Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
13.05.2015 14:51Нарис
Історична проза  Про людину  Про літературу  Про минуле  
00000
Без обмежень
© Сергій Петрович Мошенський

Куцівський романс

Із спогадів Кривошеї Надії про її незабутню зустріч з Тодосем Осьмачкою - людиною з великим серцем та непростою долею
Сергій Петрович Мошенський
Опубліковано 13.05.2015 / 29156

Як розповідав мені Тодось Осьмачка, працював він у Києві викладачем української мови і літератури в університеті ім. Шевченка. Володів п’ятьма мовами: українською, російською, німецькою, французькою, англійською. Та коли розстріляло НКВД його друга Григорія Косинку, у нього стався нервовий зрив. Тодось став виступати проти терору раданської влади. За це його і запроторили в психушку. З відти втік і прийшов у рідне село.

Я памятаю, що Тодось Осьмачка переховувався то у скиртах, то в очереті. Зимою жив по людях, за найману роботу його кормили. Цілий рік купався у ставку. Мав чудовий голос, співав у неділю в церковному хорі. Ходив у солом’яному брилі, свиті підперезаній то перевеслом, то зеленим пояском і босий. Зимою купався в ополонці. Завжди носив під полою товсту книжку і читав її. Мабуть то був «Кобзар», або «Біблія».

Багато хто в селі вважали його за дурачка, за блаженного, за юродивого. Я також не звертала на нього уваги, бачилися зрідка у мого дядька Захарія, вони разом ходили в церкву, так як той був дяком нашого храму.

Зустрілися ми з ним у Ротмистрівці на базарчику під час лихоліття війни, восени 1941 року. Якраз почалася облава і мене схватив німецький патруль, щоб відправити в Германію. Тодось Осьмачка підійшов, щось по німецькому сказав поліцаям і вони мене відпустили.

Тоді він взяв мене під руку і ми пішли пішки додому в Куцівку. Мені було дев’ятнадцять, моєму рятівнику п’ятдесят. Я закохалася в нього з першого погляду. А там було нащо дивитись. Тодось Осьмачка був високий, стрункий. Мав темно русе волосся з невеличкими залисинами на високому чолі. Очі світло – сірі, під колір осіннього неба. Ніс довгий широкий, губи бантиком. На ньому були хромові чоботи, начищені до блиску. Штани – темно синє галіфе. Темно - синій тулуб до пояса з овчинни, ленінградка називався, на ньому з заду зібраний, хлястиком прищебнутий. На голові шапка – кубанка. У вишитій сорочці, а на шиї білий шарф.

З перших слів розмови він мене вразив своєю інтелігентністю, чистою українською мовою. Він був інтелектуал з хорошою пам’яттю( знав напам’ять твори Тараса Шевченка, дуже любив вірші Лесі Українки.)

І хоч навколо війна, я чудом залишилася живою, тримаючись за руку Тодося Осьмачки я не відчувала землі під ногами.

Ось тоді він і подарував мені романс, якого до смерті не забуду:

В саду осіннім айстри білі

Схилили голови в журбі.

В моєму серці гаснуть сили:

Чужою стала я тобі.

Мені сімнадцятий минало

Весною, як сади цвіли, 

Я про кохання ще й не знала, 

Ми тихо з сестрами жили.

Як я садила айстри білі, 

То ти поміг мені полить…

З тих пір я сохну від кохання, 

З тих пір душа моя болить.


Як ти проходив мимо двору, 

Я задивилась на твій стан, 

Стояла довго під вербою, 

Поки вечірній спав туман.

Коли умру я від кохання, 

То поховайте серед трав, 

А ти, зірвавши айстру білу, 

Згадаєш, хто тебе кохав.


Чого ти серце зажурилось, 

Чого в тобі така печаль.

Чи може журишся за мною, 

Що жде мене далека даль.

Я пізніше дівчатам її співала, то так і з’явилася ця пісня в нашому селі. Між іншим, останній куплет цього романсу придумав сам Тодось Осьмачка.

Розповідав мені Тодось, що став працювати директором української школи в сусідньому селі Ташлику, добивається від нової влади, щоб і в Куцівці відкрити.

З тої нашої першої зустрічі, так як він володіє німецькою, стала мати і я просити його супроводжувати нас на базар міняти продукти у Ротмистрівку чи в Матусів. Це часто рятувало нас від неприємних зустрічей з німцями. По дорозі читав мені свої вірші. Та найбільше мені запам’ятався його улюблений вірш Лесі Українки, який він розповів навесні 1942. Вірніше то була пісня, яку тихо, зажурено співав він у нас вдома дивлячись на вогонь в печі:

Ой принесіть мені пролісків з лісу

Синіх та ніжних, як неба блакить, 

Годі дурити! Одкрийте завісу!

Знаю я, знаю: мені вже не жить!

Знаю я, знаю: цією весною

Тіло моє у труну покладуть, 

Хрест забіліє тоді наді мною...

Пролісків, пролісків хай принесуть!

Надто так мало жила я на світі, 

Хочеться ще хоч би весну пожить!

Дайте востаннє побачити квіти!

Дайте побачить небесну блакить!

Ой коли б я та раніше те знала...

Милий, чого в тебе сльози течуть?

Годі, не треба! Тебе я кохала...

Пролісків, пролісків хай принесуть!


А потім фашисти стали нищити український народ: закрили школи, молодих людей гнали на каторжні роботи в Германію, розстрілювали за непокору владі, садили в констабори. Мене теж везли до Германії, та я по дорозі втікла.

Тодось Осьмачка зрозумівши, що Гітлерівська влада, з колись культурної європейської країни перетворилася на такого же тирана українського народу, як і Сталінський комунізм. Тому Він їде на захід. Хотів податися до Канади, та добрався тільки до кордону з Бельгією, коли її звільнили англійські війська. Так і залишився жити на Заході, поки не потрапив у Америку, де в Нью Йорській психлікарні не помер.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.04.2015 Проза / Оповідання
Вишня
13.05.2015 Проза / Нарис
Шабат
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
Нарис Про минуле
24.11.2015 © Вадим Фішер
Одна сторінка з весняного зошиту
13.05.2015
Куцівський романс
27.03.2015
Перелаз
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 60  Коментарів:
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +6
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +48
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
20.03.2015 © Вікторія Легль
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди