Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.06.2015 11:24Новела
 
10000
Без обмежень
© Максимів Галина

СТО ДВАДЦЯТЬ СІМ

Максимів Галина
Опубліковано 05.06.2015 / 29411

...Ще до весни далеко, а громовиці не втихають. Самійлові поза спину – порох колкий і теплий.

Згодом їхній батальйон починає рахувати втрати – буденно. Наче яблука з дірявого кошика: один, два, десять...

Самійло побачив... одного з своїх кращих друзів – «Анта»... безкрилий, не долетів до сонця... і руки... руки чорні...


– Одинадцятий! Одинадцятий! – прохрипів щосили... і впав у забуття...


...він блукав невидимим болотистим краєм. Булькотіли ледь чутно підступні вириська. Самійло знав, що в нього мало надії. До світанку далеко. І сонця... сонця нема. Сонце, певне, втопилось в тому болоті на своїй важкій золотій колісниці...


А потім він почув втомлені чоловічі голоси:

– Контужений... і в плече ранений..

– Житиме!


Самійлові раптом захотілось додому... вдома якраз доспіли яблука. Жовті – солодкаві і червоні – з кислинкою. А ще – оці зеленуваті, соковиті, вкусиш – аж піняться... Їх треба лагідно, легко зривати – зимуватимуть.

А ще – в глибині саду було з десяток дичок. Самійло готувався їх навесні щепити. Бо перед тим в сад увірвався буревій і викорчував найкращі яблуні. Самійло залишив пеньки, щоб якось викорчувати. Але не встиг. І його Анничка плакала:

– На кого ти мене, на кого діточок наших, на кого сад в цвіту залишаєш?


Він пішов, і за ним сливи та вишні весь цвіт зронили в тремкому й тривожному надвечір’ї… А яблуні цвіли…


Самійло закриває очі… бачить… дочка Оксанка… Син Влодко… Оксанці чотири роки, а Влодкові сім… Вона простягає брату яблуко червонобоке. Яблуко велике і вона його тримає в обох долоньках… тримає міцно…


Влодко каже:

– То найбільше яблуко… значить – татове…

Оксанка мовчить. Відколи батько пішов на фронт, вона мовчить…

Осінній вихор вкутався в пожухлу отаву і став чудиськом невіданим. Він летить, розганяється, щоб збити з ніг…


– Не муч мене, не муч…. – шепотить Самійло пошерхлими устами…

І видиво відступає. Йому стає набагато легше. Приходять всі його друзі, з якими ділив хліб і патрони.

Вони стоять попід стіною і ніхто їх не бачить, окрім Самійла. І руки в них є… І ноги в них є… І голови їхні хтось від крові вмив…

– Хлопці…Не мовчіть…

Але хлопці мовчать.

Потім, рівно опівночі зникають, проходячи крізь цегляні стіни безперешкодно.


І так було щодня. І так було сорок днів.

А потім до нього прийшла висока худа жінка з карими співчутливими очима.. Назвалась Надією… Почала розпитувати за самопочуття, родину, батальйон.

Він спочатку мовчав… а потім зрозумів, що якщо отак німітиме, то його мозок вибухне.

Він розповів за своїх полеглих побратимів. Про кожну ніч розповів. Надія слухала. А потім їй настав час іти. І вона сказала на прощання:

– Після війни за кожного побратима посади дерево…

Самійло стрепенувся:

– Я посаджу сад… великий сад…


Ще через місяць він зачинив двері госпіталю. Повернувся до свого батальйону. Більшість хлопців в ньому побачив вперше.


Він розмовляв мало. Натомість багацько мріяв: «Я приїду навесні. До весни війна, певне, скінчиться. Анничка вигребе в саду все листя, щоб чисто було. Я піду до лісу і накопаю дичок…»


Самійло ходив у розвідку. Він був у найбільшій гущі найжорстокіших боїв. Завжди повертався. І тих, що не повернулись, пам’ятав. В своїй пам’яті зберіг сто двадцять шість імен.

Якось сказав командирові «Соколу»:

– Багато… Треба буде два дні працювати. І коли б тільки встиг висадити стільки деревцят…

… Мріяв щоднини Самійло про сад зеленоокий. Мріяв доти, доки не виріс він у кроваво-білому вихорі сто двадцять сьомим деревом в саду Гетсиманському. Бо в перший день весни Анничка отримала похоронку.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
13.05.2015 Поезії / Вірш
І нам байдужі вироки пилатів
10.09.2015 Рецензії / Книга
Справжня поезія – в «Знаках Сонця»
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Новела
14.06.2015 © Stas Sidorak
Як тобі мій колодязь?
05.06.2015
СТО ДВАДЦЯТЬ СІМ
30.04.2015 © Богдан Дєдок
Останній тріп (Частина 2)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 103  Коментарів: 3
Тематика: Проза, Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 05.06.2015 16:46  Тетяна Белімова для © ... 

 все так!

 05.06.2015 16:37  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую, Тетяно Валеріївно. І Вам - всього найкращого сторицею бажаю! Дякую, що Ви є мені добрим другом і порадником. Так буде і надалі! Адже: Ab amicis honesta petamus. І коли читатемете цю річ то:Absit inuiria verbis. Але знайте:Arma potentius aequum! ( адресоване Вам Ви зрозумієте, заодно й латину вивчимо)))

А всі інші речі - відносні і швидкоплинні... Хіба не так? 

 05.06.2015 16:23  Тетяна Белімова для © ... 

Нема слів, пані Галино. От навіть сказати "дуже сподобалося" язик не поворухнеться, бо про такі високохудожні твори так писати не можна. Водночас не хочеться вдаватися і до літературознавчого аналізу і вказувати на окремі прийоми і засоби, ніби руйнуючи цілісну досконалість цього твору.
Хочеться порівняти Вашу манеру оповіді зі Стефаниковою - не тому, щоб провести аналогію, а за силою впливу на читача!
Розумію, чому саме ця новела перемогла у конкурсі "Мрії відгукніться"! Вітаю Вас з перемогою! Хай щастить і надалі!  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
05.04.2012 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди