Літнє
Дозрівають трави - йдуть в покіс,
Квіти і дерева гріють зрілість,
А душа стоїть на повен зріст -
Їй би в юність, трішечки помріять.
Ти її ледачою не зви,
Все було, й вона трудилась тяжко,
А тепер навчилась з висоти
Споглядать життя, немов мурашку.
От і вийшла в поле поміж трав.
От і сіла між волошок й маків.
А в житті ще стільки-стільки справ!
Стільки не прочитаних ще знаків.
А в житті ще стільки метушні!
Стільки ще рутинної роботи!
А літа ідуть, вже й по весні...
І питають:де ти? й хто ти, хто ти?
Дні високі та спекотні вкрай,
Силоньки набратися б на осінь.
Літо - це така душі пора,
Коли серце неможливе просить.
