Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.12.2010 19:20Оповідання
До Різдва Христового  Для бабусі [для дідуся]  Для студентів  Для дорослих  Про гумор  
20000
© Михайло Трайста

Ковбурові колядники

Михайло Трайста
Опубліковано 09.12.2010 / 3001

Чи може бути на світі щось радіснішого і веселішого від Різдвяних Свят? Ані й не говоріть! Яка то радість, коли над селом пролунає «Нова ра-а-а-адість стала… Яка не бува-а-а-ла...», а від дверей до дверей ходять колядники з колядою... Спочатку, ще звечора, колядують діти із звіздою, а опісля вже й леґіні гуртуються і товплять до дівок, та не будь-як, – з музиками. Уявіть собі, яка то радість та гордість для дівки, коли сусіди почують, що під її вікном колядують леґіні з музиками... А вже коли зайдуть до хати, то гуляють і танцюють, що аж підлога вгинає. І батьки горді – що аж! Мати припрошує до голубців, тістечок та інших страв, а батько ходить з пляшкою горілки, наливаючи леґіням і кланяючи з ними, бо хтозна, котрий з них буде його зятем. І ось, так цілу ніч веселяться християн, в яких дівка на віддані! 

Тільки в хаті Петра Ковбура тихо, як у вусі, хоча в нього не одна, а дві дівки на віддані. Та хто піде до Ковбура колядувати? І не в тому річ, що його дівки вже осінні й негарні, а в тому, що Ковбур скупий, а в скупого все по обіді, як кажуть старі люди. 

Бувало, почнуть леґіні колядувати під вікном, а він «фук» – загасить лампу. Колядуйте собі, поки не захрипнете! А якщо запросить леґінів до хати, то вгостить яблуками або горіхами, про горілку і мови не може бути. 

– Бійся Бога, чоловіче! Ґазда на все село, і дівки в нас не сліпі, не німі, ані якісь фофні, а віддаш їх, коли рак перне, і все через твою скупість, – дорікала йому жінка. 

– А хіба я що?.. 

– Не щокай, гунцуте, а дивись на дівуль, як плачуть у сінях. Тоді будеш мати зятя, коли я в гузицю са поцілую! – перебила його. 

– Я?.. – крикнув Ковбур. – Я б тільки захотів – буде повна хата бахурів! 

– Тоді би мене голова боліла, – продовжувала дражнити його жінка. 

– Я?.. Я тобі докажу! – крикнув сердито Ковбур і вибіг з хати. 

По вулиці якраз ішли леґіні колядувати до Попикової Марусі.  

«Цілий ботей! Може б почекати інших? – подумав Ковбур. – Та бери їх нечисте!» – сплюнув сердито і до леґінів: 

– Хлопці, хто тут у вас за старшого? 

– Іван Дроздик, він найняв музики! – відповів котрийсь з леґінів. 

– Мой, Іване, я з твоїм няньом такий цімбор, що ні не говори! 

– Кажіть, вуйку, що вас болить! – вгадав Іван, куди той гне. 

– Може б ви, Іване, зайшли до мене поколядувати, га?.. – почухав потилицю Ковбур і скоро додав:  

– Я вам корчагу горівки дам!  

– А дотримаєтесь слова, вуйку? – запитав хтось з леґінів. 

– Та що ви, хлопці?.. В мене політика одна!  

Погодились леґіні. Заколядували, навіть і погуляли в хаті. Ковбур пляшку горілки поставив, з’явились голубці і ковбаска на столі. Тільки коли відходили, Ковбур забув про корчагу з горівкою. 

– Вуйку, ви ж обіцяли хлопцям корчагу горівки, навіть казали, що у вас політика одна! – шепнув на вухо Ковбурові Дроздик.  

– Ге-ге, політика курва, хлопче, – надворі вона така, а в хаті – ось така! – повертів долонею перед леґінем Ковбур. 

Другого дня все село знало, що у Ковбура були колядники, і неабиякі. А Ковбурові дівки так погорділи, що ні псові дороги не попустять, ходять з носами задертами, як пави. 

Минуло Різдво, настав Новорічний Вечір – святого Василя. У Ковбура в хаті всі чекають вінчувальників, тільки він ходить похмурий, бо добре знає, що ніхто не завінчує під його вікном, ліпше б ув би дав їм корчагу горівки, а то правду має стара – зістануться старими дівами на посміх людям.  

Та враз диво: 

– Слобудно, пане ґаздо, дум повеселити? – почувся знадвору голос Івана Дроздика. 

– Слобудно, слобудно! – крикнув не своїм голосом Ковбур і вилетів, як вихор, у сіни. 

 

«... А ти, ґаздо, гони дівку, 

Най нам натрубить у дірку, 

Бо ми есе заслужили, 

Аби ви нам натрубили –  

На сесі свята!» – лунало знадвору. 

 

– А Бог би вас побив із рабровами! – розміявся Ковбур і, нібито вдаючи з себе дурня, запросив їх до хати. 

– Слухай, Василю, благаю вас завінчуйте нам і в хаті тої самої, що вінчували під вікном! – попросив Ковбур Дроздика після кількох випитих з леґінями чарок. 

– Чому б ні вуйку, анумо хлопці! 

 

«А ти ґаздо гони дівку, 

Най нам налиє горівки, 

Горівочки медяної 

Із корчажки золотої, 

На сесі свята!» – провіншували хлопці. 

 

– Ось, яка у вас політика, чорт би вас не видів із бахурами! Під вікном щось не те ви вінчували! 

– Політика курва, вуйку! Під вікном така, а в хаті така – повертів рукою перед Ковбуром Іван Дроздик. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.11.2010 Проза / Оповідання
У церкві
12.12.2010 Проза / Оповідання
«Ні сам дідько не впізнає...»
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Оповідання До Різдва Христового
07.01.2011
«Різдво без Христа Ісуса?..»
09.12.2010
Ковбурові колядники
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 869  Коментарів:
Тематика: Оповідання, гумористичний твір, колядники, Різдво, Різдвяні свята
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди