28.06.2015 18:24
для всіх
116
    
  4 | 4  
 © Оля Стасюк

Замало дика

Замало дика


Сьогодні я замало була дика, 

Ні разу не пустила в світ сльозу.

І от тепер гукає ліс із вікон, 

Соснову шубку розгубивши всю.

Мій любий, дорогий мій, божевільний, 

Де кожен кущ мій смуток прожене!

Я – замкнена потвора, я невільна, 

О ліс нічний! Не клич, не муч мене.

Вже завтра, як чугайстри всі затихнуть, 

Коли русалки в озері поснуть, 

Прийду до тебе, мила моя втіхо, 

І виллю тобі сліз вогненну ртуть.

А зараз я – невільниця, мій рідний, 

Мені скувала горло чорна ніч.

О лісу! Як же ти мені потрібний!

Не стримаюсь, тому молю – не клич…

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 29.06.2015 13:09  Двірний Сергій => © 

Дуже добре!

 29.06.2015 12:27  Світлана Рачинська => © 

Задушевно. Крик - отой , що шепіт.

 29.06.2015 09:11  Тетяна Белімова => © 

Олю, у тебе вже провідний мотив творчості)) елемент ідіостилю!
Гарно, емоційно!

 29.06.2015 02:08  Ганна Коназюк => © 

Красиво!... О, почуття...
Вірш надзвичайно гарний!!!

 28.06.2015 22:41  Тетяна Чорновіл => © 

Романтично! Гарно!