Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.07.2015 09:03Книга
Про Батьківщину  Про кохання  Про добро  Про героїв  
Образ повстанця в сучасному українському історичному романі
20000
Без обмежень
© Тетяна Белімова

Образ повстанця в сучасному українському історичному романі

В.Шкляр «Чорний ворон. Залишенець», А. Кокотюха «Справа отамана Зеленого. Українські хроніки 1919 р.»

Тетяна Белімова
Опубліковано 03.07.2015 / 29796

Сучасні українські письменники досить часто перебирають на себе роль укладачів національної історіографії у її художньому втіленні, оскільки держава не завжди спроможна забезпечити процес перепрочитання історичних реалій нації. Українська історична проза початку ХХІ століття – явище унікальне та багатогранне, і саме жанр роману тут набуває найбільшої мобільності та поширення, утворюючи правдивий кут бачення на події і факти минулого. Можна вести мову про новий етап українського історичного роману, представленого іменами Н.Доляк, О.Забужко, М.Матіос, Л.Мусіхіної, Ю. Винничука, В.Кожелянка, А.Кокотюхи, В.Лиса, В.Шкляра та ін. Особливе місце тут посідають твори, які розкривають замовчувану протягом тривалого часу сторінку української історії – національно-визвольні змагання в Україні 1918-

1924 рр., і являють собою малодосліджене явище у сучасному літературознавстві.

Роман «Чорний ворон. Залишенець» (2009) В.Шкляра своєю появою викликав широкий суспільний резонанс і став не лише подією культурного, але й політичного життя. Інтерес до роману зріс у рази після відмови його автора отримати присуджену йому Національну премію України ім. Тараса Шевченка у 2010 році від режиму В.Януковича. Щодо літературно-критичної рецепції, то вона також була неоднозначною: «Про роман відгукнулися Б.Пастух, В.Яворівський, В.Базилевський, К.Консантинова, В.Коскін та інші, давши йому високу оцінку» [4, 92], водночас з’явився і цілий ряд різко негативних відгуків у пресі та дискусіях у різних форматах ЗМІ.

«Чорний Ворон…» Василя Шкляра був і залишається історичним романом, який вперше розкрив для українців одну із найбільш драматичних сторінок українського минулого – боротьбу повстанців Холодного Яру. Публіцист К.Константинова відзначила: «Історичний роман Шкляра охоплює чотири роки війни, яку розпочали в 1921-му більшовики проти Української Народної Республіки… Українська армія виявилася інтернованою за колючий дріт колишніх польських союзників. Проте збройна підпільна боротьба згодом тривала майже в усіх регіонах України. І особливо відчайдушно виступили повстанці Холодного Яру… «Чорний Ворон», фактично, реабілітує національну свідомість Центральної України. Рівень такої самосвідомості, на думку автора, до 1933-го був вищий, ніж на Заході» [2].

Жанрова характеристика «Чорного Ворона…» не вичерпується ґатунком суто історичного роману: «Письменник за основу бере жанрову схему авантюрно-пригодницького роману та доповнює її історичними фактами і – перед читачем з’являється історичний авантюрно-пригодницький роман.» [3, 87]. Такий жанровий синкретизм, коли оповідь про трагічні сторінки української історії збігається із захоплюючим сюжетом, сповненим карколомних подій і несподіваних поворотів, дає можливість В.Шкляреві промовляти до великої читацької аудиторії

Хронотопічні межі твору В.Шкляра значно ширші за чотири роки виснажливого повстанського опору холодноярівців. Письменник оповідає перед- і післяісторію життя Чорного Ворона: дитинство, мужніння у царський армії; усвідомлення свого національного єства, відтак, повернення до пракоренів; героїчна боротьба у підпіллі до останнього живого повстанця у складі загону; відступ закордон, повернення в Україну на початку 60-х у складі іноземної делегації. Очевидно, що таке «дописування» біографії центрального персонажа, і особливо той факт, що попри все йому вдалося вижити й повернутися в Україну, можна тлумачити як продовження традицій української літератури духовного опору, закладених художньою прозою І.Багряного. Оптимістичний фінал є цілком можливим не лише як право автора урівноважити трагічний перебіг основних подій твору, а й як свідчення того, що офіра повстанців Холодного Яру не була марною.

Основними засобами конструювання художньої дійсності в романі В.Шкляра є документальний реалізм і міфологізація. Один із зображуваних у романі вимірів виступає цілком реальна Україна періоду 1920-1924 рр., яка постає у розмаїтті образів тогочасної Чигиринщини. Особливої достовірності зображуваному додають вкраплення історичних документів зі збереженням мови оригіналу: зведення і рапорти більшовицьких каральних загонів, які щоразу у більш чисельному складі висилалися до Черкащини. Розсекречені за доби незалежності, ці правдиві свідчення масштабів визвольного руху дали авторові можливість відтворити усю повноту картини опору, що зазнав поразки через відсутність центрального проводу і фактичне самоусунення УНР. Свідчення колишніх більшовицьких архівів зраджували безпорадність нової колоніальної влади, її страх і породжений ним кривавий терор (остаточним і безпрецедентним актом такого «червоного терору» став Голодомор 1932-33 років, покликаний остаточно упокорити український народ шляхом геноциду). Водночас іншим виміром «Чорного Ворона…» є містичний простір Холодного Яру, породжений духовним буттям українського народу. Тут, здається, навіть дерева й тварини боронять лісовиків, укриваючи їх серед «хижої нетечі-трясовини», напуваючи з річечки Ірдинь, берегами якої ростуть таємні «понтійська азалія, кадило духмяне і дика орхідея». Зайди-безбожники не можуть осягнути цього характерництва, як і того фактом, що справжнім осердям Холодного яру завжди був Мотронинський монастир, де повстанці мали передусім молитовну підтримку й сховок у найтяжчі часи. «- Якщо ми забудемо про Спаса – Спас забуде про нас, – сказав Чорний Ворон» [5, 176] – цією прямою мовою свого героя письменник стверджу, що для лісовиків питання віри і вірності Україні перебували у нерозривній єдності. Відтак, якщо на боці повсталих козаків Бог і Україна, то відповідно їхні вороги заручилися підтримкою нечистого. В.Шкляр свідомо експлуатує таку бінарну опозицію, у якій добро і зло розведені по різні боки протиборчих сил: усі червоноармійці та місцеві посіпаки змальовані зовнішньо непривабливими, у рогатих будьонівках, зі звірячими вишкірами; внутрішньо ж являють собою людей без честі й совісті, досить часто моральних садистів. Крайнім виявом такої звірячої жорстокості є страта комісаром Гоцманом вдови отамана Веремія: «… він ухопив Ганнусю за коси, зібрані клубком на потилиці, смикнув, аж свічки спалахнули в неї в очах, коси розтріпалися по плечах і грудях, а коли Гоцман вистрілив у колиску, в Ганнусиній голові щось боляче блиснуло…» [5, 181]. Зовсім інакше зображає письменник лісовиків, любовно відтворюючи кожну портретну й психологічну деталь і часом ідеалізуючи повстанців. Такий засіб контрастного зіставлення і чорно-білий поділ світу, властиві давнім українським думам та історичним пісням, вказують на бажання В.Шкляра відтворити у своєму романі народне світобачення й ставлення простих людей до окупантів.

Центральним образом оповіді є фігура легендарного холодноярівського отамана Чорного Ворона, який мав реальний прототип: «– У нашій історії було чотири отамани, які називали себе «Чорний Ворон», - тлумачить сам автор, - … Чоловік із Жовтих Вод. Його прізвище... теж Шкляр. А звали Миколою. Ще був Платон Черненко, він діяв на Криворіжжі. Був також Чорний Ворон, який у чекістських документах проходить як фігура «из-под Товмача» – села Шполянського району на Звенигородщині… Чекісти також пишуть про нього як про поета, бо він складав віршовані агітки. Напевно, це і є мій прототип». [2]. Не зважаючи на документальне підґрунтя, Чорний Ворон скидається радше на характерника, бо ж наділений надприродними здібностями, зокрема, прозорливістю, майже невразливий до зброї, долає будь-які перешкоди, виходить із складних ситуацій і оточень, військовими хитрощами здобуває перемогу над чисельно переважаючим ворогом. Якими б не були реальні умови й обставини життєпису справжнього Чорного Ворона, для В.Шкляра, як і для І.Багряного свого часу, важило створити у своєму романі портрет справжнього українського лідера – незламного борця із неоколоніалізмом. Подібних героїв було дуже багато в історії нашого народу, і тому поява такого збірного образу була лише питанням часу. Певно, з цією ж метою письменник переплітає життєписи двох холодноярівських отаманів – Чорного Ворона і Веремія. Така містифікація обрана письменником свідомо: утаємниченість лісовиків часто призводила до злютованості постатей отаманів у народній свідомості, внаслідок чого утворювався збірний образ месника, котрий фігурував у переказах. Зрештою, ані селяни, ані чекісти не володіли достовірною інформацією про цих двох героїв, а народна свідомість породжувала міфи, не бажаючи визнавати їхню поразку і смерть. Інші отамани – реальні постаті Холодного Яру – брати Чучупаки, Гупало, Завгородній, Голик-Залізняк змальовані колоритно, поетично. Подеколи їх опис наближається до епічної манери зображення героїв у ранніх романах Ю.Яновського («Вершники», «Чотири шаблі»»: «А тепер стій-но, хлопці, знімімо шапки і добре подумаймо своїми твердими головами, як сказала б Євдося… Тож хай там знатурилася чи не знатурилася англо-арабка, але він сам (Василь Чучупака – Т.Б.) розвернув її наопаш і помчав назад, щоб розсіяти ворожу лаву зі свого вірного «люйса» і визволити Петра й Павла… А коли не вдалося розсіяти лаву, коли на другому кружкові захлинувся розпечений «люйс» і Василь опинився в тісному кільці кінноти, то підніс до скроні бельгійського браунінга, і покотилася довга луна від яру до яру, від хутора Кресельці аж до Мотронинського монастиря: - Живи-и-и!» [5, 17].

Не менш колоритно змальовано у творі й простих козаків – китайця Ходю, який пристав до загону Ворона, «француза» Біжу, братів Мамотів, вірного ад’ютанта Вовкулаку із його дитинною вірою у знак з того світу, який повинні подати вони з батьком-отаманом одне одному у разі смерті, рідновірця Ладима, що вишивав кількість убитих «червінців» червоними хрестиками у себе на шапці. Усі ці козаки виписані не шаблонно й трафаретно, а цілком реально, зі збереженням особливостей мовлення, портретних і психологічних характеристик. Навіть ті повстанці, які обрали стезю зрадництва, але перед тим сміливо змагалися за волю України, не постають під пером В.Шкляра як різко негативні типи, а радше як слабкодухі, що піддалися на «амністію», повірили більшовицьким обіцянкам, несвідомі тих наслідків, до яких може призвести їхнє відступництво. Об’єднавчим моментом при змалюванні лісовиків є приреченість, адже і залишенці, і зрадники по суті позбавлені вибору та права на мирне життя. Письменник вдається до градації, нагнітаючи і посилюючи психологічний стан тяжкої безвиході, відчаю, зневіри, що прорідив лави лісовиків чи не гірше за кулі ворогів. Марне очікування на допомогу з-за кордону, сподівання на те, що білі послаблять більшовиків, небажання піддатися на облудливе перемир’я – усі ці настрої дуже тонко відтворює і передає В.Шкляр у «Чорному Воронові…», зі знанням психологічних особливостей і тла епохи. Проте головним моментом єднання повстанців у загони під проводами різних отаманів є, безумовно, боротьба за свободу рідної землі: «Воля України або смерть».

Хоча «Чорний Ворон…» по суті своїй є військовою епопеєю, він не позбавлений жіночих образів, серед яких теж трапляються і повстанці. Це кохана самого пана отамана Тіна, котра хоч і не воює, але не раз рятувала Воронові життя і погодилася замінити матір для сина Веремія, і справжня козачка Дося (Євдокія Апілат): «Леле, це була Дося Апілат, грушівська молода козачка, яка воювала у холодноярівському гайдамацькому полку ще з Василем Чучупакою, і Ворон бачив її, може, разів зо три, але не в бою. У бою, казали хлопці, це була сатана, вона рубала з обох рук, ординські голови сипалися, як кавуни, і в найгустішій ворожій лаві за нею залишалася кривава просіка» [5, 19]. Така картинність у змалюванні героїв, навіть забронзовілість також є наслідком міфологізації зображуваного в романі, наближення до легенди, народного переказу. В.Шкляру важило відродити народну пам’ять про національних героїв і оборонців, поламати нав’язаний радянською ідеологією стереотип «бандита» й утвердити образ «народного месника». Як виглядає, із цим завданням автор «Чорного Ворона…» успішно впорався.

Роман А.Кокотюхи «Справа отамана Зеленого…» побачив світ у 2014 році у харківському видавництві «КСД». Це вже другий історичний твір автора, в якому він відтворює повстанський рух в Україні, що мав на миті скинути окупаційну владу (роман А.Кокотюхи «Червоний» 2012 року відтворює життєпис одного з ватажків УПА). «Справа отамана Зеленого…» має підназву «Українські хроніки 1919 року», вжиту автором небезпідставно, адже й справді текст рясніє значною кількістю даних із розсекречених чекістських архівів. А.Кокотюха виконує те саме суспільно важливе завдання, що його здійснює і В.Шкляр у «Чорному Воронові…», – перепрочитання подій і фактів визвольних змагань в Україні 1918 – 1924 років. Темою роману, відтак, стала боротьба трипільського отамана Зеленого проти окупаційного більшовицького режиму, зокрема, епізод трипільської трагедії, коли внаслідок успішної операції отамана було захоплено й жорстоко страчено великий загін озброєних комсомольців (пам’ятник загиблим внаслідок цієї публічної страти встановлений на кручі біля селища Трипілля). Таким чином, хронотопічні характеристики твору звужені до опису Києва і Київської області періоду 1918-1919 рр.

Жанрові ознаки «Справи отамана Зеленого…» А.Кокотюхи також перебувають у полі синкретизму, поєднуючи у собі елементи історичного та авантюрно-пригодницького романів: оповідь твору містить у собі ряд інтриг і психологічно напружених моментів, коли доля героїв вирішується за лічені хвилини, і цілком неминуча смерть раптом відсувається завдяки щасливому збігові обставин. Письменник робить головним героєм свого твору лікаря Артема Шеремета, інтелігента-різночинця, зовсім не прилаштованого до воєнних перепитій, який цілком випадково потрапив до Трипільської народної республіки й опинився у лавах армії отамана Зеленого. Саме цей «підставний» повстанець дає можливість авторові вести мову відсторонено, спостерігати за подіями «з боку». Загалом такий оповідний код, що розбудовується навколо третьої особи однини, зводить до мінімуму авторську присутність у творі, чим дійсно наближає його до неупередженого викладу історичних подій у хроніці. Така оповідна манера радикально різнить «Справу отамана зеленого…» від «Чорного Ворона…», в якому письменник промовляє від імені одного з отаманів, а отже, з позицій людини, заангажованої особистим ставленням до викладеного у творі. Щоправда, Артем Шеремета інколи скидається на людину, котра дивиться на свою епоху з кута бачення ХХІ ст., коли історія вже відбулася. Таке авторське «всезнайство», закладене у постать головного героя, робить цей образ дещо штучним і невмотивовано прозорливим.

Артем Шеремет, попри ряд трагічних подій у власному житті, намагається зберігати тверезість мислення і, як людина поміркована відкидає стихійну партизанську боротьбу із більшовицькими окупантами: «Сам Шеремет схилявся до того, що треба укласти військовий союз із Польщею» [1, 33], тоді як усі герої-повстанці «Чорного Ворона…» опинилися у Холодному Яру з власної волі. Самопожертва повстанців Холодноярівської республіки сприймається як подвиг, бо жодної надії на перемогу вже не було, і очевидно, В.Шкляр прагнув наголосити саме на цьому, підводячи й читача до такого усвідомлення. А.Кокотюха розв’язує зовсім інші завдання, змальовуючи воєнне лихоліття і нездатність людей розібратися у протиборстві політичних сил, а досить часто і вплинути на обставини власного життя, – метою письменника є зображення хаосу, а відтак некерованості суспільних процесів в Україні описаного період, а відтак пріоритет «права сили».

Серед повстанців армії отамана Зеленого зображено багато вояків, котрим цілком не важить на чиєму боці воювати. Не лише обставини буремного часу чи брак освіти не сприяли виробленню свідомої позиції, письменник зображає пристосуванство і цинізм, – явища, що набули широкого масштабу у часи визвольних змагань в Україні. Таким пристосуванцем без жодних моральних застережень виступає Яків Дзюба, котрий не лише є подвійним агентом, одночасно служачи більшовикам і денікінцям і при першій ліпшій нагоді зраджуючи і тих, й інших, а й просто не визнає жодних ідеалів, за які триває боротьба між протиборчими силами в Україні, дбаючи лише про власне життя і здоров’я: «Якби Дзюба спустився раптом із неба, виткнувся з-під землі чи виник із повітря, Шеремет, здається, не здивувався б… Яків Дзюба – константа, стала величина» [1, 191-192].

Уникає автор пафосу і героїзації, змальовуючи і самого отамана Зеленого, якого трипільські селяни дійсно сприймають і люблять як рідного батька. Данило Терпло (справжнє ім’я Зеленого) постає звичайним, зовсім молодим хлопцем, якому важко спершу розібратися на чиєму боці правда, і коли він врешті осягає суть нового більшовицького режиму, що є продовженням царського колоніального устрою, виявляється вже занадто пізно. Таким чином, роль окремої особистості, наділеної лідерськими якостями, може вплинути на формування долі цілого краю, а відтак, й України. Отаман Зелений надається до порівняння із Малахієм Стаканчиком, героєм драми М.Куліша «Народний Малахій»: трагічність обох персонажів полягає у ідеалізації радянської влади і виплеканому нею мареві «прекрасного майбуття». Зелений щиро переконаний, що на перешкоді втілення революційних ідеалів стали «кацапи, жиди і комуністи», тоді як «радянська влада – це не забирати останнього. Це забрати в панів своє, щоб селянин міг вільно працювати, торгувати, заробляти гроші, багатіти» [1, 100]. Мотивація боротьби цього очільника селянської повстанської армії перебуває у економічній площині: збереження рідного села і по можливості прилеглих територій від червоного терору і грабування продзагонів, що засвідчує неспроможність Зеленого мислити масштабно, вийти за межі помісних інтересів. Холодноярівські отамани ж, зображені у «Чорному Воронові…», дбають передусім про національне визволення, для них ідеологічна складова боротьби важить значно більше, ніж економічний зиск. Таким чином, бачимо два різні підходи у зображенні теми повстанського руху в Україні у 20-х рр. ХХ ст.: наближений до документальної реконструкції спосіб зображення у «Справі отамана Зеленого…» і близький до народнопісенного, міфологічного змалювання спосіб текстотворення у «Чорному Воронові…». Головними героями цих двох романів теж стали абсолютно відмінні історичні постаті, не подібні у політичних поглядах і переконаннях. Така строкатість повстанського руху, зображена у двох сучасних історичних творах, мимохіть проливає світло на причини поразки національних визвольних змагань, основною з яких була розпорошеність сил і відсутність єдиного координуючого центру.


Стаття передрукована зі збірника наукових праць:

Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур: Пам’яті академіка Леоніда Булаховського: Збірник наукових праць. – Випуск 27. – К.: «Освіта України», 2015. – С. 25- 257.

Київ лютий 2015
___________
Література
1. Кокотюха А. Справа отамана Зеленого. Українські хроніки 1919 року: роман /
А. Кокотюха; передм. Я. Файзуліна. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. – 304 с.
2. Константинова К. Чорний Ворон на білих сторінках. Василь Шкляр написав роман про визвольну боротьбу в Центральній Україні /К. Константинова // Дзеркало тижня. – №45. – 21.11.2009
3. Романенко О. «Чорний ворон» Василя Шкляра: між високою та масовою літературою /О. Романенко// Наукові праці. Наук.-метод. журнал. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2010. – Вип. 128: Філологія. Літературознавство. – Т. 141. – С. 85-89.
4.Старовойт Л. Художнє відображення українського національно-визвольного руху у романі В.Шкляра «Чорний Ворон» / Л. Старовойт // Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського: зб. наук. пр. - Миколаїв: МДУ, 2010. - Вип. 6. - С. 91-96.
5. Шкляр В. Залишенець. Чорний Ворон: роман / В. Шкляр. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2011. – 384 с.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
02.07.2015 Питання-відповіді / Різне
Чи можна писати про російсько-українську війну, якщо не був в АТО?
04.07.2015 СпецТЕМИ / В книгарні
Трояндовий джем
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
10.10.2016 © роман-мтт / Книга
Кілька років зими
17.05.2016 © Максимів Галина / Книга
А… «Ти хочеш яблуко?»
16.05.2016 © Дарія Китайгородська / Книга
Чорнобиль - 30
10.03.2016 © Суворий / Кінофільм
Підкорення авторитету
06.03.2016 © Єва Фомичева / Книга
Жорстоке небо
Книга
10.09.2015 © Максимів Галина
Справжня поезія – в «Знаках Сонця»
03.07.2015
Образ повстанця в сучасному українському історичному романі
04.05.2015 © Суворий
Пліч-о-пліч з фюрером: Чому Сталін вступив в другу світову союзником Німеччини?
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 478  Коментарів: 4
Тематика: Публіцистика, Мова та література
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 09.07.2015 09:05  © ... для Максимів Галина 

Я це відправляла у статті, бо це не рецензія)) Тут окремий аспект дослідження. Так буває на Пробі - такі дива))
Дуже Вам дякую! Для мене це було складне завдання, як будь-який порівняльний аналіз. 

 09.07.2015 08:56  Максимів Галина для © ... 

Цікаво. Дякую, Тетяно Валеріївно) Після Вашої грунтовної і змістовної рецензії хочеться ще раз перечитати цей роман) 

 05.07.2015 10:30  © ... для СвітЛана 

Дякую, Світланко!  

 05.07.2015 00:17  СвітЛана для © ... 

Саме прочитала "Залишенця", а тут таке цікаве висвітлення!!! Візьмусь за Ю. Горського "Холодний яр". І , звісно, зацікавив Кокотюха! Ось усі плюси електронної книги, захотів прочитати вже - маєш у власній бібліотеці. Цікаво! Пізнавально! Заохочуюче! А головне - потрібно і важливо. Чудово. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
24.04.2013 © Тетяна Белімова
10.07.2013 © іміз
17.04.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди