галина => © 

Дуже сильно.

 03.05.2015 00:01  Якобчук Павло => © 

Дякую. Погляд зі своєї душі, відчувається.

 02.05.2015 19:19  Тетяна Белімова => © 

Що тут сказати? Біль війни ніколи не мине. Чудовий ліричний вірш у формі сповіді.