Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
15.07.2015 20:19Есе
 
Усьому свій час
10000
Без обмежень
© Кучеренко Олександр Васильович

Усьому свій час

Кучеренко Олександр Васильович
Опубліковано 15.07.2015 / 29973

Ну що ж. Я знову насмілився на це. 

«На що? – Подумаєте ви, – На який такий страшний злочин чи проступок?» 

Так, я вкотре кинув їй свої думки в діалозі популярної соцмережі. Тільки на цей раз це була моя перша проза. Я пам’ятаю, як вона сердилася і застерігала мене не кидати пости зі своїми віршами їй в особисті повідомлення. Тоді ми домовилися, що більше такого не повториться. Вона списувала все на свою постійну зайнятість і на те, що я нав’язую їй читання власних творів. 

І ось, сьогодні, я вкотре не втримався і кинув їй свою першу прозу. Її реакція була доволі передбачуваною:

– А я думала, ми вирішили цю проблему...

– Я захотів поділитися з тобою своіми неопублікованими думками. Це моя перша проза. Я думав, що ти мене підтримаєш і зрозумієш. Якщо тобі байдуже, чим я живу і чим дихаю – видали мене краще з друзів, аби я тебе не дратував. Ок?

– Саш, я читаю і слухаю тебе. Просто усьому свій час. Прочитай те, що я говорила пару місяців тому і спробуй не прочитати, а зрозуміти це! Будь ласка!

– Справа в тому, що ці думки можуть бути неопубікованими, більше непрочитаними ніким, окім тебе. Я просто поділився ними з тобою. Хочеш – можеш прочитати їх, коли в тебе буде вільний час, хочеш – через рік, хочеш – взагалі не читай. Я ж не тримаю тебе силоміць і не примушую читати. Мені здається, що ти занадно принципіальна та упереджена до мене. Ігноруй просто мої повідомлення, якщо вважаєш себе надто зайнятою бізнес-леді. Вибач, якщо щось робив не так. Більше тобі не набридатиму ніколи. – Сказав я. 

Звісно ж, це знову заграла моя гордість та юнацький максималізм. На думці було зовсім інше. В пам’яті вкотре, немов платівка, яку заїло, поставала її фраза: «Усьому свій час». Звісно... А чи буде ще колись той час? 

Згадується той випадок, коли ненароком ми зустрілися в одному коридорі міської лікарні. Я тоді знітився і не подав вигляду, що впізнав її. Хоча до цього ми майже ніколи не бачили одне одного вживу. Можливо, колись пересікалися в компаніях через спільних знайомих. Але тепер, коли ми зустрілися сам на сам, я не подав вигляду, що впізнав її, не привітався, не пішов на розмову... Після того, вона написала в соцмережі, що бачила мене. Я признався їй, що впізнав її, просто не вистачило сміливості, духу чи ще якоїсь клепки, аби це зробити. 

Який парадокс виходить... В соцмережі вона не хоче мене чути, а в реальності – я її намагаюся уникати. Ні, не через якісь зовнішні дані... Це якась підсвідома реакція на наше, так би мовити, «повноцінне та щире спілкування» у віртуальній реальності. Та й такою є реальність нашого сьогодення: ми часто поводимо себе, як дволикі створіння. В соцмережах ми одні – лукавимо самі з собою і з нашими друзями, хоробрі, впевнені в собі, незламні. В реальності ж ми зовсім інші – закомплексовані, відлюдькуваті, слабкі, стримані. Все наше емоційне життя перейшло у віртуальність. Ні, я ні в якому разі не намагаюся себе виправдати, просто... «Усьому свій час» – вкотре повторила заїжджена платівка. 

– Потрібно простіше ставитися до цього... А ти змушуєш читати тебе. Так не правильно. – Продовжила вона нашу розмову в соцмережі.

– Я тобі скажу напряму: тобі теж треба простіше відноситися до цього. А ти примушуєш мене мовчати з тобою тоді, коли я хочу говорити. Так, я такий, який є. Зі своїми тарганами: зовсім не ідеальний, наглуватий, дивакуватий, живу не за встановленими правилами та стереотипами, що склалися в сучасному суспільстві. Але якби я був слухняний і правильний – чи був би це тоді вже я? Мені набридло бути правильним. Я хочу бути щирим і безпосереднім. Можливо, десь нерозсудливим, неуважним та хаотичним – але справжнім. Вибач.

«Усьому свій час». А може саме зараз для мене настав той час – виговоритися їй, поділитися власними думками, віршами. А коли вона знайде той довгоочікуваний вільний час – буде запізно?! І її співбесідник видалить сторінку, зникне, чи найпростіше, що тільки можна зараз собі уявити і дозволити – видалиться з друзів? Він втомиться чекати на той самий ефемерний час, що має колись з’явитися – зненацька, неочікувано, мов буревій. Закрутити обом голови від щастя, закрутити потік з радісних, веселих слів та малозрозумілих вигуків? 

Навряд чи такий час настане. Ілюзіі – це все чим живе переважна більшість сучасних людей...

«Усьому свій час» - вкотре повторить заїжджена платівка. Хто зна, чи знайдемо ми колись час для того, аби почути одне одного?

© Саша Обрій.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
15.07.2015 Проза / Есе
Роздуми про насущне
21.07.2015 Проза / Есе
Роздуми про захід сонця
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Есе
23.07.2015
Роздуми про вірші
15.07.2015
Усьому свій час
15.07.2015 © Арсеній Троян
Коли Україна заживе нормально
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 84  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Есе, повідомлення, думки, соцмережі, ілюзії
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 21.07.2015 18:49  © ... для Тетяна Белімова 

дякую!) Обов"язково!) 

 17.07.2015 08:57  Тетяна Белімова для © ... 

Саш, ну дуже сподобалося! Просто в яблучко. 

Ваша ЛГ не така вже й принципова, якщо не хоче читати тільки для неї надісланий ексклюзив. Зазвичай про таке мріють. Всі без винятку. А чоловікам навпаки хочеться сяяти для всіх, а не лише для одної-єдиної))) 

Але у Вас, звісно, про інше. Про тонку грань між реальністю і віртуальним життям. Вам добре в ідеальному світі діалогів - це Ваше право. Але мені здається, що лірична героїня цієї оповіді прагне саме земного й реального)))

Принаймні таке враження складається після прочитання тексту. 

Цілком можливо, що все те, що озвучив герой, його віртуальна знайома озвучує із точністю до навпаки, мовляв, кому потрібен цей віртуал? Ці безкінечні переписування? Якщо є реальне життя, котре ніщо не здатне замінити?

І вітаю, звісно, з першою прозою! Коли поет пише прозу - це відчутно! Емоційний градус тут зашкалює. Мені сподобалося. Про почуття, про нас, про сьогодення)) Пишіть ще! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
09.12.2010 © Тундра
27.03.2012 © Микола Щасливий
23.02.2013 © Тетяна Белімова
20.03.2015 © Вікторія Легль
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди