Інше
Для тих хто вміє читати
Мур зелених ясенів шумів листакми, крізь які пробивалась синь ранкового неба. Романові було нецікаво дивитись на дивовижну природу місцевості, в якій він жив – більше подобалось кожен ранок виходити на поріг хати, присідати на ганку і прицмокуючи цигарку, спостерігати, як копушаться
люди. Його хатина була розташована в дуже вигідному місці: горбок, а зганку було видно ближні подвір´я, як на долоні. Цікавість викликаламетушня, що постійно супроводжувала сусідське життя. Сьогодні в пустухатину заселялась молода сім´я. Новий сусіда швидко розвантажував зкузова авто: диван та ліжко, стіл і шафа, вже були і на ганку – в машинізалишались тільки рябі сумки та пакети. Жіночка, що крутилась поруч, невиличка на зріст, темноволоса і струнка, її писклявий голосок було
далеко чути, вона просила чоловіка швидше розвантажувати речі, на що тойнезважав і робив все у звичному для себе темпі.
Докуривши цигарку, пошкандибав до хати. Роман інвалід дитинства. В нього ДЦП, він знав все про свою хворобу, і(як він собі вважав) не відносився дочисла тих нагловатих інвалідів, які думають тільки про свій комфорт, безпекута нормальне стандартне життя. Хлопець був переконаний – він може все,
будь-яке бажання, яке загадає чи просто придумає у своїй голові -здійсниться, якщо це потрібно. Все життя жив з мамою, але вона померла, стався парадокс, ще з того часу, як діагностували ДЦП всі думали, що вінпомре, але маленький Ромця не здавався, навіть, коли одна з його тітокпринесла мамі чорну тканину, щоб оббити труну, Рома вихопив пакет з«дарунком» і кинув його в грубу … Після цього кожного дня він збільшувавфізичне навантаження, займався на спеціально облаштованих тренажерах і цедало результат він самостійно пересувався, але через кіфоз плечі булинерівні та вузькі, худий з великою головою, статура чимось нагадувалаінопланетянина, так до речі його називала колишня подруга також інвалідка.В селі кожен мав свою називанку, Рома отримав її, як тільки пішов у школу. Добре пам´ятає другий день в першому класі, йшов дощ і потрібно буломити взуття. Біля школи стояли відра з брудною водою на них висіли подертіганчірки, маленький Ромця прийшов і швиденько вимив чобітки. Біля входу у школу поріг був обліпляний старшокласниками і от один, Сашко Гоголь,
схопив малого за портфель і сказав: « А ну подивіться хто це до насприйшов! Це ж кривенька качечка пришкандибала! Так, качечко, швидко берив дзьобика ганчірку й далі мий свої тоненькі лапки!» Регіт
старшокласників. З легких слів Гоголя –кличка була придумана… На всежиття.. Тепер в Іванівці Рому та його маму позаочі кликали Кривими.
***
Оксана поралась біля плити. В хаті потрібно було навести лад. Багато пилюки, обов’язково провітрити приміщення через затхлий запах. Алев носі від нього не крутило, просто він заважав думати, здавалось, що цяхатина довго була, як льох. Може б зараз і не мила б затхлі стіни відплісняви - думалось Оксані - вона завжди любила думати вже після того, яквчиняла якусь дурничку, але разом з тим вміла швидко заспокоювати себе, щовже зробила, а тому треба думати, як виправляти. Дівчина була одна у
батьків, її любили, в неї була й одежа і іграшки, пам’ятає, щозавжди старалась бути схожою на матір, хотіла їй допомагати, а мама всеробила сама. Тому часто Ксеня залишалась одна(сама) вдома, бо всі були на роботі і зараз їй було добре від того, що вона не сама.
–Ти нічого не вмієш робити. Скільки можна казати: один раз вріж хліба, так, щоб не було крихт! Ще й порозливала борщ, коли насипала. Ти ніколи, не думаєш, що робиш – бурчав Микола і їв борщ. Оксана налила собі чаю. В такі хвилини її Коля дуже нагадував свекруху. Стара корзина завжди була чимось
незадоволена. Оксана, можливо, і полюбила б її, але в Тамари Василівни була одна інша велика любов і звали її Пуся (порода пекінес). Вони були нерозлучні. Собачці було дозволено все. Але з того часу, як з’явилась маленька Маша, Пуся відчувала дефіцит уваги, пекінеска з’їла Машину пуповину, Ксеня плакала тоді всю ніч… А Тома Василівна винуватила невістку, в усіх гріхах… Оксанин терпець луснув, коли свекруха навмисне посадила Пусю в манеж до малої і мило реготіла, коли Машка смоктала псячий хвіст…
Через десять днів після повного одкровення невістки молода пара переїхала в село. Ксенці не подобалось життя в місті, воно їй нагадувало курник, а люди в цих величезних будинках, ніби кури на підрах. Війни зі свекрухою, щегірше підсилили неприязнь та огиду до мегаполісів. Ксенія настільки глибокозалізла думками у спогади, що не чула слів чоловіка і тільки плач малоїповернув її в реальність.
– Завтра ввечері буду. В напарника помер батько, треба підмінити. – сказавМикола і пішов у сіни.
–Бувай –тихенько промовила, боячись розбудити дитя.
Небо вкрилось бежевим хмаринням, сонце вже не пекло, світло обіймалоземлю, сутінки все більше заповнювали простір. Ксеня сиділа на призьбі біля хати. Всередині відчувала приємну пересторогу. Але то було просто передчуття нового, яке завжди приносить багато емоцій, таких, що важкозабути… Емоції згадуються… Коли це відбувається, ти поринаєш в той час. Ксеня любила гострі відчуття світу. Їй подобалось невідоме, кажуть всі його бояться, а воно манило і страху не було.
***
Ксеня дуже любила Машу, цілий вечір вона читала їй казки, потім погодувалаі заколисала, співала їй українські народні пісні, маленькі ручки стукали брязкальця та іграшки. Марічка росла здоровою дівчинкою, тільки спілкування з нею приносило в життя радість. Постійна робота, клопіт, алеприємний, жінка добре пам’ятала ті часи, коли донечка тількинародилась і часто вночі плакала, а свекруха любила прийти посеред ночі івчити та пояснювати, як правильно доглядати немовлят, часто брала, якусь спеціалізовану книгу і читала її в голос, а потім вказувала на помилкиКсені. Одного разу від недосипання почалось, якесь марево здалось, що Маша впала з ліжка і плаче, а біля неї, якась велика голова. Жінка зірвалась з ліжка, прибігла до ліжечка і побачила, що манюня спить. Постійні тривоги
не покидали серце, бувало сама собі задавала питання, чого я переживаю, потім вже Ксеня прочитала, що для породіль нормально переживати й почала менше зациклюватись бо дуже боялась, щоб не пропало молоко.
***
Крізь жалюзі, в шпаринки пролазило світло, зупинялось на синій плитці, якою була обкладена груба, в кутку павук зловив муху, остання була живуча і довго дзижчала. «Остання пісня мухи» - подумалось Ромі. Цікаво, що чує
людина, яка має так померти, є різні класифікації теорій життя… І ні однане подобалась хлопцеві, він заплутався в них з одного боку відчував Бога…А з іншого, бачив все жахіття, яке відбувалось навколо і від цього булозрозуміло, що зараз Богові стало всеодно... Він покинув людей, як батькипокидають своїх невдячних дітей або калік, так сталось з Богом вінпокинув, люди постійно нищили його дари, знущались з усього прекрасного сумнівались і от тепер вони живуть без Бога… Сьогодні пенсія. Один з тих днів, який Роман любив. Спочатку він їхав в районний центр, знімав гроші збанкомату і потім купляв собі випивку та дорогих цигарок, бувало він вишукував місцевих бариг, вони йшли у глиб міських трущоб і там він куплявсобі трави. Так тривало вже багато років, відколи померла мама, коли вона була жива він слідкував за собою бо терпіти не міг материнських сліз вонийого знерухомлювали - по тілу бігли судоми та мурашки… Мама любила й вірила в мене завжди - лише вона… Разом пережили все, перші кроки і падіння незграбного кривого тіла маленького Романа, вона постійно робила йому масаж і розтирала ноги, вчила говорити на протязі перших трьох років
життя, і досягнення були вражаючі. Роман, на відміну від інших інвалідів ДЦП, мав чітку вимову слів, та ідеальні риси обличчя, воно було біло-рожевого кольору, кругле, чорнявий, зелено-блакитні очі, ніс з горбинкою,а тіло кволе…голова велика виділялась і хиталась, коли Роман йшов він тягнув засобою ліву ногу, ніби якусь непотрібну річ. В нього ніколи не було дорослої одежі, завжди тількидитячі футболки і штани, які потрібно було добре затягувати поясом. Лівий черевик постійно зношувався першим і в нього була колекція з правих, нових капців, таке він придумував собі збирати з 8 років і кидати у мішок на горищі.«Добре, що сьогодні базар і непотрібно буде чекати автобуса, в базарний
день ходять маршрутки через кожні 20 хвилин». Роман швидко доїхав до міста, вийшов на базарі і поклешав до банкомату. Вистоявши довжелезну чергу, знявгроші і пішов до магазину купувати випивку і щось поїсти. Люди, заважали йому думати, вони метушились і кудись поспішали, а їх обличчя видавали їхні думки. Хлопець зайшов до «Рубіну», там купив три пляшки горілки, ковбаси, цукерок і хлібину. Велика тітка наступила на хвору ногу і все тілопочало судомити, але вона, навіть, не зрозуміла куди стала. В маршрутці було душно, з рябих торбів пахло бубликами й печивом.
***
Сільський генделик. Хто не бував тут, той не бачив, у що перетворюєтьсялюдина, якщо вчасно її не підштовхнути йти далі. Пиво, таранька і жарена мойва стають основними харчами, а продавчиня обдурить, мило вислухає твої проблеми і через годину про них буде знати все село. Роман зайшов і сів за столик, йому не хотілось додому, а всередині кафе людей не було. Він подзвонив Нюсі, вона любила випити все, хоча була й дуже гарна. Пару раз, навіть, залишалась в Романа ночувати і чіплялась, але він її не хотів, вона бридко усміхалась, очі пусті, а зранку Нюся тікала дочоловіка, думаючи, що Роман використав її. Рома все знав, але його забавляло те, що вона думає і робить, якось смішно плутає слова на п’яну голову, могла й побити когось, а ще вона завжди приходила, варто було тільки подзвонити. Так сталось і цього разу, Нюся прийшла, поцілувала Романа в лоб і сказала, що рада бачити. Першу пляшку випили швидко.
Небо вкрилось бежевими вечірніми хмарками, сонце не пекло промінчикистарались обіймати землю, але сутінки не відступали.
Ксеня сиділа на призьбі біля хати й слухала спів пташок, душу не покидалопередчуття очікування чогось, хоча всі люди, коли в їхньому життіз’являється щось нове надіються, на те, що ця новизна врятує. Десь годинку розігрівала електроплитку потім півгодини варила кашу. Вирішила некупати перший день Машу, бо холодно. Мала була спокійною дитиною, Ксенякидала їй у люльку торбу з бубликами і година вільного часу булазабезпечена. Дівчатко мирно перебирало рученятками, найкращі облизувались.Оксана порівнювала себе до і після заміжжя, адже колись світ здавався веселим, їй завжди хотілось кудись йти, але одного разу їй не захотілось бути одній.
***
Ксеня любила гострі відчуття світу. Їй подобалось невідоме, кажуть всі йогобояться, а воно манило і страху не було. Якось вранці, дівчина відкрила очі, голова в такі моменти незабита дурними проміжними думками, не заплутана днем, виникло одне питання: « Хто я?», «Що я маю?». В душі відкрилась «чорна дірка» і пустотазаповнила серце, все це відбулось за десять секунд…Хочеться бачити білясебе чиїсь очі, взяти людину за руку і не_відпускати. З Миколою одружилисьпісля місяця знайомства, їй подобалось, що він її слухав, все робив для неїі навіть бачачи, що його матір, «ще та штучка». Ксеня вирішила врятувати його душу від контролю, в взамін він буде її оберігати. Натомість черезмісяць він вже буркав, як його мама, але так само слухався Ксеню, був добрийзавжди допомагав, заробляв гроші, а ще він любив і хотів дітей, Ксеня здогадалась, що він так само боїться бути сам…
***
Рипнули двері. Тупий звук почувся на веранді, хтось ніби кинув мішоккартоплі. Оксана не зрозуміла, що сталось і злякалась, подумала, що може то свекруха приїхала, але далі гуркоту було не чути. Пішла перевірити, що сталось. Спочатку вона ввімкнула світло на веранді привідчиниладвері, побачене здивувало: на підлозі спав новий сусід, під голову вінприлаштував собі чорний пакет, замість подушки, сама була досить непропорційною ніби голову дорослого чоловіка причепили до тіла п’ятнадцятирічного юнака. «Схожий на п’яного гнома»–подумалось Оксані, скільки не будила –все марно, на хвилинку відкривав очі і знов засинав.Спочатку жінка хотіла подзвонити й все розказати чоловіку, але потімвирішила постелити свою стару дублянку перекотила гнома і вкрила пледомі пішла спати. «Це ж треба так напитись…Він хворий, а п’є, як останній бомж. Видно хвороба не сильно турбує. Ксеня помилась і лягла біля малої. О четвертій ранку Маша прокинулась їсти, Оксана на «автопілоті» її годувала. Почувся шурхіт і матюки. Оксана вмостила Маню і пішла на вернеду, коли ввімкнула світло і побачила, що гном сидів на підлозі, злякано зиркнув на Ксеню, а вона голосно сміялась.
– Де я? –спитався Рома. Він двився на веселу незнайомку в халаті, їїсміх нагадував дзвіночок.
– Майже вдома, – витираючи сльози від сміху відповіла Ксеня.
– А тут, як опинився?
– Не знаю. Хтось закинув тебе сюди, як посилку –хіхікнула.
– Сьогодні тобі прислали п’яну посилку. - Обоє засміялись.
– Піду додому. – Рома почав збирати у торбу ковбасу і хліб
– Зажди. В тебе рана на голові, зараз зеленкою заляпаю. Ось сідай настілець. Почекай. Жіночка побігла до хати. Рома сів і сам не розумів чого він їїслухається, певно, через те, що привітна. Зазвичай люди, не дуже любили з ним починати розмову. Оксана швидко взяла до рук аптечку і побігла досвого нового знайомого. «Очі такого кольору, як пшеничне поле влітку - це ж треба таким народитись…»
Йому стало ніяково тільки на секунду, а потім він зрадів, що тут зараз сидить його нова сусідка з якою він познайомився вночі.
– Зігни трохи шию, не боляче? –Ксеня обробляла рану
– Пече.
– Свіжа рана. Зараз минеться.
Роман сам себе не впізнавав, йому стало добре, коли дівчина щупалась внього в голові, в носі запах ванілі і меду, а ще від неї віяло теплом. Насекунду здалось, що це мама заклеює рану.« Хм… Гном доглядає за волоссям, не те, що мій Коля, видно, що піклується просебе» – подумала Ксеня.
– Все. Заклеїла. Не мий сьогодні голови бо з водою може потрапити інфекція.
–Дякую. – тихо промовив Рома і пошкандибав до дверей.
Ксеня подивилась йому в слід і не промовила ні слова. Ще хвилинку постоялау веранді. Потім пішла спати, але заснути не змогла. Раніше вона стикалась з людьми з незвичними потребами - її бабуся також така. В дитинстві Поліна Григорівна перехворіла на туберкульоз кісток у неї буввигин хребта, Оксана, як була мала, одного разу спитала в мами, про бабусингорб на спині, мати розповіла дівчинці про хворобу і її наслідки. Яка вонасильна, думала Ксеня, їй не дозволяли мати свою родину, а Поліна Григорівна тайно побралась з дідом і весь вік пропрацювала головою колгоспу. Вдома їїслово – закон. Вміла вона одним поглядом сказати, все що думає. Ніколи неплакала, можливо, Ксеня не бачила її сліз.
Зранку Ксеня поралась по господарству, звична рутина, доки спала Маня, апотім вона гралась з малою. Після обіду вирішила прогулятись. Воназаколисала у візочку свою донечку. Переодягнулась. І вирушила напрогулянку. Вітер гладив її волосся, а в душі панував неспокій, жінказгадувала ніч і її саму лякали її думки. Вона раніше допомагала різним людям, але після того, як сталась пригода з новим сусідом їй хотілось зустріти його знову. Оксанина хатина була розташована далеко від центру, вона йшла якимись закавулками і не зустрічала людей по дорозі, можливо всіщось роблять, думала дівчина. Наближалось літо і природа була готова йогозустріти. Все навкруги просило більше тепла, а щире сонце лило на землюсвоє світло. Магазин був без назви, на даху висіли вивіска «Продукти». Біляпаркану, що обгороджував приміщення в землю були закопані лавочки і столики, їх захищала тінь від абрикос. Ксеня скупилась і сіла на лавочку.
Роман виліз на стілець. В руках він тримав лопавку і нею швидко прибивмуху, а потім схопив пальцями павука і відірвав йому дві лівихлапи. Зиркнувши на годинник зрозумів, що пора йти по пиво бо через сорок хвилин магазин закриють. Він швидко дошкандибав до продуктового - боявся, щоб не
зустріти знайомих, бо з ними треба говорити, а чути нарікання і розповідіпро звичну сільську метушню йому важко і нецікаво. Роман спускався з гори іпобачив, під абрикосами знайому зелено-сіру коляску…Оксана сиділа опустивши донизу голову. Дуже хотілось глянути на Гнома і побачити його при денному світлі, але вона відчувала, що йому буде незручно, коли на нього витріщаються. Серце забилось швидше, в роті відчувався
присмак ванільного морозива. Маня мирно спала. Коли Гном прошкандибав біляОксани він не глянув в її бік і Ксені стало образливо. Міг би хоча бпривітатись… Вирішила доїсти морозиво і йти додому скоро мав повертатисьчоловік з роботи.
–Тримай. За спасіння… – Оксана зиркнула з під лоба і побачила своговчорашнього гостя, який протягував їй коробку цукерок « Пташине молоко».
–Не варто було… Як голова - не болить?
–Зараз перестане – Гном всівся біля Ксені і почав сьорбати пиво, дивлячисьна Маню, яка продовжувала дрімати. Пауза. Цукерки. Чути, як хтось далекопиляє дрова, вона глянула на Гнома і не змогла відвести погляд від йогоідеальних рис обличчя…
–Хто це? – швидко спитав Роман.
–Марічка, моя донечка…
–Я думав, що це хлопчик, ноги такі грубі – продовжував розмову Роман.
–У хлопчиків голова велика. У Мані взагалі маленька голівонька.
–Інопланетянка – зробив висновок Роман. Ксеня раніше ніколи не чула таківисловлювання про дітей. Люди або захоплювались, або мовчали й нічого не казали боячись порушити сон малечі.
–Як її звати – тихо запитав Рома.
–Марічка.
–Це ти назвала?
–Так – Оксана знизали плечима. Знов запанувала тиша, Ксені захотілось розпитати про його життя. Алевона стримала цікавість і продовжувала мовчати бо це на її погляд було бне тактовно. Потім жінка встала, подякувала за цукерки і помаленьку перевалюючись з ноги на ногу пішла додому. Тепер в її голові не було ніяких думок, а відчуття радості переповнювало душу.
***
Микола прийшов додому. Ксеня до автоматизму знала його дії: помився, перевдягнувся, побрився і заснув, хоча їй завжди хотілось, щоб він першимпочав розказувати, як минув день, яких людей він бачив і що відчував, кол їхав додому та з часом вона звикла до замкнутості, а після денної пригоди їй найменше хотілось чути Миколу. Дружина накрила на стіл. В хаті пахло борщем та гречкою з котлетами. Чоловік сів вечеряти. «Вона сумує за колишнім життям, хоче повертатись до мами, але не хоче це визнати свою поразку» – думав він, поки нарізав хліб.
– Що з тобою? – Миколі стало ніяково від того, чого жінка не питає йогопро те, як минув день, і що сталось на роботі –…ти чуєш мене?
–Ти, щось питав? – наче з просоння почувся голос Ксені.В хатині знов запанувала тиша, було тільки чути, як цокає ложка об тарілку.
–Як Маруся? Щось новеньке виробляла сьогодні?
–Гралася м’ячем сама, а ще яблучко їла, кривилась бо було дуже киследля неї, – Ксеня хотіла, ще розказати про подорож до магазину, але Коля
встав з-за столу, подякував і пішов спати. Всю ніч Ксеня не могла заснути, вона крутилась і чекала, поки Марія прокинеться їсти, але малеча спала спокійно, потім, як набридло лежати Оксана вирішила сісти на підвіконня і дивитись на зірки, тут в селі небо всіяне зірками.
Після походу в магазин Роман спав. І прокинувся від того, що боліли ноги, в таких випадках він просто парив їх у тазику з гарячою водою. Пішов до кухні, поставити чайник. Тільки-но зайшов, почув шурхіт. Роман зрозумів, що у кімнаті, крім нього є ще хтось. Серце закалатало. Він взяв у руки совок, яким накидав вугілля у грубу взимку, а літом збирав на нього сміття і голосно спитав:
–Хто тут? – у відповідь почувся шурхіт з-під столу, Роман побоявся туди
зазирати і крикнув – ану вилазь, бо зараз голову тобі відірву! Стало
тихо. Він подумав, що це грабіжники або в кращому випадку Нюська, яка
вирішила залізти в кухню через вікно і пошукати горілки, хлопець розумів, що
сили вдарити в нього нема і якщо істота, яка сидить зараз під столом сильніша, то він буде битий, або вбитий. Але треба діяти рішуче, він швидко зігнувся і побачив маленького рудого цуцика - песенятко забилось в самий куток і все тремтіло від страху. Роман дістав цуцика, від нього тхнуло, собаки завжди гризуть, якусь гидоту, і тому з писка смердить. Взяв його на руки і відчув його страх. Цуцик боявся, але сидів тихо, його сердечко билось дуже-дуже швидко і все тіло від хвоста до вух тремтіло. Він виніс собача на вулицю, відчуваючи огиду до цього малого нікому
непотрібного пса, який виросте і буде їсти курей, або чиєсь лайно, якби він народився в собачій родині, якоїсь породистої сучки то зараз би десь тихо спав у мами-сучки під лапою, а так, цей цуцик зараз тут і не знає, що зробить Роман через хвилину. Ніч давно панувала над селом. Рома пошкандибав, тримаючи щеня на руках до дриветні, там була сокира. Ще з дитинства хлопець відрубував цуцикам і котам праву ногу, щоб вони шкандибали так, як він. Хай вчаться жити не просто собаками і котами, а з певними вадами. Рома думав, що так вони будуть більше цінувати життя, яке
він їм дарував.
Оксана всілася на підвіконня. «Ось сузір’я Альдебаран, ось муха і трикутник… Людські очі схожі на зірки - кожні миготять і горять, по-своєму, знов ці очі… Ніяк не забувається гном….Чого він в моїй голові??? Чи є він зараз вдома, чи знов пішов заливатися пивом … В хаті не світиться жодне вікно? З підвіконня гарно видно його подвір’я і місце, де вкладені дрова на зиму». Оксана стала пильніше придивлятись і побачила Романа, який шкандибав на ганку, стало ще цікавіше дивитись, що робить в ночі цей хлопець вона відхилила вікно і почула, як він говорить сам до себе. «Маразм. Він не тільки хворий фізично – він псих».
Через секунду почувся тупий звук, болісне і пронизливе скавчання собаки, від якого стало моторошно. Ксеня завмерла сидячи на вікні, таємничість ночі за одну секунду перетворилась на жахіття. Роман випустив щеня воно пошкандибало, піджимаючи під себе залишки правої ніжки. «Тепер ти, як я. Якщо сильний – зможеш вижити в світі». Після таких дійств, коли він відрубував чи ламав ноги тваринам, хлопець відчував гордість, бо рятував в такі миті світ від слабкості і власне розуміння того, що більше ніхто до такого не додумається ще більше підсилювали почуття власної значимості. Але сьогодні, щось не так… В голову прийшла думка, що хтось побачив, як він, інвалід ДЦП, відрубує собакам ноги поночі і від цього стало соромно. Роман почав вдивлятись в ніч на вулиці не було ні душі. Оксана, як зомбі лягла на ліжко біля Мані, яка міцно спала. З очей котились сльози, ні вона не плакала, це були сльози, які котились по щоках, як дощ, який йде з ясного неба і не зрозуміло… звідки беруться краплі. В одну мить їй стало жаль цього незрозумілого чоловіка - якби він був нормальним, то ніколи б не робив таких дурнуватих вчинків і був такий, як всі. Зі сльозами під ранок Ксеня заснула.
Романові не спалось до ранку. З голови не виходили думки про нових сусідів. Вона всього боїться, навіть проста розмова біля магазину перетворилась в якусь суцільну паузу. Так буває лише вдвох випадках, коли починаєш закохуватись, або взагалі не хочеться говорити. А дитина, вона була найдивнішим створінням, яке Роман бачив за останні 10 років… До цього йому не приходилось бачити так близько дітей. Хоча у Нюськи була дочка і та часто її водила за собою до бару. Мала набридала йому, вона часто копала Романа за хвору ногу і питала, що там? Паличка? Хлопець за ці питання боляче щипав малу за щоку. Те дитя в колясці було схоже на маленьке кошеня, вона і мружилась, як кошеня і так само стискала кулачки, як спала. Її зовсім не хотілось щипати, навпаки, можна було спостерігати цілу вічність за дивними рухами. Оксані пощастило, вона це бачила вже майже рік. Романові захотілось зараз же піти сісти біля цих двох дівчат і спостерігати, як вони живуть.
Вирішив зранку піти в гості до сусідів.
– Ксеню, я пішов – почувся тихий шепіт Миколи. Оксана мугикнула крізь сон
слово «Йди..» І знов заснула. Марія також спала.
Нюх. Ксеня ним пишалась - її ніс вловлював найтонші запахи світу, навіть
петрікор, але водночас був її ворогом вона чула запахи людей, алкоголю, будинків, під’їздів - вони часто тхнули мускусом та цигарками, від смороду зразу нудило.
І цього разу ніс не підвів… Ксеня розплющила очі, побачила Гнома, який сидів
біля дивана… Від здивування перехопило подих і відняло мову.
–Не лякайся – тихо скомандував Роман – ваш сон найкрасивіше, що я бачив.
–Скільки ти тут сидиш?
–Десь годину, а може більше.
Оксана лягла на спину і почала дивитись в стелю… Цей спосіб медитації, який використовують люди несвідомо, коли не знають, що казати, або навпаки занурюються в свій світ.
– А якби мій чоловік був вдома? Ти б так само тут сидів? – з жіночими нотками докору спитала Оксана.
Роман посміхнувся, розпатланій Ксені і спокійно відповів:
– Тут можливо було б кілька варіантів розвитку подій: він просто вліпив би мені в пику, або спитався б хто я такий, і, якби я йому пояснив доступно, то він дозволив би мені тут подивитись на вас. Твій чоловік дуже спокійна, напевно, і повільна людина, коли ви сюди приїхали він так повільно ходив, його певно важко про щось просити.
Ксеня нічого не сказала на його слова. Продовжувала дивитись в стелю і згадала нічне жахіття. Зразу подумала, що Гном може зараз їй відрубати голову чи ногу. Ще гірше, якщо від цього недоумка постраждає малеча. Оксана різко зірвалась з ліжка, з-під футболки повилазили груди, розкуйовджене волосся на голові нагадувало пташине гніздо, а очі горіли гнівом.
–Виходь швидко! Ти тут непотрібний!
Ці слова так неймовірно прикрасили Ксеню. Зараз вона була ідеальна. Стан розпачу. Роман добре знав такий погляд, бувало його мати так само дивилась
на нього і через секунду казала, все, що відчувала колись і наставала така мить, як тоді, коли рветься мотузка чи натягнута струна.
–Ти цієї ночі відрубав цуцикові ногу! В чому винен песик?! Як ти можеш говорити щось нормальне, якщо не звертаєш уваги на свій стан здоров’я і валяєшся на вулиці, як бомж з розбитою головою! Як ти можеш, щось казати про Колю?! Я ні хвилини не хочу бачити тебе, забирайся в свою халупу!
В цю хвилину Оксана демонстративно показала на двері і заховала груди в
пазуху, мала Маша почала плакати, цей звук був різкий для вух Романа, які не звикли чути пискляві дитячі голосочки.
–Ідеології в тебе просто на другому рівні…Спокійно промовив Роман і пошкандибав до дверей.
Оксана взяла Маню і притулила до себе, так швидко заспокоїлись обидві. Вона вирішила тепер обов’язково почіпляти на двері клямки, щоб ніякі люди ніколи не заходили в хату, коли вона з донею спить. Гнів та відчай швидко десь подівся так само, як і з’явився. Оксана спробувала почати, робити все за звичним планом: прибирання, готування їжі та ігри з малечою. Та все одно її голова була переповнена враженнями. Навіть, від себе вона не очікувала настільки бурхливої реакції. І що їй до цього каліки? Жаль? Вона відчуває докори сумління, що вона нормальна і тому вона повинна прислухатись до нього чи виконувати його бажання… Але з іншого боку він ніколи не знатиме нормального життя: не буде в нього, ні жінки, яка буде його по-справжньому любити, бо всі відчуватимуть поряд з ним свою нормальність, як вину… Жіночка знов заколисала Маню, а сама взялася до буденних справ. Кілька телефонних дзвінків до мами і найближчої подруги на деякий час заспокоїли і дали відволіктись її думкам від Гнома та його нелогічних вчинків. Микола прийшов додому і завалився спати. Спочатку п’ять хвилин погрався з Машкою і ще він чіплявся до Ксені, але його намагання були марні, сьогодні їй найменше була потрібна його увага та ласка.
Настрій мінявся посекундно хотлось піти і плюнути новому сусіді в лице, а потім її душу охоплював жаль за ним наступала неймовірна радість і цікавість..Ще ніхто й ніколи так дового не дивися на те, як вона спить їй було дуже приємно прокинутись і побачити його зелені, як море очі, почути голос,знов захотілось побачити, про щось поговорити, Ксеня гнала від себе такі думки,але вони все частіше на протязі дня наповнювали її мізки…І навіть, Маня не рятувала від них, перший раз за весь час перебування з донькою їй не хотілось, щоб малеча заснула бо вона знала, що, коли це станеться, думки повністю поглинуть її увагу, Микола також спить … І тоді, може статись щось непоправне.
Роман продовжував сидіти біля вікна, він пильно спотсерігав за кожним рухом на подвір´ї, але Ксеня не виходила на вулицю, вона ніби відчувала, що там її чекають його очі. Сьогодні вперше за багато років хлопець зробив зарядку, побрився і прийняв душ, йому хотілось бути кращим для своєї нової знайомої. Зараз все його тіло жадало її. Він хотів гладити її руки, дивитись на те, як здригаються її губи, коли вона про щось буде гомоніти, слідкувати і ловити погляд.
Після обіду Роман заснув на підвіконні. Здригнувся, коли почув, як рипнула його хвіртка.Він швидко підірвався з місця і відчинив двері. На порозі прямо напроти нього стояла Вона… Їхні очі вперше зійшлись так близько, це тривало паро секунд і нагадало вранішню мавчанку.
–Заходь…–тихо попросив Рома.
Ксеня мовчки зайшла. На її подив в хатині було чисто (до цього часу вона думала, що Гном не тільки Гном, а ще й маленький бомж, який живе у хатині більше схожій на нору).
–Сідай тут, –Рома показав на ліжко і примостився біля своєї нової гості, як завжди прямо витягнув ліву ногу.Він ледве стримував себе, щоб почати цілувати її шию, яка пахла ваніллю, цей запах невпинно поширювався в його носі і пробуджував бажання.Ксеня почала говорити.
–Вибач мене Романе…–вона пильно глянула на нього після цих слів –я не мала права тобі вказувати і кричати, просто неочікувала, що ти будеш зі мною сам-на-сам. Хлопець здивувався, перший раз в житті його слова сприйняли буквально і так швидко на них зреагували. Тепер він точно знав, що ніколи не відпустить цю дівчинку від себе, вона давно живе без щиротсі і правди в своєму оточенні і це було помітно по її вчинках та реакції, але здатність швидко змінюватись і аналузувати події викликала захоплення, вона прийшла покаятись і підкоритись. Він взяв її за руку шкіра виявилась дуже м´якою, великим пальцем почав легенько водити по долоні. Оксана завмерла. Знов запанувала тиша. Їй здавалось.що через хвилинку вибухне її мозок в той час, як Роман тихо сидів і перебирав її пальці на руці, в голові у дівчини роїлись думки почуття та їхні відтінки.Вдома спали Маня і Микола вона має бути з ними і не шукати для себе лишніх пригод. Але її так жаль, цього немічного каліку і їй добре і спокійно від його доторків стало цікаво, знати, чи може він щось більше, як він цілується і чи може з нею покохатись, але вона стане вона зраднецею після цього, як станеться…
–Я хочу бути з тобою назавжди – сказавши це Роман цмокнув Ксеню в губи іміцно притулив до себе. Вона не опиралась, покірно, притулилась до чоловіка, в її м’яке тіло врізались кістки передпліччя та ребер, в самій шиї пахло морем… Оксана подумала, що це через відсутність м’язів і жиру пахла жива кров, як морська вода. Жінка подумала про Миколу - їй ніколи не хотілось принюхуватись до його тіла, навіть, у найінтимніші моменти їхніх стосунків, їй заважало багато різних дрібниць. Роман відчув, що її думки побігли до іншого чоловіка. Він легенько погладив м’яке волосся, торкнувся вух, обома руками ніжно обійняв голову і подивився в очі. Цю секунду треба було б зупинитись їм обом, але ніхто вже не думав про це. Обох поглинула пристрасть, Романові хотілось повністю зануритись в її м’яке та свіже тіло, дослідити її, огорнути своїм теплом. Ксеня думками була з ним, але совість не давала можливості розслабитись і закрутись в цьому незрозумілому дійстві, спочатку вона думала, що просто поцілує його й одразу втиче, але їй було цікаво відчути на собі інші чоловічі руки і тіло, хоча останнє буквально кололо її всіма кістками, хоча доторки рук були дуже чутливими і правильними, все інше стало незграбно хиталось, здавалось, що ще трішечки і він розсиплеться, як конструктор.
Дивним чином Роман відчував, коливання та сумніви, коли Ксеня думала про щось інше крім нього він починав дивитись їй в очі питатись, як їй добре чи ні. Вона вирішила швидко віддатись інваліду, бо більше в нього не може бути ніякого сексу… Коли все сталось він ніжно поцілував її ніс, а вона швидко почала збиратись, бо скоро мала прокинутись Маня…
***
Вдома спав Микола. Жінка нагріла води і помилась - їй подобалось, що вона вся пахла морем, але вона годувала Маню, і тому мала бути чиста. Вона знала, що після сьогоднішньої події все змінилось назавжди. Тепер її зовсім не мучила совість, вона знала, що, якщо вона на відкриту не скаже про цей раптовий секс чоловіку, то він ніколи, навіть, не подумає, що таке могло статись. Машка прокинулась, Оксана нагодувала її і вирішила прогулятись, бо зараз їй найменше хотілось сидіти в тихій хаті.
Природа лікує душу, вона і радіє, коли ти радієш, і сумує разом з тобою.
Сьогодні все співало і дзюрчання маленької річечки нагадувало спів невідомої
пташки. Небо вражало синім відтінками, хотілось зробити, щось неймовірне.
Маня весело гралась ніжками в колясці. Ксеня сиділа на березі і думала, наскільки швидко може змінити плин життя чужа людина, той, хто раніше для тебе був чужий і невідомий, став близький та жаданй. Здавалось, що до сьогоднішнього часу вона спала, і тільки сьогодні прокинулась…На думку спало порівння з казкою про сплячу красуню. Потім вона згадала Миколу і їй стало сумно. Він дбайливий батько і розумний чоловік, ніхто крім нього не буде так любити Маню. А цей інвалід для життя негодний, він для душ, і і то, коли тобі най гріше, ти можеш побачити його кволе тіло і потім думати, що тобі пощастило мати, щось краще. Але завдяки всьому, що він пережив, тепер має дар надчутливості, хоча й трохи психованої. Згадалась ніч і випадок з цуциком…Цей вчинок характеризує його, як не нормального чоловіка, якщо він може відрубати ногу псові, то може те саме зробити й людині. З одного боку хотілось змінити своє життя, перший раз за багато років Оксана відчула, новизну відчуттів…Хоча її налякало, те, що людина, яка змогла їй подарувати це не така, як більшість.
–Ти чого тут? – вона здригнулась від знайомого голосу, то був Роман, він
підійшов тихо, як кіт.
–Прогулуюсь з Манею…
–Я думав, ти спати пішла. – Роман посміхнувся і присів біля Ксені
протягнувши хвору ногу, яка не згиналась.
–Давай розійдемся, – швидко і невпевнено сказала Ксеня продовжуючи при цьому
дивитись на річку.
–Ми й не сходились…Але ти більше ніколи не будеш відчувати того, що є зараз
між нами.
–А що мені робити? Тікати до тебе, коли Маня з Колею сплять? Це взагалі
ненормально займатись сексом з людиню, яку знаєш два дні. Я цього не хочу…–останні слова Ксеня пробурмотіла собі під ніс, так як це робив часто
її чоловік.
–А чого ти хочеш? – Роман обійняв Ксеню, він так впевнено поклав їй руку на
плечі, притулив її до себе, було чути, як б̓ється його серце, –Я бачив багатьох людей, бачив у своєму житті стільки, що нормальна людина нічого подібного не може собі уявити, ти особлива жінка, мені всеодно, що в тебе є дитина, ну я не люблю її, але огиду не відчуваю, мені цікаво за нею спотсерігати. Звідки мені знати чи витримаю крики і твої думки та претензії, які ти скажеш потім? Нізвідки. Якщо ти зможеш бути зі мною, то я буду тебе божити, бо до зустрічі з тобою я спав. Оксана не могла нічого сказати у відповідь, здавалось, що він читає її думки і зразу дає відповіді на запитання, які вона не встигала озвучувати.
–Нам треба покинути село. Чи, хоча б виїхати кудись, де не буде твого повільного чоловіка.
–А Марічка?Я її не залишу…
–Бери з собою –, знизав плечима хлопець – чим вона зашкодить, хоча можеш і залишити її тут, він доглягне свою дитинку.
Останні слова Рома сказав з ноткою єхидності та докору. Ксеня раніше вже чула від інших жінок, які покидали своїх чоловіків і йшли до інших разом із своїми дітьми, що останніх недолюблювали і били, а деколи й ображали, як наслідок діти виростали ображені на весь світ і тихо мстились батькам-кривдникам вже в старості.
–Де ти був останні п´ять років?
Романа це питання звеселило та здивувало.
– Жив вдома.
– А ти, де була?
– Вийшла заміж,народила, вивчилась в універі, маю пару граних друзів.
Поважала своїх батьків і не пила всякої гидоти, хоча на першому курсі трохи
«пошуміла».
– А я жив з мамою й боровся з тавром інваліда. Все життя мене кликали
«кривим»…
Стало тихо. Романові не хотілось після такого дивного продовження дня розказувати про вічну боротьбу свого буття, про те, що можливо, він не інвалід, а просто не такий, як всі і тому має поглинати посітйні жалисливі погляди людей та радіти подачкам держави, що найбільше в світі він хотів би присісти і швидко пробігтись по стадіону.
–А що з тобою сталось? Чого ти шкандибаєш? – Оксані стало ніяково від такого питання, але треба було зібратись і,навіть, не думати про це, бо Роман надчутливий і відчує переживання та її ніяковість від своїх же слів.
–Колись розкажу, довга історія, ще з малку такий…
Ксеня механічно глянула на годинник, зараз їй хотліось продовжити розмову, але вже треба йти додому готувати вечерю, вкладати донечку спати.
–Подумай до завтра. Прйдеш скажеш, що вирішила. Я буду чекати.– знов ніби
прочитавши її думки сказав Рома.
Прийшовши додому вона все зробила, як завжди. Приготувала вечерю, повозилась з Манею, всилухала нарікання на життя від Миколи, він ще чекав, що Оксана знов захоче переїхати в місто, або до своїх батьків. Але цього не сталось. І Миколай вирішив почекати ще кілька днів, так казала йому мама, він знав, що його Тома Василівна знає все і тому неварто «бігти поперед батька в пекло». Ксеня швидко втекла до Мані в кімнату спати. Микола також пішов відсипатись перед зміною. Оксана поспала з годину, прокинулась погодувала манюню і не змогла заснути, їй хотліось втекти до Романа, і вона перший
раз в житті так і зробила. Але Марічку вирішила взяти з собою, витягнула з коляски спеціальний кошик і переклала малу і тихо поспішила до Романа.
Зайшла до нього на подвір´я, він чекав її на порозі.
–Я тебе не здивувала? – з прекрасною усмішкою спитала його вже, коли зайшли до хати.
–Кошиком хіба що…– тихенько відповів Рома і заглянув, щоб побачити, як спить
дитя. Сон Марічкин йому подобався. Обоє лягли на ліжко, Маню вклали на крісло поруч. Роман розказав, що на Закрпатті в нього живуть родичі, які давно кличуть його до себе в гості, він домовиться за машину і вони можуть виїхати будь-якого дня. Як тільки Ксеня буде готова. Вона ж тихо лежала на його кістках і прислухалась до серця, так чітко було чути повне скорочення м´язів, перед світом він був голий, запах моря сидів тепер в неї в голові, всю ніч пробалакали. Зранку Ксеня, взявши Маню, знов пішла в свою хатину, яка їй тепер здавалась
хлівом. Вона вирішила написати листа і мамі і Миколі, забрати всі документи почекати, поки дитині виповниться рік і розвестися офіційно. Більше її нічого не тримало. Микола спокійно пішов на роботу, вона, навіть, поцілувала його не прощання. Їй стало його жаль бо він тепер буде рідко бачити доньку, але чи від цього щось змінться, зрештую головне не кількість, а якість. Зібрала необхідні речі і документи і вночі вони втікли з села у
Закарпаття, де їх чекали родичі Романа. Ксеня ще ніколи не відчувала себе настільки вільною. Вона вперше прийняла рішення без батьків. Нікого не
Спитала, зробила те, що хотіла. Найбільше вона раділа з того, що Роман знає, про що вона думає.
Лист: « Коля, ми прожили разом п´ять років. Я хочу подякувати тобі за
ці роки. В нас народилось прекрасне ягонльське дитя. Але більше ми ніколи не будем разом. Покидаю тебе … Мені важко бути біля тебе…. Я зрозуміла, що за ці роки так і не змогла тебе полюбити, а вийшла заміж бо не хотіла залишатись сама. Мені хотілось, щоб мене любили. Вибач, що дурила, але ти б мене так просто нікуди не відпустив, не тривож моїх батьків. Ми з
малою приїдемо до вас на новий рік і поговоримо, просто сприйми все так як є. І не шукайте мене, бо я далеко. До зустрічі
с. Бубнівка, 26.06.2015
