17.07.2015 11:46
для всіх
128
    
  2 | 2  
 © Георгій Грищенко

Вона

Привіталась вона і спитала

Ну невже і насправді це ти?

Обережно мене розглядала

І почув – мені треба іти.


Не сказала вона більш ні слова

І тихенько від мене пішла.

Не зложилась між нами розмова, 

Вона в розпачі певно була.


Виглядала вона не старою, 

Хоч без блиску в розумних очах, 

Як колись як була молодою, 

Як пригадував я у віршах.


Тоді нам ще співав соловейко

Й запашний квітував нам бузок, 

Цілувалися там солоденько, 

Воркував я мов той голубок.


Та юнацькі ті дні проминули, 

Лише згадка лишилася нам, 

Один одного ми не забули, 

Хоч піддались прожитим рокам.


Не приходь ти до мене ніколи, 

Бо я бідний і не молодий, 

Забудь дні як ходили до школи.

Зруйнував усе наше час злий.



м. Київ, 16.07.15.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.07.2015 12:51  Тетяна Чорновіл => © 

Сумно... Час іде, що тут поробиш. А вірш дуже хороший!

 18.07.2015 21:44  Ганна Коназюк => © 

Сподобалось! Як завжди, щиро, сердечно і так проникливо!
Чудово!