Розпатлане небо
І що за етюди бурмоче розпатлане небо?
Я ж Вам зізнавалась: мелодія надто нудна!
Болить мені???! Хай відболить... І жалю тут не треба!
Подумаєш: вкотре стою край безодні одна.
Я звикла ловити баланс на стареньких канатах,
Що рвуться постійно – і падає в пекло мій рай.
А, може, то збій, переплутані координати,
Чи просто з-під ніг землю викрав /нахабно!/ шахрай?..
Скоритись? Аякже… я знала наосліп дорогу.
Чому ж опиналась сьогодні на зламі світів?
Штромить у душі... і повсюдно… Стою /босонога/ –
І жменями в очі пісок сипле /роза вітрів/.
І вже не збагнути, як віра не втратила силу.
А що мені неба етюди? Розпатланий плач!
Я далі іду /пам’ятаю, де сонце світило/…
Простий пілігрим /від нав’язливих тіней втікач/.
