14.06.2015 23:26

для всіх

188

2 | 3

 © Бойчук Роман

Земля України, як мати…

У тиші зимових туманів

Таїлося ніжне кохання...

Ти в пахощах весен розтанув, 

І в галасі літніх дощів...

Та осінь прийшла надто рано:

Була тридцять перша й остання -

Свинцевої зради дві рани

Спинили усе, що хотів.

Мій друже, мій брате, солдате, 

Земля України, як мати, 

Щоб жити, а не помирати

Народжує вірних синів, 

З війни щоби їх не чекати, 

Не знали щоб слова "стріляти", 

І з миром вертались у хату

Любові - ключем журавлів.

Війна - незбагненна примара:

Життя твого нить обірвала, 

Й сховала душею у хмарах -

У виріях вічності снів.

Торкається, наче вустами, 

Землі золотими листками, 

Що тіло твоє заховала -

На віки від рідних батьків.

Мій друже, мій брате, солдате, 

Земля України, як мати, 

Щоб жити, а не помирати

Народжує вірних синів, 

З війни щоби їх не чекати, 

Не знали щоб слова "стріляти", 

І з миром вертались у хату

Любові - ключем журавлів.