Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.07.2015 16:39Оповідання
 
42000
Без обмежень
© Анна

Львівська обручка

Хто ж не любить того Львова? В ньому стільки є краси...
Анна
Опубліковано 09.07.2015 / 29867

Уляна Петрівна мовчки дивилась у вікно. Дощ не вщухав уже третій день і світ, здавалося, завмер в очікуванні сонця і кращої погоди. Старечі ноги помаленьку ходили по хаті, водили Уляну Петрівну у похилений курник і до кухні, проте все одно, проклятий дощисько не давав повноцінно жити. Жінка з сумом спостерігала як намокли і, здається, потомились її улюблені лілії і троянди, як псувалися вже перезрілі вишні на дереві, як мокли і мерзли коти і з якою насолодою вони вмощувались на руки Уляни Петрівни і виспівували свою лагідну котячу пісню.

Телевізор жінка не дивилась. Її надто страшили новини і все те, що відбувалось у державі. А ось читати Уляна Петрівна любила понад усе. Хоча на старості і став підводити зір та все ж і дня не проходило, щоб жінка не пробігла очима рядки у газеті чи книзі.

Дощ капотів по стрісі і примушував сумувати. Уляна Петрівна втомилась дивитись на чудернацькі водяні малюнки на склі і вирішила почитати. Вона довго стояла перед книжковою шафою і переглядала книги. Раптом до рук їй потрапила стара пошарпана брошурка. Придивившись ближче, жінка зрозуміла, що це старий довоєнний польський журнал.

- Добрий господар… треба ж, зовсім за нього забула, - засміялась Уляна Петрівна.

Старенька сіла у крісло і почала гортати жовті, благенькі сторінки. Статті, статті… та все про господарство.

- 1938 рік… молода була… юна, - знову сама до себе промовила жінка і її очі засвітились радістю.

Несподівано з журналу випало фото: юнак у формі з серйозним і вродливим обличчям.

- Іван! – скрикнула Уляна Петрівна, - Іванку, - і з очей полились сльози.

Жінка плакала разом з дощем. Її так вразило старе фото, що вона аж схлипувала і ніяк не могла заспокоїтись. Спогади враз ожили у серці і розворушили важку рану на душі…

… Багато – багато років тому молоденька Уляса перед Зеленими святами заблудилася у лісі. Довго блукала поміж деревами, поки нарешті знесилилась і сіла під високою сосною.

- А то що за русалонька? – чоловічий голос примусив Улясю здригнутися і закричати:

- Рятуйте!!!!!!

- Дурненька. Чого кричиш? Я Іван. А ти хто? – засміявся хлопець.

- Уляна. Я заблудилась. Мама відправили мене за травами задля свята. А я не можу знайти дорогу назад. Вже і мама сваритимуть і ніч скоро, - заплакала дівчина.

- Не біда. Зараз виведу тебе з лісу. Він в нас хитрун. Якщо йому хтось сподобається – враз може заманити і не відпускати назад, - ще раз засміявся юнак.

- Дякую… - усміхнулась дівчина.

Із легендами і веселими історіями Іван вивів Улясю з лісу і обіцяв навчити грамоті. Дівчина була майже неписьменна: два класи польської школи навчили її ледве-ледве читати і рахувати до 10. А Іван був вченим, його батьки – заможними. Він бачив якесь інше життя, читав багато книг і здався Улясі дуже цікавим.

Так почалось їхнє знайомство: п’ятнадцятирічної Улясі і двадцятирічного Івана. Вони часто бачились, хлопець вчив дівчину читати, розповідав про місто в якому Уляна ніколи не була і манив незвичними книжками. Одного вечора хлопець пошепки сказав дівчині:

- А знаєш, Улясю, яка моя найзаповітніша мрія?

- Поїхати у Варшаву і там одружитись із якоюсь польською панянкою? – відповіла дівчина і голосно засміялась.

- Ні, Улясько, яка ж ти дурненька. Я хочу, щоб Україна стала вільною, - промовив Іван.

- Тихо, Іване, - з жахом у голосі промовила дівчина, - ще хто почує. Біди тоді не минути.

- Україна все одно буде вільною. Побачиш, Улянко. Я не знаю чи доживу, але ти ще побачиш її свобідну, - журливо промовив хлопець.

… Йшов час. Часом біг, але переважно тихенько плив у важкій сільській роботі і щоденних клопотах. Єдиною радістю для Уляни були книжки, які дарував Іван. Одного разу він прийшов до неї радісний і щасливий. Пригорнув здивовану дівчину до себе і весело сказав:

- Збирайся. Завтра їдемо до Львова. Що мати з батьком не пустять – не бійся. Я вже впросив їх. Їде моя сестра Надійка, твоя подруга Зося, я та ще кілька людей. Їдемо на з’їзд молоді Західної України. Буде вельми цікаво. Світ побачиш і людей. Збирайся.

Здивована Уляна тільки очима кліпала і не знала що їй робити…

Львів зачарував просту сільську дівчину. Вузенькі вулички, невідана досі кава, навіть шоколад. Чарівна мова. Переплетення українського і польського, радісні обличчя і те цікаве слово: Європа. Що воно таке та Європа? Дівчині аж мерехтіло в очах і паморочилось в голові від того всього нового і незвичного.

…Уляна Петрівна й сама не помітила як усміхалась. Подивилась на свої зморшкуваті руки і на мить ніби побачила на пальці обручку: тоненьку, проте золоту. Там, у Львові Іван зробив їй пропозицію, а вона і погодилась. Так і стала дружиною: у неповних шістнадцять літ. А Іван на знак любові подарував їй золоту обручку на яку напозичався грошей у всіх, у кого тільки міг і навіть подарував свої нареченій букет із троянд…

Уляна Петрівна підійшла до старомодного серванта і витягнула звідти скриньку. Маленька, різна, ще польська із написом: моїй У., скринька зігрівала серце жінки. Всередині лежала одним одна обручка: невеличка, але блискуча, наче нова. Жінка взяла її і одягнула на палець:

- Я все ще твоя дружина, Іване.

… Зі Львова вони привезли не лише молоду сім’ю, а й кілька журналів та листівок. Але через плин часу вцілив лише один. Інші десь загубилися у ході життя.

Війна розбила їхні мрії і надії. Радянська влада повернула їх назад. Та недовго тривало щастя Уляни і Івана. Івана посадили у в’язницю як неблагонадійного, ідейного націоналіста, як зрадника народу. Уляна лишилася сама із маленькими Миколкою та Світланкою.

Знову війна. І страх – пекучий і липкий. Уляна з двома малятами тікала далеко, пішки добралася аж до Києва. І все чекала, все плекала надію знову побачити Івана. Всю війну вона жила надією. Та надія була марна. Молодого Івана розстріляли ще у червні 41 у сумнозвісній Луцькій тюрмі. Доля відвела їм всього три роки…

Діти виросли. Уляна Петрівна мала і внуків і правнуків. Ніколи більше так і не вийшла заміж. А скоро і зовсім за клопотами забула про всі страхи та душевні болі. Життя воно таке. І лише інколи, коли дощ, вона сумує і дивиться у вікно. А потім підіймає очі до неба і запитально дивиться на хмари, тихенько нашіптуючи:

- Іване, чекаєш? Я скоро буду. Чекай…

Луцьк червень2014
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
10.07.2015 Поезії / Вірш
Погляд
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Оповідання
10.07.2015
Букет із минулого
09.07.2015
Львівська обручка
08.07.2015 © Богдан Чорний
Коли немовля вміє писати
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.67 (МАКС. 5) Голосів: 6 (4+2+0+0+0)
Переглядів: 125  Коментарів: 4
Тематика: Проза, Оповідання, розстріляли, польська, пригорнув, шоколад, Європа, навчити грамоті, малюнки на склі
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 01.08.2015 01:55  Світлана Нестерівськ... для © ... 

ЧИТАЛА - І НЕ ХОТІЛА. ЩОБ НАПИСАНЕ ЗАКІНЧУВАЛОСЬ ... НІБИ З РОЗПОВІДЕЙ МОЄЇ БАБУНІ, ЩО ДОВГИМИ ЗИМОВИМИ ВЕЧОРАМИ 90-ИХ РОЗПОВІДАЛА ПРО СВОЄ ЖИТТЯ(І ПРО ЧОТИРИ КЛАСИ ПОЛЬСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ. І ПРО ЛЮБОВ ДО КНИГ ТА ВАЖКУ ПРАЦЮ НА СЕЛІ, І ПРО КОХАННЯ. ЯКОМУ НЕ СУДИЛОСЯ БУТИ ) ДУМАЮ,ТАКІ РОЗПОВІДІ КРАЩЕ ПІДРУЧНИКІВ З ІСТОРІЇ РОЗКАЖУТЬ НАМ ПРО МИНУЛЕ НАШОЇ КРАЇНИ ТА РОДИНИ. ДЯКУЮ.ЩО ЗАПИСУЄТЕ.БЕРЕЖІТЬ СВОЮ БАБУНЮ. ЗДОРОВ*Я ЇЙ! 

 10.07.2015 11:47  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую, пані Тетяно! 

 10.07.2015 08:04  Тетяна Белімова для © ... 

Пані Анно! Вітаю Вас на Пробі Пера))
Прочитала Ваш твір. Є сюжет і виписані образи,чітка композиція, а це у прозовому творі основне.
Успіху Вам!  

 10.07.2015 00:16  Каранда Галина для © ... 

сильно. місцями трохи несподівано.  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +41
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
27.03.2012 © Микола Щасливий
24.04.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
26.11.2011 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди