Шлях до серця
з рубрики / циклу «ПОЕТИКА РОМАНА ВЕЛИЧКА»
Дякуючи за натхнення картині Романа Величка
«Путь к сердцу»
«Путь к сердцу»
Я шлях у млі побачила не зразу,
І так невчасно рушила в дорогу…
Навіщо йду, долаючи знемогу?
Ступаю спрагло по пустелі часу
Хоч поступ кожен болю завдає.
Та все ж іду вперед незнаним шляхом,
Звіряю напрям думки за зірками,
Бо відчуваю – за зневір пісками
Твоє десь серце калатає страхом,
А в такт йому відлунює моє.
Тобі несу я чарівничу квітку,
Що мрій пелюстя скапує потроху
Й на роздоріжжі вказує дорогу.
Цей шлях лиш мій! Його здолаю швидко,
З чола змахнувши втому на ходу.
На мить лиш здасться – марні намагання,
І з сумом хлине сумнівів орава.
Та ні! Я йду. На сум не маю права,
Бо твоє серце в досвітку кохання
Чекає, б’ється, вірить, що дійду.
.gif "{#}")
Пані Тетяночко, чудово! Ваші слова такі живі, буремні, передають справжні почуття. А картина, безумовно, дуже гарна, але така ідилічна, навіть ідеалізована. Вона не має у собі навіть тіні того сумніву, про який Ви пишете, і який передає справжню сутність людської натури. 
