У цьому місті, рідному до щему
з рубрики / циклу «Емоційні сплески»
У цьому місті, рідному до щему,
вдихну повітря жадібно ковток
й назавжди, мабуть, вирішу дилему:
не варто/варто рушити місток
минулих мрій очікувань, ілюзій,
дитячих незбагненних сподівань….
Тут перше все: бажання, кроки, друзі
і перший досвід зболених вагань…
Тут верби похилилися низенько,
стривожені в очікуванні злив,
співає вітер тихо: «люба ненько…»,
а час немов призупинив свій плин….
Тут справді якось дихається легше
і ритм життя вповільнено-тремкий…
тому й сприймається, напевно, все, як вперше,
бо запах юності донесхочу п’янкий…
Миргород, 19.07.2015
