14.05.2015 17:09
для всіх
191
    
  6 | 6  
 © Богдана Копачинська

Сад спогадів моїх іще цвіте...

Сад спогадів моїх іще цвіте,  

Та цвіту з дерева я не обтрушу. 

Кохання ще воно в мені живе,  

Корінням оживляє мою душу. 


Завжди звабливо падає до рук 

Червивим плодом вічної спокуси. 

Журливо каркає самотній крук,  

Та цвіту з дерева все ж не обтрусить. 


Гірчить черешня, наче зради смак,  

Чорнить вуста отруйною бідою,  

Мов чорна мітка чорний зради знак,  

Що вручена мені навік тобою. 


Не добивай осиковим кілком,  

Бо правда запанує над брехнею. 

Час пересиплеться дрібним піском,  

І вийду на пробачення алею. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 16.05.2015 23:49  Світлана Рачинська => © 

Черешня - відчутно. Вийти зі саду спогадів на алею пробачення - найкращий вихід! Чудово.

 16.05.2015 10:05  Ганна Коназюк => © 

Красивий вірш, Богдано! Дуже сподобався!

 15.05.2015 11:54  Тетяна Белімова => © 

Класно написали, пані Богдано! Так обіграли слово "чорний"! А вийшли врешті до світла - так влучно!

{#}

 15.05.2015 10:52  Тетяна Чорновіл => © 

Сумні рядки з обнадійливим висновком у кінці. На мою думку, варто прибрати "ще", "іще". Не з вірша, з думок! І все буде добре.

 15.05.2015 08:55  Олена Вишневська => © 

Сподобалось!

 15.05.2015 02:40  Серго Сокольник => © 

Я таке люблю)))