Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
13.05.2015 14:58Нарис
Про Голодомор  Про життя і смерть  
10000
Без обмежень
© Сергій Петрович Мошенський

Кукла

Сергій Петрович Мошенський
Опубліковано 13.05.2015 / 29158

Це було якраз після мого третього року народження, перед Паскою, в 1933 році.

Люди готувалися до Великодня, вимазували в хатах, готували реманент до сівби, щоб після свята почати садити городину, засівати житом свої наділи. Мати якраз потрусила сажу, замазала кізяками отвір над піччю, через який цю сажу трусили. Вибілила в хаті білою запашною глиною. Її навіть можна було погризти, такою вона була живою, доброю, не те, що зараз штучне. Так от, рішили сісти підобідати, бо ще й не снідали, як тут заходять в хату троє. Батько лежали на кроваті такі больні, такі хворі - в них була дизентерія (видно від тих харчів, що ми їли). Ліжко батько зробив добротне, (він теслею був знатний), красиве, перила з такими видєлушками, що ні в кого не було, як він зробив нам. Мені було три роки, я на печі сиділа, а мати принесла батькові супчику зеленого з кропиви, з півнячими патрошками, бо тушку залишили на Великдень. Квочка сіла на яйця, тож і рішила мати зарізати півня, щоб і батька вилікувати, і на свято було до столу. Заходять в хату двоє чоловіків і одна жінка: Яків Слизюк з папкою, Заманюк з металевою штрикалкою, і Савранська Параска з торбою. І почали з порогу штрикать по долі, тоді ж підлоги не було, а діл. Штрикали вони штрикали, нічого не знайшли. А в запічку, біля челюстів, що в печі - стояв глечик з квасолькою. Так вони ту квасольку забрали. Мати говорять:

- Стільки там тої квасольки, жменька, так ви і ту забираєте?

- Мовчи, Тетяно, бо за «укриватєльство» народного добра підеш під статтю. Ось тут товариш Сталін у законі « про п’ять колосків» чітко сказав, - до десяти лет позбавлення волі.

Тут його позвав Заманюк, і вони підійшли до печі, де я сиділа.

- Що сховали зерно. Тепер точно підете під розстрел? – Заманюк став штрикати у свіжозамазану латку над піччю.

- То я сажу трусила… - мати заголосила, до її розпачу заскиглила і я з печі.

- Хлопці, що ви робите? Ми здали в комуну всі лишки зерна, картоплі, - батько привстав з ліжка.

- Мовчи, Кузьмо, бо ми ще спитаємо з тебе, чому в колгосп не вступаєш. Прийшла деректива здати в державу більше зерна, ось і віддай.

- А що ж самому їсти, як не посіємо – пропадемо взимку.

- Ми в комуні не пропадем, а ви як хочете: менше куркулів буде, швидше побудуємо «светлоє будущеє», - відповів Слизюк. Усівшись біля столу, він виїв всю тарілку супу, що була поставлена батькові.

- А ти, як член комнезаму, повинен сознательно віддати нам усе, що в тебе є, - відказала Парасочка і стала допомагати Заманюку. Вони розвалили пів стіни, поки не вдостовірилися, що крім залишків сажі нічого там не було.

- Де мати сховала зерно, кажи? – зло запитала в мене Параска.

Я забилася в куток, бо Заманюк став гирлигою нишпорити і на печі. ( заманюком його прозвали, бо він був не тутешній, у приймах, його сюди жінка заманила.)

А Казилинкова Парасочка була ще й двоюрідньою сестрою мого батька. Так от ця Парсочка підійшла до скрині(вона ще й досі стоїть у мене, як згадка про матір).

На той час у материній скрині збегігався жіночий посаг. В її родині було шість братів і вона одна дівчина, тож її мати надбала для неї всякого краму: рядна, вишиті рушники, скатертини, сувої полотна, різнокольорові платки, куплені на Рохмістрівській ярмарці, спідниці, плахти, батьків жупан придбаний в Смілі… Окремо у торбинці лежали різнобарвні клаптики, мати пообіцяла, як обсадимося, пошити мені ляльку.

Ця ж Парасочка стала викидати все з цієї скрині на діл.

- Що ти робиш, Параско? Не чіпай, побійся Бога! – промовив батько.

- Лежи отам, крячкою, бл….ий куркуль. Я Бога не боюся, ми й попа викинемо з церкви, а там відкриємо клуб, де у вівтарі я перша танцюватиму. Ха – ха – ха:

- « весь старий мир насілья ми разрушим до основання, а затем, ми наш, ми новий мір построім, кто бил нічем, тот станєт всем.»

- Ну ти і падлюка...

Параска витягла спідницю бурякового кольору – широку, в три пілки, внизу лиштва.

- Дивись, яка гарна! У куркулі…

Стала вона все краще скидати собі в мішок. Туди кинула і мій завітний вузлик для ляльки.

- Це мені для кукли! – заплакала я.

- Остав, Параско, то дитині на кукли, - мати взяла мене на руки.

- Вона сама, як кукла, - відказала Парасочка, гукнула Слизюка і вони вийшли з мішком на двір. Забрали з комори два ящики картоплі, що були винесені ще на Явдоху садити, та клуночок жита. Погрузивши все на підводу вони поїхали…

Тяжкий рік ми прожили. І калачики їли, і кульбабу, молочай, глід з дерев, цвіт вакації, зелені ягоди. 275 жителів нашого села до весни 1934 року не дожили. Цілими родами вимирали з голоду. Було і людожерство. Як перейти греблю і на повороті до Лукіївки під ставком перша хата – у 30і роки там жив дядько Охрім. Від голоду вмерли його жінка і двоє дітей, а він трохи з глузду з’їхав, тож йому доручили трупи по дворах звозити до загальної ями. От він і возив, а щоб двічі не кататися, то забирав ще живих, хоч і нерухомих односельців. Не знаю, що спонукало його до цього, та з’їв він ще живе грудне дитятко… Бр - р аж самій стало моторошно. Короче кажучи, знайшли його повішаним в себе на бантині, а в нього у льоху голову дівчинки. Принесли в сільраду, поклали на тацю, і зізвали всіх дітей, що залишилися в селі, мовляв: «дивіться, що з вами буде, якщо не будете сидіти в хаті». Я ту голівоньку з двома рижими кісками, як у ляльки до смерті не забуду. Палажка Пружинчина водила свою Аню теж дивитися, щоб боялися, щоб ми нікому не відчиняли, на вікнах не сідали, до поки матері не прийдуть з поля. З тих пір стали мати запирати хату на засув, а батько обгородився, і хвіртку зробив із заслінкою, інколи до баби водили.

- Знаєш, чому у нас називають отой яр Холодний, а Ротмистрівчани його звуть хутір Терни? Не тому, що в ньому навіть у спеку холодно. Батько казали, що поки через нього перейдеш, особливо в досвіта на базар в Ротмистрівку, чи з базару, - то й в душі похолоне від страху. Як підніматися від містка на гору до села, по праву сторону, на горбочку стояла хата. Там жив чоловік, що заманював до себе, або й нападав: грабував, убивав, казали що і людей їв…

На осінь, щоб не вмерти з голоду, мій батько вступив у колгосп імені «Сталіна».

Перед Богом на мені є один гріх.

Навпроти млина жили люди, і в них був синочок – Ваня. Його батько дуже зрадів, коли він народився: « це в нас буде льотчик». Біжить він по дорозі, ніг під собою не відчуває, а вслід йому: «Ванька – льотчик полетів»…

Коли дітям заборонили виходити з двору, щоб їх не поїли – цей хлопчина( йому мабуть тоді було років десять) тиждень просидів у холодній хаті з мертвими батьками. Я була якраз в баби Серафини, в неї третя хата від млина, ( перша була Митіна, потім Корольчина), коли до нашого тину підійшов сивий маленький старичок – то був Ваня. Він тихо, навіть пошепки, попросив: «їсти». Я вкрала в баби два качани кукурудзи, що вона зоставила на насіння і віддала йому. Через два дні його знайшли мертвим біля дверей своєї хати з качаном у руці.

Кукла – пожована крихта хліба, замотана в ганчірочку, яку давали дитині смоктати, щоб не хотіла їсти.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
13.05.2015 Проза / Нарис
Шабат
28.07.2015 Проза / Нарис
А я у гай ходила
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Нарис
16.05.2015 © оксамит
Непридумане
13.05.2015
Кукла
13.05.2015
Куцівський романс
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 743  Коментарів: 1
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 14.05.2015 09:24  Каранда Галина для © ... 

моторошно.
страшна історія. Бабуся розповідала про ті роки те саме. От тільки дитячої голівки на таці в сільраді в нас наче не було...
 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
03.12.2011 © Т.Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди