Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.06.2015 17:35Мініатюра
 
00000
Без обмежень
© Богдан Дєдок

Листівка

сон дванадцятий
Богдан Дєдок
Опубліковано 09.06.2015 / 29473

Чотири удари дзвону прокотились крізь сонний ранковий туман, що поглинув місто Лева. Вулиці вкрились блакитно-рожевим осадом світанку, який, ніби павутиння, захоплював малочисельних перехожих і робив їхні кроки, рухи і слова повільними, тягучими, лінивими, іноді навіть відчайдушними. Більша частина населення, як корінного, так і туристів, в цей час спало. Інші ж боролись з цим павутинням, повільно і радше механічно, ніж свідомо, плелись за кавою, сповнені надії, що вона зніме хоч трошки ваги з мішків під очима. Іноді проїжджали автомобілі. Звук мотору плавно виникав десь з хащ вулиць, і там же зникав, а їх вікна били відблисками світла ранкового сонця по щойно розплющених після недовготривалого сну очах.

Двоє чоловіків слабко вписувались в картину світанкового Львова. Як мінімум тим, що шукали вони не кави, а чогось міцнішого, і, побродивши центром міста, вони знайшли лише один ресторан, готовий виконати їхнє бажання о четвертій ранку. Жоден з них навіть не звернув увагу на назву; в будь-якому випадку її стер би час. Офіціантки, зайняті за барною стійкою чимось своїм, відволіклись, щоб привітати несподіваних клієнтів, і, щойно вони сіли за столик в дальньому залі, миттєво принесли меню.

- Дякую, Оксанко, - вимовив один з чоловіків, примруживши очі в напрямку бейджика миловидної дівчини, що поклала на стіл дві тонкі, темні книжечки зі стравами і цінами на них.

Провівши її поглядом, другий звернувся до першого:

- Їсти хочеш?

- Чесно – не дуже.

- Ну то й добре, я теж не хочу.

Деякий час вони мовчки гортали меню і водили пальцями по ламінованих сторінках.

- Щось нічого ліпшого за липову горілку, я не бачу. Я сподівався, тут будуть настоянки якісь хоча б.

- Коньяку не хочеш?

- Та ні, спробуємо липову. Вперше таку бачу, якщо чесно.

- Закусь?

- Ти знаєш, я краще додому кілограм м’яса куплю, ніж тут одну канапку, - чоловік усміхнувся.

- І то правда. Зробимо вигляд, що все тільки починається, - другий відповів тим самим.

Вони ще раз пробіглись очами по меню, впевнившись, що дешева закуска тут відсутня. В цьому нічого страшного і немає, поїсти і вдома можна. Посмішка швидко зійшла з обличчя темноволосого чоловіка; він зняв своє кільце з середнього пальця, і заходився його катати по столу. Другий, з русявим волоссям, в цей час поклав меню на кутик столу, даючи зрозуміти офіціанткам, що клієнти готові зробити замовлення, і, спостерігаючи за кільцем свого друга, заговорив:

- Ти ж розумієш, що забороняти – абсолютно не варіант?

Співрозмовник лише повів губами і продовжив зосереджено дивитись в стіл. Чоловік з русявим волоссям продовжив:

- По-перше, подивись на себе: ти п’єш о четвертій ранку липову горілку, не закусуючи. По-друге, вже занадто пізно. Вже не той вік. Забороняти можна років до чотирьох-п’яти. Далі ти можеш лише вказувати на наслідки. Що і будь-яким чином карати, точно те саме. Твоїй доньці вже шістнадцять років, її вже не можна виховувати таким чином.

- Прекрасно розумію.

- Згадай, як ти кіряв в шістнадцять років. Хоча б пару випадків згадаєш? А вона лише раз з подружками випила, і тебе вже чорти душать. Я знаю, ти, як батько, не хочеш, можливо, навіть боїшся її такою бачити, але в першу чергу дослухайся до здорового глузду. Вона, принаймні, на ногах стояла, а тебе в її віці додому волокли твої друзі, така ж сама малолітня алкошура. Чи ти зараз відчуваєш якісь наслідки? Слава Богу, печінка ціла. Ти ж не спився, не бомжуєш. Не отримав пенсію за інвалідність, яку деякі кадри, знову ж таки, пропивають. Хоча, погодься, і ти, і красені, що в час ночі в аптеках намагаються купити настоянку глоду, починали так само. В чому ж різниця?

- Ти кажеш так лише через те, що у тебе самого дітей немає.

- Є така вірогідність, сперечатись не буду. Навіть більше тобі скажу: я впевнений, що не можу відчути те, що відчуваєш ти. Але я б і не став, в такому випадку, з тобою говорити про це, якби не один плюс: я-то ситуацію бачу об’єктивно, а ти лише з позиції батька.

- Ну-ну, - темноволосий чоловік стукнув кільцем об стіл.

- Так от, яка різниця між тобою, і аптекарськими нічними гостями?

- У мене гроші на коньяк є?

- Можеш жартувати, скільки влізе. Різниця, по-перше, в пріоритетах. Ти ніколи не пожертвуєш роботою або сім’єю заради алкоголю. Ба навіть алкоголізму, - русявий чоловік всміхнувся. – Тобто, це не залежність навіть, максимум – звичка.

- Відстійна звичка, скажу тобі. Хіба не мій обов’язок її вберегти від цього?

- Звичайно. Але вона що, не людина? Знову ж таки, ти зараз сприймаєш це, як якусь власну помилку, від якої ти хочеш застерегти свою дочку, так?

- Так.

- А тобі батьки не те саме казали, коли ти ще малим був? Точно те саме. Ти собі, напевно, якісь відмовки робив. Про свободу вибору, про повне усвідомлення своїх дій і готовність до наслідків. До цирозу, там, виразки або раку шлунку, ага? У всіх буває такий настрій. Але ж більшою мірою в ньому винен ти. Твоя свобода вибору полягала в тому, яким чином полегшити свої переживання, а не в тому, уникнути їх зовсім, чи ні. Тобі, значить, було певною мірою комфортно депресувати, чи що ти там робив, я не знаю. Для цього можуть бути причини, правда. Візьмемо творчість. Всі витвори мистецтва народжуються з емоцій. Чим сильніші ти переживаєш емоції – тим простіше тобі їх передати, відповідно, тим більше вони захоплюють твою публіку. Тут твоя свобода вибору теж пішла найлегшим шляхом: ти обрав джерелом емоційне дніще. Гнів, агресія, відраза, меланхолія, параноя, відчай та інші деструктивні речі. Я знаю, ти тоді був таким самим лінивим, як і зараз. Радість, наприклад, треба заробити. Для неї треба працювати, принаймні, виконувати якість дії. А от щоб отримати заряд негативних емоцій, достатньо просто забити болт на все, і розслабитись. Ну, можна ще трошки себе накрутити, але, тим не менш, ти виступаєш тут пасивною сутністю, той самий відчай в тобі поширюється сам по собі, поки ти запливаєш жиром, лежачи на дивані. Тут-то ти і починаєш задумуватись: навіщо напружуватись, якщо запій приносить стільки ж натхнення, скільки, скажімо, подорож?

- Не буду сперечатись. Мені завжди здавалось, що вся моя творчість нагадує зішкрібання засохлих помиїв зі стінок іржавого відра. Були пару моментів, коли те відро я закинув, і починав черпати чисту, свіжу і прозору воду з гірської річки, - темноволосий чоловік мрійливо задивився в стелю. – Я тоді закохався. Принаймні, мені так здавалось.

- Так, це прекрасно. Але від теми не відходь.

- Навіть не намагався.

До столику підійшла офіціантка, і поставила на стіл дві чарки з прозорою, але злегка мутною рідиною. Розмова вмить перервалась пробою горілки на запах. Русявий дещо поморщився, відчуваючи запах спирту, темноволосий же налив обом, поставив свою чарку на стіл, і прийнявся її обертати навколо осі. Він хотів щось сказати, але передумав, і запросив співрозмовника пити.

- За зустріч, - промовив він.

Чоловіки театрально підняли стопки в руках, і, пустивши по пустому ресторану легкий дзвін скла, одним махом вилили рідину собі в горлянку. Русявий підніс до зморщеного носа рукав і глибоким вдихом занюхав. Темноволосий спокійно видихнув повітря через рот, і знову прийнявся гратись зі своїм кільцем.

- Цікава річ, - злегка приглушеним голосом сказав русявий. – Принаймні, треба було спробувати.

- Доволі приємна, - без емоційно відповів темноволосий.

- Так от, про що я там говорив? А, точно! Ти сприймав свої попойки, як вибір. Причому, ти сам про це багато думав, і сам прийшов до такого висновку. Тобто у тебе було більше причин пити, ніж не пити. То виходить, що ти з власною дочкою не до кінця чесний. Лицемірити будеш, поганий приклад. Головне, щоб вона зрозуміла те ж, що зрозумів ти: пити можна до тих пір, поки алкоголь не порушує твою соціальну адаптацію. Коли вже з’являються перші ознаки того, що спілкування з людьми, та і будь-яка взаємодія між тобою та оточуючими хоч трохи викривлюється, значить – кидай. Треба щоб вона теж зрозуміла і відчула цю межу. Ти ж не будеш ставитись до рідної доньки, як до собаки? Садити її на ланцюг і бити палкою за шкоду? Пам’ятай, що ти для неї – педагог, а не хазяїн. Вчитель. Вихователь. І її виховання цілком і яскраво відображає твої принципи. За її характер і подальше соціальне життя відповідаєш лише ти. Якщо вона зіп’ється, як ти параноїш, і піде по аптеках серед ночі купувати настоянку глоду з бомжами, то вини себе, а не її, бо це ти виховав таку людину. Це настільки очевидна річ, що її помітно навіть на тих самих собаках, хоча там виховання ведеться на рівні умовних рефлексів, а не моралі. У дурних хазяїв – дурні собаки, помічав? Так і в сім’ях. Вона цілком і повністю залежить від тебе, а ти, намагаючись замаскувати свою бездарність, звинувачуєш будь-кого, але не себе. Ну, не конкретно ти, я абстрактно кажу.

- Я зрозумів.

- її виховання – результат твоєї роботи. Результат роботи залежить же від працівника, правда?

- Так.

- І ти знаєш, як виглядає зі сторони людина, яка, наробивши шкоди на роботі, виправдовується зі словами «воно само»?

- Таких, напевно, звільняють.

- От-от, звільняють. Я ж про що. Тебе теж, в разі чого, можуть звільнити.

- Тонко, - темноволосий посміхнувся.

Русявий помахав офіціантці, і замовив ще дві чарки того ж, після чого повернувся до розмови:

- Звинувачуючи своїх дітей в чомусь, ти звинувачуєш, в першу чергу, себе. Мало хто це розуміє. Звинувачуєш себе або в безвідповідальному ставленні, або в нестачі власних ресурсів для адекватної соціуму підготовки дитини. Таких ресурсів, як розум, воля, терпіння, бажання, в кінці кінців.

- Нехай так.

- Нехай так, - перекривляв свого співрозмовника русявий. – Навіть зараз, подивись на себе зі сторони. Твоє «нехай так» означає, що ти готовий опустити руки. Я розумію, це нормально по відношенню до малозначимих речей. Але тут зберись.

- Я втомився, мені треба відпочити просто.

- Відпочинь. Може, перестанеш параноїти.

Оксанка принесла ще дві чарки і запитала, чи не хочуть джентльмени замовити щось ще. Отримавши негативну відповідь, вона з погано прихованим здивуванням залишила клієнтів.

- Як думаєш, до них часто приходять пити горілку, не закусуючи, в чотири ранку? – спитав темноволосий, проводжаючи її поглядом.

- Судячи з її погляду, не часто. Головне, що ми виглядаємо і ведемо себе цивілізовано. Тож розслабся, - русявий посміхнувся.

- Я і не напружуюсь.

Чоловіки одночасно, як по команді, підняли чарки і мовчки випили. По залі розійшовся звук удару дна скляної чарки об дерев’яний стіл, різкий вдих носом і, згодом, голос русявого.

- Я тебе не буду грузити, ми не для того сюди прийшли. Але згадав тут історію одну. Дещо сюрреалістичну, відразу попереджую.

- Цікаво.

- Троє маленьких хлопчиків, в своєму ранньому дитинстві, хотіли привітати свого тата з днем народження. Їм здалось, йому буде приємно отримати подарунок, зроблений власними руками. Вирізали з картону листівку, прикрасили її, написали багато побажань, намалювали якісь картинки. Батьку, звичайно, було приємно, він був вдячний. Трошки пізніше, один з хлопців знайшов ту листівку, вже в більш старшому віці, будучи підлітком. На його подив, на листівці, прямо на дитячому малюнку з привітаннями, чорною ручкою, по діагоналі, був написаний номер телефону і прізвище. Виявилось, одного разу батько, розмовляючи по телефону, записав чийсь номер. Це було по роботі, і тій людині він дзвонив не більше одного разу. Будь-хто це сприйняв би, як прояв неповаги. Цей хлопець розізлився, розгнівався, і висказав батьку все, що думає. Серйозну сварку вчинив, коротше. І, звичайно, розповів своїм братам. Другий хлопець образився, закрився в собі, зовсім перестав з батьком спілкуватись. Третій хлопець взагалі втік з дому. Звичайно, знайшовся потім, але суть не в тому. Зараз розповім, - чоловік зробив паузу, коли підійшла офіціантка, щоб забрати пусті чарки. – Можна ще раз? І рахунок заодно принесіть, будь-ласка.

- Добре, зараз принесу, - Оксанка пішла.

- Так от, на чому я зупинився? Ага, чим закінчилась історія. Як для хлопців, що виховувались в одній родині, життя склалось абсолютно різним чином. Перший, той самий, що знайшов листівку і розвів сварку, сів в тюрму. Не пам’ятаю за що, але то значення не має. Тут починається сюрреалізм, але розумій, за що купив – за те і продаю. За день до смерті він видряпав на стіні своєї камери свій порядковий номер, ім’я і дату. Хто його знає, навіщо. Навіщо взагалі на стінах пишуть нікому не цікаві і не потрібні речі? Життя другого, того, що припинив з батьком спілкуватись, склалось трохи краще, він одружився, завів сім’ю, діти у нього були. Все ж, як це часто буває, з дружиною, в кінці кінців, розвівся. Жахливо страждав через це! Правда, довго переживати не довелось; він вкрай помішався і покінчив з собою. Депресивний тип був, знаєш. Перед тим він у себе на руках дряпав якісь вибачення, невідомо за що і невідомо кому адресовані. Ну, то вже справа психіатрів, розбиратись в цьому. Третій хлопець, який втік з дому, став людиною поважною. Так склалось, що він в своїх руках зосередив величезну владу. Як він помер, я не знаю (і чи помер взагалі), але знаю, що він видряпав іржавим цвяхом своє ім’я на небі.

- На небі? – здивовано перепитав темноволосий.

- Я тебе попереджував.

- Я пам’ятаю, просто уточнив.

Офіціантка принесла ще дві стопки разом з рахунком. Чоловіки одразу поклали в нього гроші, щоб думка про них не заважала насолоджуватись алкоголем. Після того, знову ж мовчки, випили.

- Йдемо? – спитав темноволосий.

- Так, пішли, - русявий одразу ж прийнявся збиратись, але потім, щось згадавши, сів на місце. – Мало не забув! Наскільки мені відомо, їхня мати все своє життя носила в собі один секрет. Одну дитинку вона не змогла народити, чи першу свою, чи навпаки, останню. Яким місцем це до тої історії? Мертвонародженій дитині взагалі байдуже до подібних дрібниць.

- Лайно твої історії, - темноволосий посміхнувся. 

Славутич 6.06.2015
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.06.2015 Проза / Мініатюра
Ганг (сон одинадцятий)
10.06.2015 Проза / Мініатюра
Кінець (Сон тринадцятий)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Біполярні сни
30.05.2015
Нуль (сон нульовий)
07.06.2015
Крихкість (сон десятий)
09.06.2015
Листівка (сон дванадцятий)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 73  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Мініатюра
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 10.06.2015 20:07  © ... для Тетяна Белімова 

дякую за відгук)  

 10.06.2015 09:49  Тетяна Белімова для © ... 

Цікавий твір. Життєвий.
Найскладніший момент у стосунках дітей і батьків - остаточна дорослість. Досить часто це відбувається важко. Ви описали цікавий випадок: батько впізнав у дочці себе. І це йому не дуже сподобалося.  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +2
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +46
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
18.09.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди