Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
15.07.2015 10:20Оповідання
Бульварщина  Про гумор  Про життя і смерть  
30000
Без обмежень
© Богдана Копачинська

Я не смерть! Я - лікар!

Богдана Копачинська
Опубліковано 15.07.2015 / 29964

Ця історія трапилась ще в радянські пуританські часи. Якби тоді проводили б конкурс « Подія року», то вона безумовно перемогла б в номінації «Скандал року». У нашій районній лікарні працював один терапевт, на прізвище Гулюк. І був він величезний прихильник здорового способу життя. Не пив, не палив, щоранку вдосвіта, у будь-яку погоду і пору року, бігав босака по парку і лиш в одних трусах, чим страшенно лякав бабусь, котрі жили неподалік і також вдосвіта виводили своїх кіз на пасовисько. Бабусі не розуміли чому здоровенний хлоп майже голий гонить по парку. Його сприймали як маніяка, хоча в тому є своя правда, бо з такою одержимою відданістю спорту і здоровому способу життя може жити лише маніяк, звичайна людина від такого насолоду не отримає. Та і взагалі лякались перехожі, котрі ранесенько йшли через парк і їм дорогу перебігав майже голий дядько, хоча вже й знали про те, та все одно лякались, як ото чорної кішки, що не знати звідки вискакує і перебігає прямо перед тобою. То все виглядало досить скандально як на радянські часи, коли навіть літом з*являтись в шортах було непристойно, а особливо старшому чоловіку, та ще й лікареві. 

Одного разу зимою масажисти побились з ним об заклад на ящик шампанського, що він не зможе босим і в одних трусах, та ще й вдень пробігтися по снігу біля лікарні. Як для непитущого терапевта приз такий взагалі непотрібний, та той погодився. «Ідіть купуйте шампанське!» - сказав Гулюк і почав роздягатись. Масажисти «потирали руки» в передчутті файної забави. Гулюк роздягнувся до трусів і через вікно масажного кабінету виліз надвір. Всі відділення лікарні були вже завбачливо попереджені масажистами, тому весь медперсонал і пацієнти, котрі могли хоч доповзти, прикипіли до вікон, щоб бачити як відбуватиметься забіг і коментували бачене для лежачих. В той день було сонячно, тихо і морозно, до мінус десяти градусів по Цельсію. Терапевт ступив босими ногами на сніг і під підбадьорливі вигуки масажистів побіг по алеї вгору. Глядачі з усіх відділень лікарні тішились, наче малі діти : свистіли, гукали і сміялись. Такого чуда ще ніхто не бачив. Терапевт героїчно пробігши алею, зупинився на горі, повернувся лицем до корпусу лікарні і помахав всім рукою. Тоді пробіг ще кілька метрів, розвернувся і побіг назад до відкритого вікна масажного кабінету. « Ну то де моє шампанське?!» - радісно допитувався замерзлий терапевт в масажистів. Масажистам хотілось «хліба і видовищ». Видовище вже було, та ще й яке, ще залишилось отримати «хліб» в даному випадку цілий ящик шампанського. Це означало виманити приз в непитущого терапевта – спортсмена. Шампанське швиденько доставили і масажисти почали вимагати випити хоч пляшку шампанського за тріумф здорового способу життя. Гулюк їм дозволив. Другу пляшку вони пили за героїчного терапевта і співали йому дифірамби. Чим більше вони випивали, тим більше розігрувалась їхня фантазія і красномовство. А тверезий Гулюк стільки похвал як в той день і не чув ніколи до того. Кожному своє. Масажистів п*янило шампанське, а терапевт п*янів від хвалебних слів. Але та історія, що сталась пізньої осені наступного року затьмарила все. 

Було вже досить холодно, калюжі пришерхали від ранішнього морозу. Осінній туман густими клаптями блукав по парку. Трава побуріла і зникла під товстим шаром опалого листя. Дерева стояли голі і лише ворони чорніли між гілля і як завжди каркали. Бабусі кіз вже не виводили, пасовисько закінчилось. Гулюк в одних трусах, босий, правда по причині осіннього холоду прикрив солідну лисину беретом, бігав по парку. Листопадовий вранішній вітерець холодив і сиротами ставав на шкірі. Спортсмен спортсменом але і він замерз та вирішив забігти погрітись в лікарняну котельню, тим більше, що вона була якраз по дорозі додому, а вдома він опалення не вмикав, бо жив сам і на всьому економив. Та й для здорового способу життя холод корисніший за тепло. Харчувався також в лікарняній їдальні, ну ніби теж здорова, збалансована і дієтична їжа. Не потрібно самотньому чоловіку морочитись на кухні. Та й солідна економія теж і часу і грошей. 

Ранкова тиша панувала біля лікарні. У вікна ще не заглядало вранішнє сонце, лише туман холодною росою осідав на склі. Пацієнти спали, а медперсонал потроху вже прокидався і брався до роботи. Та ще ніхто з них, ні за якою потребою не ходив по асфальтованих доріжках між корпусами лікарні. Гулюк одним махом пробіг відстань від парку до лікарні. 

Котельня знаходилась в стороні від основного корпусу і навпроти неї приміщення моргу. Тому кочегарам хотіли вони того чи не хотіли, але доводилось бачити як привозили і як забирали покійників. А чергував в котельні якраз чоловік котрому до пенсії залишалось приблизно тиждень допрацювати. І йому довелось побачити як вночі до моргу на каталці, закритого білим простирадлом, привезли труп чоловіка, а з-під простирадла стирчали синюшні волохаті ноги. 

Кочегар, як виявилось, був все-таки вразливим чоловіком, лякало його сусідство з моргом. І не раз по спині біг неприємний холодок страху. В його планах було чим швидше допрацювати той тиждень до пенсії і на заслуженому відпочинку посидіти з вудкою десь біля ставку. Та й взагалі йому хотілось здати зміну напарнику і піти додому спати. Вдома добре, затишно і спокійно, і немає сусідства з похмурим приміщенням моргу. Бо йому щось ніяк не йшли з голови ті синюшні волохаті ноги. Лячно. Так буває, що якась картинка врізається в пам*ять і не дає спокою, наче та набридлива муха. 

Кочегар займався своїми справами, заварював чай, жував бутерброд, принесений з дому, і не завважив як терапевт Гулюк забіг в котельню погрітись. Бо Гулюк всіх завжди переконував, що він ніколи не мерзне тому що спортсмен і мало не йог і холод йому не страшний. А тут замерз, наче цуцик, босі ноги аж посиніли від холоду, встидно та ще й вдома не погрієшся. Тому і забіг він тихенько, щоб не псувати своє реноме. В наскрізь пропахлому вугіллям приміщенні кочегарки було гаряче, саме те що потрібно людині, котра замерзла. Терапевт саме причаївся собі за ширмою і блаженствував від тепла котельні коли повернувся кочегар. Без п*яти хвилин пенсіонер присів біля котла, щоб підкинути вугілля в топку і перевірити манометр. Звичними вправними рухами підкинув вугілля, закрив топку і повернув голову в сторону ширми, де притих гріючись Гулюк. З-під ширми виднілись синюшні волохаті ноги! « Нічний покійник, напевно ожив і виліз з-під простирадла, та прибіг грітись в котельню. » - подумав бідний кочегар і зомлів. Терапевт почув, як гупнуло щось важке. Він виглянув з-за ширми і зрозумів, що кочегару потрібно надати першу медичну допомогу « Напевно серцевий напад стався від жаркого повітря!»- промайнуло йому в голові. Гулюк почав реанімаційні дії : штучне дихання і непрямий масаж серця. Кочегар прийшов до тями і вже біля себе побачив ті самі страшні синюшні волохаті ноги та знову зомлів. « Зараз би бригаду швидкої, складний випадок!»- знову промайнула думка в голові Гулюка. Терапевт знову розпочав реанімаційні дії. Кочегар в черговий раз прийшов до тями, та від вигляду страшних синюшних волохатих ніг зомлів. « Треба було б подзвонити на швидку, але ж як його залишити непритомного, коли важлива кожна хвилина. » Лікар в черговий раз отямив кочегара і той слабким голосом почав : «Смерть, не муч мене… Смерть, відпусти мене…» А терапевт йому: « Я не смерть! Я – лікар! Я ж терапевт Гулюк. » Коли кочегару нарешті дійшов сенс сказаного вся палітра гніву вилилась потоком нецензурних слів на адресу горе-спортсмена. Терапевт мусив швиденько втікати, тут йому знадобилось вміння бігати. Бо кочегар хоч ще слабкий після нападу млості, але мав намір лопатою йому « порахувати ребра». «Мало не вмер через нього!» - злився нещасний кочегар. 

Так би та історія залишилась нікому невідомою, але бідний кочегар пішов до головного лікаря з просьбою про звільнення. Головлікар дуже здивувався, чому це людина якій залишився тиждень до пенсії хоче розрахуватись за власним бажанням. Звісно попросив озвучити причину такого необдуманого вчинку. Кочегар спочатку посилався на поганий стан здоров*я, що у нього серце слабке і тд. Але головлікар все-таки докопався до істини. Ледве йому вдалось вмовити кочегара залишитись і допрацювати. На горе-спортсмена терапевта кочегар написав скаргу, яка потім вилилась в сувору догану, бо головний лікар був людиною серйозною і принциповою яким і має бути начальник такого рангу. Він викликав Гулюка до себе «на коврик» і «вчесав» йому за все. Важка розмова з головлікарем таки відбила в терапевта охоту бігати голяка. Він ще бігав, але вже вдягав спортивний костюм і вже не так нав`язливо рекламував здоровий спосіб життя. І взагалі трохи стишився, бо головний лікар пригрозив йому звільненням з роботи. Тоді він вигадав для себе новий спосіб оздоровлення, почав засмагати під лампою «солюкс», розгладжувати зморшки і таке інше, що вважав для себе дуже корисним. Така вже він був діяльна натура і нічого тут вже не зробиш. А ця історія з кочегаром вже давно стала байкою, хоча і була правдивою від початку і до кінця. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
06.07.2015 Поезії / Ліричний вірш
Жалію... Жало дам із жалю...
23.07.2015 Поезії / Ліричний вірш
Цей липневий спекотний вечір...
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Оповідання Про життя і смерть
24.07.2015 © Симор Гласенко
Роль (Глава 1-4)
15.07.2015
Я не смерть! Я - лікар!
11.03.2015 © Світлана Нестерівська Індіго Лана
Волонтер №1
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 132  Коментарів: 6
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.07.2015 18:44  © ... для читач 

Дуже дякую) 

 16.07.2015 18:43  © ... для Тетяна Чорновіл 

Якщо хворий хоче жити, то і лікарі тому не завадять) 

 16.07.2015 18:42  © ... для Тетяна Белімова 

То правдива історія від початку і до кінця) Дякую) 

 16.07.2015 10:01  Тетяна Чорновіл для © ... 

Мабуть, історія сумна, та мене пробило на сміх! 

Оте "Я не смерть! Я лікар" дуже кумедно і дввзначно звучить на протязі всього твору! ))

 16.07.2015 07:12  Тетяна Белімова для © ... 

Пані Богдано! Отримала справжнє задоволення - і сюжет, і мова тому сприяли! Синюшні ноги))))) - було смішно читати)) Невже це правдива історія і дійсно є такі "лікарі"?  

 15.07.2015 14:02  читач для © ... 

............ Класно! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
03.12.2011 © Т.Белімова
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.03.2012 © Микола Щасливий
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди