Зійди в мені, Сонце!
Закрались Північні вітри у моє стигле літо.
А, може, й не літо? Луна від шматочка весни?
Хіба ж так болить, коли сонце у чашу налито?
А, може, здалося? І літо це – крадені сни?..
Віддамся вітрам, щоб розвіяли попелом душу.
Щоб навіть і згадки про мене ніде не було....
Та Сонце... Те Сонце впустити у серце я мушу!
Воно так завзято моє цілувало чоло.
Воно проникало у кожну клітину /невпинно!/.
Загоїло рани промінням – я чистий папір!
Пиши мене, Сонце! Щоночі! Щодня!! Щохвилинно!!!
Зійди в мені, Сонце!... вітрам оцим наперекір!
