Чому ми постійно закохуємося не в тих? Чому на серці буває так, що воно болить, здавалося б без видимої на те причини? Кохаємо, думаємо, що на все життя, при цьому не уявляючи що для нас значить та людина, яка поруч…
Я люблю тебе більше за життя… Говоримо часто, а хтось з боку не може зрозуміти, говорячи, що так неможливо. А зрозуміє лише та людина, яка кохала...
Чекаєш його, чекаєш, кидаєшся на кожний звук кроків, а його все одно немає Рахуєш хвилини до приходу, лягаєш спати і всеодно через кожні 5 хвилин кидаєшся до дверей, бо здається, що це він, єдиний, прийшов. Але… Біля дверей тебе зустрічає лише тиша, вона дивиться на тебе очима самоти. Вона розуміє твої страждання, але не може від тебе піти.
Коли надоїдає чекати, коли хочеться заховатися від усього світу, ти всеодно робиш те, що повинна: йдеш на роботу, спілкуєшся з друзями, усміхаєшся…
Ти знаєш: завтра усе буде як завжди, але твоє серце поранене, воно розівчилося кохати, пробачати, воно розівчилося жити…
