Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.06.2015 07:29Оповідання
Фантастика  Про життя  
10000
Без обмежень
© Георгій Грищенко

Неймовірні пригоди Шока

Георгій Грищенко
Опубліковано 18.06.2015 / 29582

Шпонка Олекса Кіндратович, по вуличному Шок, йшов увечері додому. На вулиці стояв аромат весняних квітів. Але йому було не до цього. Думка де взяти грошей не давала йому спокою. Дружина щодня його гризла з цього приводу. Але в п’ятдесят років його на працю вже не брали. Праце- давцям були потрібні лише двадцяти п’яти та тридцяти річні, але з досвідом роботи за спеціальністю.

А спеціальність у Шока була одна – агроном. В місті така спеціальність нікого не цікавила. Тут, в місті, вони з дружиною оселилися п’ять років тому. Змусив їх це зробити синок Микола, який вимагав у них гроші на легковик. Тож вони продали свій цегляний двоповерховий будинок із садом в районному центрі. Нині живуть в однокімнатній гостинці. Синок буває у них не часто, каже занятий на роботі.

Тож йшов Олекса додому від нового товариша, з яким поговорили про політику та випили по пляшці пива, і думав як і де заробити грошей. Ось такі, як він, заробляють же гроші. Треба їх розпитати де ж вони працюють.

А тут саме сусіда здибав, який на підпитку добирався додому. Шок привітався до нього та запитав:

- Де ти заробляєш гроші що й на горілку вистачає? Сусід засміявся, матюкнувся і махнув рукою, мовляв відчепися. Та й далі подибав з вихилясами додому. Шок тільки здивовано здвигнув плечима і теж поспішив додому.

Шок поступово зрозумів як і де можна заробити трохи грошей. Він розносив рекламні папірці по під’їздах будинків, брав участь в мітингах і демонстраціях, збирав поліетиленові пляшки шестилітрові та продавав їх сільським бабцям на базарі, косив косаркою траву між житловими будинками. Так він разом з дружиною прожили аж до осені.

Стояла золота осінь. Ласкаве сонечко яскраво світило, але не спекотно як це було влітку. Олекса з дружиною прогулювалися парком. Дихалось легко, світ здавався надзвичайно привітним. На лавці сидів якийсь чоловік. Їм здалося, що з ним трапилось щось не приємне. Вони зупинилися і Шок запитав:

- Чим можемо Вам допомогти?

Чоловік пильно подивися на них і привітався, назвавши їх по іменам - Олекса Кіндратович і Ольга Луківна. Це їх дуже здивувало. Але невідомий чоловік тільки усміхнувся і сказав:

- Я прийшов сюди, щоб допомогти вам пережити ці сутужні для вас часи. Візьміть цю банківську картку і бланк з паролем. Користуйтеся цими грошима. Це вам подарунок. Поки Шок розглядав цю картку незнайомець якось швидко й непомітно кудись зник.

Про цю пригоду подружжя нікому не розповідало. Але всі сусіди та знайомі помітили як ця родина стала жити значно краще. Вони придбали нову двокімнатну кватиру в престижному районі міста, регулярно відвідували церкву, частенько мандрували Європою. Їхній синок вважав що батьки приховали від нього свої статки і не поділилися з ним.

Цю історію мені розповів випадковий незнайомець, якому я відмовив дати грошей на випивку. Він вважав, що незнайомий чоловік в парку був не янголом, як це сприйняли Шоки, а їхнім далеким праправнуком, який прийшов їм на допомогу із майбутнього.

Кому вірити я і досі вагаюся Хоча дуже хочеться дива, яке нині ще трапляється. Так легше жити.

Шок, у свої сімдесят років щасливого життя разом з дружиною Ольгою Луківною об‘їздили всю Європу, смачно їли і пили, не дотри-мувалися ніякої дієти, а чи посту. Хоча й регулярно ходили до церкви. Олекса захворів усіма можливими і не можливими хворобами, як то камінці у нирках і в жовчному міхурі, гіпер-тензію, аритмію серця, цукровий діабет, болі у колінах ніг і багато ще чим. Так розкішно і бездумно жити йому дозволяли гроші, які йому подарував незнайомець коли Шоку було ще 50 років.

Після відвідини лікарні Шок повільно брів додому через міський парк проклинаючи свою долю. Небо було затягнуте чорними хмарами. Мабуть збиралося на дощ. Шок прискорив свої кроки. Та раптом щось яскраве вдарило з неба. Шок впав на землю і втратив свідомість.

Він прийшов до тями у великій світлій кімнаті лежачи на ліжку. Поруч з ним стояв незнайомець. Він привітався до Шока і повідомив, що він його знайомий Артем Костянти-нович. Це він допоміг колись грошима через банк. Шок пригадав його і запитав:

- Чого я тут? Де я?

Артем Костянтинович заспокоїв Шока, Повідомив його, що Шок в гостях у нього в далекому майбутті для того, щоб вилікувати всі хвороби. Шок погодився.

Його завезли в другу кімнату, де було двоє в халатах.

Шока помістили у якусь камеру і заспокоїли, що все буде в порядку.

Він прийшов до тями в міському парку. Він лежав на землі, а біля нього були перехожі. Вони турбувалися про нього, бо бачили як блискавка вдарила в людину. Викликали швидку допомогу. У лікарні перевірили його стан здоров’я

І були здивовані тим, що він абсолютно здоровий. Шока відпустили додому.

На наступний день в газетах з’явилась замітка про цей випадок. Його видуження пов’язали з блискавкою. Нічого іншого потерпілий не пам’ятав.

Читачі були шоковані цим повідомленням. Вони теж захотіли вилікуватися від своїх хвороб таким незвичним способом. Тож під час грози блукали по парку. Але більше ні з ким такого зцілення не траплялося.

Але всім хотілося цього дива, яке все ж трапилося. Так легше жити немічним у цьому світі. Нехай вірять, нехай чекають. Дай Боже їм здоров’я міцного і щасливого довголіття.

Шок, після раптового вилікування від усіх своїх хвороб вразив свою дружину, Ольгу Луківну, своїм молодим виглядом. Йому не можна було дати 70 років, бо виглядав він тільки десь на 40. На всі її питання як це з ним сталось він відмовчувався. Що він їй міг розповісти? Він нічого не пам’ятав окрім блискавки.

Все було би добре у житті родини аби не раптове нашестя із сусідньої держави одноплемінних озброєних людей. Всі захвилювалися, почалася війна. Що робити Шоки не знали. А ворог наближався до їхнього міста. Тікати? Куди?

Наступного дня Шок зустрів, як йому здалося, знайомого чоловіка. Це був Артем Костянтинович його рятівник. Вони привіталися і Шок пожалівся на війну і що йому робити, куди тікати.

Артем Костянтинович порадив йому нікуди не тікати, що все минеться, війни не буде. Він запропонував Шоку та його родині разом з ним поїхати на його авто в ліс і там трохи розвіятися та відпочити. Шок погодився.

Автомашина у Артема Костянтиновича виглядала як і всі авто, що бігали по місту. В неї вмістилася вся родина Шпонки – дружина, його син теж з дружиною та сином і звичайно сам Шок. Виїхавши за місто вони згодом звернули на грунтовий лісовий шлях. Зупинилися десь за півгодини на лісовій галявині, де стояв дерев’яний стіл на лавки по його боках, що були вкопані в землю.

У Артема Костянтиновича в багажнику його авто виявилося все необхідне для приготування шашликів і навіть пляшка горілки. Шок із сином взялися за звичну їм роботу – приготування шашликів.

Згодом всі посідали до столу і почали смакувати шашликами та горілочкою. Розмови точилися про те та се, в основному про війну. Коли шашлики закінчилися вони прогулялися лісом, подихали свіжим повітрям.

Через дві години компанія сіла в авто і рушила додому. Наступав вечір, сонечко збиралося заховатися за ліс на відпочинок. Артем Костянтинович розвіз цю родину по домівках

Шок з дружиною спокійно спали в ночі. Рано вранці Шок включив телевізор щоб послухати останні вісті про війну. Але ніяких повідомлень про війну жоден канал не повідомляв.

Це здивувало Шока. Та раптово він почув і побачив як президент сусідньої держави, яка мусила воювати з його країною, прибуває до них з дружнім візитом. Прізвище президента було таке ж як і вчора. Але вчора він погрожував його Батьківщині та почав війну. Кого не питав Шок ніхто про війну не чув нічого. Згодом Шок та вся його родина заспокоїлись і в мирі та злагоді продовжували жити і мандрувати світом, частенько з вдячністю згадуючи Артема Костянтиновича.

Шок і не здогадувався, що його знайомий перемістив їх в паралельний світ, де вже давно не було ніяких воєн.

Всім людям хочеться доброго дива, яке іноді трапляється з деким у житті. Без цієї віри буває дуже важко жити в наший час. Віра то велика сила.

Яскраво світило сонце. Стояла тиха жовта і тепла осінь 5102 року. Артем Костянтинович, праправнук Шпонки Олекси Кіндратовича по вуличному Шок, прогулювався місцевим парком, де всі пташки і тварини почувалися хазяями, і думав як йому допомогти Шоку пережити ті далекі нині для нього часи кривавого дикунства і агресивності. І це все заради підкорення народів, присвоєння чужих земель на догоду власного гонору можновладців.

Він розумів, що переселення Шока в паралельний світ не зовсім правильний крок з його сторони. Шоку з родиною не звичне це суспільство, поведінка і погляди на життя. Йому тут не зовсім комфортно.

Тож Артем Костянтинович, як один із видатних учених свого часу, вирішив змінити той дикунський кривавий світ. Звичайно після погодження з діючою владою та науковим суспільством. Акція мала назву « Жорстоку агресивність лікуємо одноразово об’єднаними силами» (скорочено «ЖАЛО ОСИ») на основі наукових і практичних досягнень Інституту досліджень імплантованих основних теорій (скорочено ІДІОТ), де і працює Артем Костянтинович.

Рівно через тиждень все було готове для проведення наміченої акції. Для того світу і часу, в якому ще недавно проживав Шок, виглядало звичним стріляти, бомбардувати, убивати людей. Умиротворення почалось непомітно для агресорів. Із самого ранку і до вечора місцевість, де йшла війна, огорнув густий туман. Цей туман стояв аж три доби. Цим повітрям дихало мільйони людей Це повітря знищувало наявну агресивність в думках та діях. В результаті вже на четвертий день війна закінчилась братанням примирених сторін.

Але окремі ідеологи, керівники не змогли повністю позбутися своєї патологічної агресивності та бажання вбивати людей. Тож їх довелося розчинити тут та миттєво транспорту-вати на іншу ще не заселену планету, де їх знову зібрали в окремих людей. Вони були залишені там для освоєння нової планети. Таким чином людство поширювалось на весь Всесвіт. Для них це була і кара і можливість продовжувати жити.

З часу цієї акції пройшло три роки. Агресивність і жадоба до вбивства минули як минає смертельна хвороба після вдалого лікування. Тож Андрій Костянтинович вирішив провідати Шока. Він з’явився у них як завжди раптово. Родина саме святкувала народження онука. Артем Костянтинович зробив вигляд що він спеціально завітав з приводу дня народження онука. В його авто знайшовся і подарунок – спеціально для дітей супер новітній комп’ютер, який вміщувався у онуковій руці, але показував на екрані метр на метр, що розгортався у повітрі. Всі були задоволені, особливо шестирічний онук.

Андрій Костянтинович розповів Шоку про те, як прийшлося вгамовувати агресивність на одній планеті та яке зараз там чудове життя. Він запросив всю родину відвідати той чудовий, мирний світ. Всі погодилися і він посадив їх у своє авто і вони поїхали. Десь за годину часу вони мали можливість роздивитися той світ і з’ясували, що їхні світи дуже схожі. Ще через півгодини Андрій Костянтинович повернув родину Шоків додому. Ніхто з них не помітив і не зрозумів, що вони повернулися до свого умиротвореного колишнього світу.

Андрій Костянтинович задоволеним повернувся до себе, додому. Все, що він хотів, вдалося здійснити. І той колишній агресивний світ вже не загрожує його власному майбутньому. Це була основне завдання Андрія Костянтиновича.

Шок, та його праправнук Шпонка Артем Костянтинович, а по дружньому Шпак, були впевнені, що ніяких загроз життю родині Шока і майбутньому Шпака вже не може бути. Вже саме загрозливе – війна вже не могла бути в цій країні, бо були прийняті самі новітні засоби про припинення бажання агресивної поведінки.

Але, як за звичай так буває, життя приносить різні ситуації поведінки навколишнього середовища та людських колективів. Що в свою чергу примушує якось викручуватися.

Саме так і трапилося з родиною Шока в неділю коли вони вирушили на відпочинок в сусідню країну в гори. Була золота осінь, Повітря в горах було таке приємне, що спочатку голова у Шока пішла обертом. Також не приємно почувалися інші члени родини – дружина, син та онук. Але за якусь годину всі призвичаїлися до гірського тиску та повітря.

В цю поїздку в гори їх супроводжував місцевий житель, який працював в тамтешній туристичній фірмі. Звали його Адіб, дуже всезнаючий та енергійний чоловік років сорока не більше. Для нього це була звичайна робота. Він народився і виріс в цих місцях. Гостей він повіз в гори по вузькому шляху, який мав досить круті повороти. Зліва було урвище а з права скеля. Машина не спішно підіймалася все вище і вище, туди де була хатина для туристів. Там уже була парочка молода – він та вона. Вони радо зустріли родину Шоків, познайомилися з ними. Все було незвично і чудово. Прекрасна природа, риболовля в гірській річці.

Так пройшло десять днів. Погода різко змінилася, небо похмурніло, пішов нудний холодний дощ. Раптом серед ночі стався землетрус. Дорогу назад було знищено. Будиночок розвалився. Під його розвалинами залишилися всі пожильці. Швидка допомога, яка на вертольоті вранці добралася до будиночка, знайшла тіла всіх пожильців крім місцевого жителя Адіба. Він був поранений і його відправили в місцевий шпиталь.

Ніхто із далекого майбутнього на допомогу родині Шоків не встиг. Та по суті у них далекого прапращура вже не було. Із смертю Шоків змінилося майбутнє. Так сумно і трагічно закінчилася історія пригод Шока.

Яке не передбачуване наше майбутнє. Чому так? Ніхто не знає.

м. Київ 16.06.15.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
15.06.2015 Поезії / Вірш
Доки
18.06.2015 Поезії / Вірш
Нічна ватага
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Оповідання Про життя
27.06.2015 © Лідка
Огірок
18.06.2015
Неймовірні пригоди Шока
30.05.2015 © Ярослав Гашек
Катастрофа в шахте
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 75  Коментарів: 3
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.06.2015 07:59  © ... для Тетяна Чорновіл 

Дякую за такі Ваші слова. 

 19.06.2015 06:35  © ... для Тетяна Чорновіл 

Так Тетяночко. Я об`єднав чотири оповідання та придумав закінчення. Дякую за візит і відзив. 

 18.06.2015 11:54  Тетяна Чорновіл для © ... 

Хто б нам напустив такого туману. Здається мені, я уже колись читала у Вас схожу історію про ШОКа, але ця закінчилась трагічніше. Мабуть не можна втручатися іншим світам у світ, яким би він не був агресивним. Бо добром це не закінчиться.
А ще Ви мудро дали зрозуміти, що тільки ми самі можемо здолати агресора. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +7
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +51
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди