Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
07.06.2015 18:22Мініатюра
 
00000
Без обмежень
© Богдан Дєдок

Крихкість

сон десятий
Богдан Дєдок
Опубліковано 07.06.2015 / 29457

Сонце вийшло з-за кудлатої хмари та вилило повний об’єм своїх теплих, літніх променів на пагорби південної Франції і невеличке провінційне місто, яке серед них мирно відпочивало. Розмита тінь пробігла по зеленому й уквітчаному серпнем ландшафту, і, перш ніж хтось звернув на це увагу, зникла за горизонтом. Вітер гойдав незаймані, поки що не витоптані ніким трави, приносячи нову порцію теплого, запашного повітря, насиченого ароматом скошеного сіна й нектару; настільки вологе, що його маса відчувалась на обличчі, як повноцінний дотик, а в цю пору руки бога вітру живі й теплі, як ніколи. Невидимі коники, сховавшись серед буйної флори, з усіх сил намагались перекричати один одного, здіймаючи безперервний, скрипучий галас, крізь який періодично можна було почути то мукання корів з ферми неподалік, то бекання овець, яких випасали на полі поруч молодий хлопець і його маленька сестричка. Хлопець уважно слідкував за кожним рухом отари, щоб жодна з овець не побігла, куди не треба, й не погнала за собою інших. Для запобігання подібного, хлопчик мав в одній руці довгу палицю, якою від нудьги длубав землю, а в другій тримав перекинутий через плече кожушок, адже ранок, коли худобу виганяють на поле, дмухає, хоч і серпневою, але прохолодою. Не втрачаючи пильність, хлопчик іноді поглядав на свою сестру і усміхався, спостерігаючи, як світловолоса дівчинка безтурботно щось собі під ніс наспівувала і плела вінок з польових квітів.

По ґрунтовій дорозі, що лежала поруч, йшов чоловік років шістдесяти. Свою дещо згорблену фігуру він ховав під довгим, сірим пальто, а очі – під круглими окулярами з товстою оправою. Волосся, більше вже сиве, ніж чорне, чоловік зачісував назад і вбік. В цілому, він складав про себе враження як про інтелігентну людину, хоч дещо і дивакувату. Чоловік побачив дітей неподалік, що випасали овець, і вирішив біля них перепочити. Наближення дивака до себе хлопець сприйняв з осторогою, і ще здалеку прийнявся прискіпливо вивчати його поглядом. Дівчинка ж, зайнята вінком, його навіть і не помітила. Чоловік зупинився зовсім поруч, і, долаючи задишку, привітався:

- Доброго вам дня, молоді люди!

- І вам доброго, - з недовірою відповів хлопчик.

Далі дивак обперся спиною об залишок стародавньої стіни, побудованої ще років зо триста тому з каменю, і прийнявся щось шукати в кишенях свого безрозмірного сірого пальто. Знайшовши в його надрах потертий портсигар, він дістав звідти цигарку, але перш ніж чиркнути сірником і закурити, витер рукавом піт з лоба.

- Спекотний день видався, еге ж? – коли людина, втомившись, хапає ротом повітря, кути рота тягнуть краї посмішки вниз, надаючи обличчю розгубленого вигляду.

- Так, - хлопчик насупився.

Після першої затяжки чоловік глибоко вдихнув і повільно, з невеликим нахилом, видихнув. Перший час, насолоджуючись димом, він мовчав. Проте потім знову озвався до брата з сестрою:

- Як вас звати?

В цей час дівчинка відволіклась від свого заняття і з цікавістю поглянула на курця; посміхнувшись, з дитячою безпечністю відповіла:

- Я Оллі, а це мій брат Мішель.

Вступився хлопчик:

- Оллі, мама з татом тобі забороняли розмовляти з незнайомцями.

Дівчинка лише потупила погляд вниз.

- Я розумію, правильно мама з татом вас вчили, - посміхнувся ще ширше чоловік. – Мене звати Жан. Я просто покурю, і піду далі.

Деякий час знову помовчали. Проте потім, повністю віддихавшись, Жан вказав рукою на місто вдалині, і запитав:

- Ви звідти?

- Так, - знову відповіла дівчинка.

- Далеченько ж вас вигнали.

- Ні, ми овечок з ферми привели, ми там часто буваємо, разом з Мішелем.

Мішель лише продовжував з підозрою дивитись на Жана, готуючись, в разі чого, захищати свою маленьку сестру.

- То ви їх постійно випасаєте?

- Ні, іноді, на вихідних, в основному. Мішель вчиться в школі, і приходить на ферму лише по п’ятницях, до бабусі з дідусем, і допомагає їм тут, а я навпаки, в місто іноді ходжу, навідати маму з татом, бо вони постійно на роботі, і не дозволяють мені залишатись самій, хоч я вже доросла.

- А ти бабусі з дідусем допомагаєш? – тон незнайомця залишався грайливим, як, зазвичай з дітьми і спілкуються.

- Допомагаю, я збираю яблука, прибираю в будинку, годую курчат, у нас їх багато…

- От молодчина, - не дочекавшись кінця відповіді Оллі, перебив її Жан.

Дівчинка готова була перечислити всі свої обов’язки, але передумала, і прийнялась крутити в руках вінок. Жан тим часом докурив, і одразу запалив наступну цигарку, після чого поглянув на хлопця.

- То ти, Мішель, в школу ходиш?

- Так.

- Який рік?

- Останній.

- Правильно, у освічених людей відкривається набагато більше перспектив. Ким би ти хотів бути, коли закінчиш школу?

- Ще не знаю, але тато хоче, щоб я працював з якимись паперами, як він сам.

- А тобі таке не подобається?

- Не дуже.

Жан пустив дим кільцями і трохи помовчав.

- Бачу, місто ваше величеньке. Багато людей в школі з тобою навчається?

- Яке ж воно велике? Всі всіх знають. Маленьке воно, де навіть зайнятись нічим.

- Маленьким може воно здатись, якщо дивитись лише звідси, здалеку. От поглянь сам, Мішель: воно виглядає, як кучка розсипаних крихких пластинок, що ледве-ледве тримаються, і одразу впадуть, зламаються, зітруться в пил, тільки-но їх накриє камінь побільше, наприклад, якщо скотиться з сусіднього пагорба, або якщо його вкриє величезною морською хвилею.

Хлопчик мовчав. Очевидно, він мав на увазі зовсім інше. Але чоловік захопився, і не зупинявся:

- Але ні у тебе, ні у мене, ні навіть у вже цілком дорослої Оллі, - він поглянув на дівчинку і посміхнувся, - немає таких сил щоб той камінь скинути, або ту хвилю нагнати, або ще якимось чином нанести шкоду кучці розсипаних крихких пластинок.

Жан повернувся спиною до дітей і приклав долоні до стіни, на яку він весь цей час обпирався.

- Я, як людина, зараз не зможу відколупати і крихти від цієї стіни. Не дивлячись на те, що вона була створена такими самими людьми. Ні подряпати, ні зіштовхнути, ні навіть розібрати на цеглу. Бо вона міцніша і за мене, і за тебе, і навіть за дорослу Оллі.

- Мабуть, - байдуже відповів Мішель.

- Хай тебе не вводить в оману відчуття, що, простягнувши руку, можна згребти долонею всі ті будинки, і викинути. Це лише через відстань твоя рука виглядає більшою за ціле місто. А довіряти лише власним очам глупо.

Мішель лише втомлено поклав підборіддя на палку, яку тримав в руках.

- Це те саме, що й дивитись на ліс, - Жан простягнув руку з цигаркою в напрямку лісу, що знаходився майже на самому горизонті. – Звідси складається враження, що сосни такі ж крихкі і ламкі, як сірники, і анітрохи не більші. Ніби можна їх набрати цілий пучок, і пальцями переламати. Але, по-перше, для цього спочатку треба знайти причину: поміть, Мішель, сірники створені для того, щоб ними підкурювати. Ламати ти їх будеш лише для того, щоб комусь щось довести, як я тобі зараз. А по-друге, ніколи не можна бути впевненим в чомусь, що знаходиться далі твоїх рук.

Жан зробив останню затяжку, і викинув недопалок. Видихаючи останню хмарку диму, він сказав:

- Приємно було з вами поспілкуватись. Я казав, що я лише покурю і піду, тож мені вже час.

- Бувайте здорові, - відповів Мішель.

Чоловік поправив пальто, і повільно пошкутильгав до дороги. Відійшовши вже на деяку відстань, він почув за собою голосні вигуки Оллі:

- Жан! Жан! Зачекай!

Той зупинився і повернувся. Дівчинка бігла за ним. Наздогнавши, вона протягнула йому вінок з квітів, який зробила щойно власноруч:

- Жан, хочеш, я подарую тобі віночок?

- Звичайно, - радісно посміхнувся чоловік, і прийняв подарунок. – Але краще з незнайомцями не розмовляй, як тобі і казали мама з татом.

Дівчинка не відповіла, лише помахала рукою.

- Бувай, Оллі.

Жан помахав у відповідь, розвернувся, і пішов по дорозі. 

Славутич 1.06.2015
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
06.06.2015 Проза / Мініатюра
Будильник (сон дев`ятий)
08.06.2015 Проза / Мініатюра
Ганг (сон одинадцятий)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Біполярні сни
30.05.2015
Нуль (сон нульовий)
04.06.2015
Дзеркало (Сон восьмий)
07.06.2015
Крихкість (сон десятий)
09.06.2015
Листівка (сон дванадцятий)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 62  Коментарів: 1
Тематика: Проза, Мініатюра
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 07.06.2015 18:53  оксамит для © ... 

Гарний сон... теплий, повчальний, як на мене, то хай таких снів буде побільше, а щодо крихкості, то саме така крихкість залишається в пам,яті 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +12
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +57
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
05.04.2012 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди