Забудь мене
Це небо – сіре і гладке, як ртуть.
А місяць – жовтий, тріснутий, побитий.
Забудь мене, забудь мене, забудь
Веселу, тиху, лагідну і дику.
І коли хтось знайомий стріне нас,
Спитає в тебе, в мене небайдужо,
Скажімо, що давно усе гаразд.
Змовчімо, що отак згубили душі.
Ген місяць вже надувся, ніби сич,
Застигла ніч в німій своїй напрузі.
Не клич мене, не клич мене, не клич,
А відпусти, як відпускають друзів.
Я ж довго тебе чутиму, мабуть,
Цей поклик не стиратиметься з віком.
Але мене
Забудь
Забудь
Забудь
Веселу, тиху, лагідну і дику.
