Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
26.07.2015 14:12Оповідання
 
00000
Без обмежень
© Симор Гласенко

РОЛЬ

Глава 5-7
Симор Гласенко
Опубліковано 26.07.2015 / 30083

V.

Влад мерзлякувато кутушкаючись в кріслі бездумно дивився у вікно. За ним якраз був той мент, коли небо бринить срібно-сірим переливом. Сто дванадцять порухів вій і мальовничий дзвін счезне, а небо вмиє свій прохолодний твар густими окапинами ночі. Відчуваючи, як окрайки його розбитого життя монотонно, мучителько повільно і невідворотно скочуються по зміїстій лінії спинного мозку, Влад прагнув заховатися від усього світу, від чого, напевне, піджав ноги якнайближче до тіла і міцно обняв їх руками. На дно падають у такій позі. Він знидів: остаточно і безповоротно. Телефон безперестанку дзижчав, та чоловік не відповідав. Його хотіли чути кредитори, яких він так нахабно обдурив. Дзвонили інші, знайомі та незнайомі номери. Однак, то все пустопорожні сполохи екрану бюджетного гаджету. Головного дзвінка, на якого він так чекав, не лунало. Дзвінка від Томи.

Отож, він з острахом чекав, коли зламають двері в квартиру, а його самого викинуть з балкону. З рештою, це був непоганий варіант покінчити з всіма муками, які глухими отворами людського черепа раз-по-раз виниряли у роз’ятреному алкоголем мозку і висмоктували усю живильну силу з білих кісток і м’язових волокон.

Знову хистку темені кімнати освітлив прямокутник телефону. Влад поглянув не екран: незнайомий номер. Та заґавившись у депресивних думках він приречено натиснув клавішу і відповів. Приємний дівочий голос привітався і запитав, чи ознайомився він зі сценарієм «Лебедя».

– Звідки ви знаєте мій номер?

– Ми знайшли його у базі незатребуваних акторів?

– А така існує?

Це питання залишили без відповіді, натомість повторили перше.

– Ні, - чесно відповів Влад, - я його не читав.

– Тоді, - продовжив голос, - радимо його проглянути і, все таки, прийти на прослуховування завтра.

Влад не мав ніякої снаги його читати, а тим паче виходити з дому. Однак, для годиться, погодився.

Глянув оком на розкиданні по підлозі папірці. Якось по-дитячому страшно було підніматися з крісла, ніби за першого ж кроку його мав схопити велетенський птах карми і вогняним дзьобом роздовбати йому голову, груди та печінку. Єдине, що могло нівелювати це колюче відчуття, це кілька ковтків спиртного, або ж свіжа доза, або глибокий вдих трав’яного диму. Але нутрощі судомно зводив передоз від усього вжитого за минулу вечірку. Тому від однієї думки про вищеописане Влада нудило.

Він неохоче піднявся, зібрав аркуші у потрібному порядку, закурив цигарку і почав читати.

Сценарій містив історію життя і частково творчості українського неокласика Михайла Драй-Хмари. Події у сценарії подані з 1933 року, березня місяця, коли Михайла Опанасовича вперше заарештували за обвинуваченням в приналежності до контрреволюційної діяльності. Замальовувалось його зламана кар’єра вченого, літературознавця, перекладача внаслідок цього арешту, поневіряння по підсобним роботам, родинні злидні аж до другого арешту у вересні 1935 року з вироком «особого совещания» в Москві згідно ч. 8 ст. 54 Карного кодексу УРСР ( тероризм: розстріл або оголошення ворогом трудящих з конфіскацією майна і з позбавленням громадянства). З цього починається серце історії, яке б’ється в такт залізних коліс ешелонів, що повезли українського поета з Києва до Владивостока, а далі по відлюдним, чужим і холодним просторам Колими: Нагаєво, Ортукан, Усть-Тайожная, Неріга, Охотськоє. З чіткими деталями автор сценарію намагається показати ту атмосферу виправних колоній, в яких в нелюдських умовах з останніх сил тримався за життя і намагався вижити найстарший за віком неокласик.

Десь посередині прочитаного Влад знову закурив. З кожним словом він пронизався історією цього чоловіка і в його голові вже зарождалося перше (і головне) питання, яке він остаточно сформулювати поки не міг, проте відчував, як його коріння міцно обплітають театральну душу.

І на кінець, фінал картини: по-справжньому героїчна смерть поета. Велика жертва власним життям заради спасіння іншого. Вознесіння людської душі до захмарних наметів з позолоченими дахами, де вічно співають осанну тим, хто ось так, власною кровею намагаються зберегти краплинки людяності не лише в душах колимських каторжників, а й у роді людському взагалі.

Михайло Драй-Хмара героїчно загинув від кулі п’яного працівника сусманського управління Магаданської області під час «смертельної забави» у яку залюбки бавилися служителі ГУЛАГу. Мова йде про розстріл кожного п’ятого в шерензі, яку дбайливо вишиковує суровий конвой. Квітневого дня 1939 року, Драй-Хмара опинився у такій шерензі із сорока поневолених. Однак, номер його був у тій шерензі четвертим, а рокова п’ятірка випала молодому київському студенту Володі, з чиїм батьком поет міцно дружив за часів свого перебування у Києві. Збагнувши, що під кулю попадає юнак, Михайло Драй-Хмара став на його місце і зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя! Бери моє!», плюнув «начальнику» межи очі. Куля миттєво пробила груди українського поета і той ще встиг вимовити останнє «Гад…», як його виснажене каторгою тіло зрешетила решта свинцевих куснів.

Сценарій Владу сподобався. Чи не вперше за останні роки безрезультатного тиняння по студіям і театрам.

Переповнений цікавістю, актор забажав поглянути фотографії цього героя, моторошну історію якого щойно закінчив читати. «Гугл. Зображення» показав надзвичайно світлого чоловіка, високого, більше за середній, зросту, із чистим чолом інтелектуала, темно-русявим густим і акуратно зачесаним назад волоссям.

І тут тіло Влада пройняла невідома дрож, від якої шкіру обснували дрібні брижі. Риси двох чоловіків: одного з пожовклих, означених подихом давнини, світлини і його, зараз збудженого творчим піднесенням, актора, були надзвичайно схожі. Для того, аби пересвідчитися у цьому Влад покинув свій прихисток і поглянув на себе в дзеркало. Так ось що змусило погляд режисера так прискіпливо зупинитися на його обличчі того разу, коли він ненароком підгледів проби сценарію «Лебідь». Зовнішня схожість з неокласиком. Додати сюди ще майстерну роботу гримерів і вийде готовий двійник літературної легенди української поетики.

На мить щось в його очах спалахнуло. Таким блиском видає себе натхнення, чи зваблива посмішка музи чи просто знічев’я пробуджена жага до життя. Однак, враз загасло і знову у зіницях згустилася непроглядна темінь безнадії. Влад зрозумів, що зовнішня схожість дає йому шанс отримати роль. Та чи стачить у нього сили, вміння, таланту зіграти таку широку натуру, як Драй-Хмара, людину, яка знала одинадцять мов, яка переклала «Пекло» «Божественної комедії», яка лейтмотивом свого життя зробила невичерпну любов до своєї родини, тобто до того, чого Влад самотужки відцурався.

Він повернувся назад у крісло, закрив очі і поринув у сон, так і не торкнувшись склянки спиртного напою, що прозорим окрайком безумства мовчки застигла на столі.

VI.

Життя творчої людини зводиться до створення власної дев’ятої симфонії. Цеглини невпинної праці, нестримні пориви метушливої душі, безсонні ночі, вихористі долі, муки без причини і туга за світлом зі сну, все це є складової одного довготривалого і, почасти, безрезультатного процесу, у створенні власного шедевра, досяганні омріяної вершини своїх старань, матеріального втілення внутрішньої творчої енергії.

Зрештою, гарування мучеників муз на арені творчого Колізею – це завжди сигнали у Космос: кволі гулькання роз’ятреної душі в непроглядну темінь Всесвіту. І ніхто не знає, чи буде жадана відповідь звідти, чи автор так і знудиться в заміському будинку у квіту гераней в очікуванні зворотного зв’язку. Інколи відповідь не змушує на себе чекати; інколи приходить із суттєвим запізненням; а, зазвичай, замість відповіді сочиться з небесного тла прозора, як мара, тиша. Отаке.

Та велична іронія бога полягає в тому, що в один прекрасний момент він скидає на нахабного прохача усе, що він просив і той, замість радості і цілковитого заспокоєння, обсерає литки. Раб не знає, куди бігти з відчиненої клітки і падає у першу ж яму. Це пояснюється тим, що наші уявлення про свої сили, зазвичай, надто перебільшенні. Варто спробувати підняти найважчий камінь, який ти зможеш підняти, а потім поділити його вагу на два: ось міра твоїх сил, якою ти можеш керуватися при виборі цілей. Усе, що над нею – егоїстичний плід твоєї хворої уяви. Митці спиваються під вагою слави або неслави; актори дохнуть від передозу у віп-номерах дорогих готелів; чемпіони падають на дно по закінченню спортивної кар’єри; царів-королів-диктаторів вішають на дибах або ж виганяють в сусідню країну. Метеорит успіху трощить їхні черепки, мов скляні лампочки. До всього, чого ти просиш у блакитної ляди над головою, потрібно бути готовим. Щоб палець всевишнього вдарив по струнам твоєї душі і народив музику – налагодь, спершу струни, а потім просись на прослуховування.

Усі ці думки хаотично роїлися в голові Влада, коли він вранці наступного дня смалив на балконні папіроску і милувався сизим голубом, що сів поруч на перило. Він ковтнув залишки теплої кави, забрав сценарій і вийшов з квартири.

По дорозі до студії Влад звернув з наміченого маршруту і пішов до будинку, в якому жила Тома. Чоловік так і не наважився постукати в її двері. Він лише самотньо дивився на прямокутник вікна, що відрубно височів на вищому поверсі на усіма іншими, байдужими йому вікнами. Дивився і курив, заскалившись від ранішнього сонця, яке пересікало траєкторію його погляду скісними промінцями кульбабового кольору. За скляною шибкою животіло щось рідне і тепле, до якого безперестанку тягнуло. Та Влад розумів, що поки не може пірнути у хвилі того тепла. Занадто він завинив перед Томою. Він не може прийти до неї таким, яким вона знала його до цього дня. Йому треба змінитися. Треба перепливти Дніпро. Щоб хоч на йоту бути достойним цієї жінки.

Через деякий час Влад стояв на імпровізованій сцені перед камерою, готовий зіграти сцену зі сценарію, де поет працює над написанням вірша в тісному колимському бараці. За ним уважно спостерігав режисер, що сидів напроти.

«І знов обвугленими сірниками на сірих мурах сірі дні значу, і без кінця топчу тюремний камінь, і туги напиваюсь досхочу...», - декламував актор, силкуючись уявити себе в’язнем, знесиленим каторжним трудом і тридцяти ступеневим морозом.

«Напившись, запрягаю коні в шори і доганяю молоді літа, лечу в далекі голубі простори, де розцвітала юність золота», - продовжував він, вдаючи, ніби поет ходить у замкненому просторі, раз-по-раз кидаючи погляд у заґратоване вікно.

«…І клаптик неба, розп’ятий на ґратах, і нездріманне око у «вовчку»... Ні, ні, на вороних уже не ґрати: я —…».

– Стоп! - пролунало раптом з студії. – Владе, можна тебе на хвилинку? – попрохав режисер актора і той, засоромлений, підійшов до нього.

– Про що ти думаєш, коли читаєш цей вірш? – впрост запитав режисер і впився у Влада своїми глибокими очима.

– Про поета, звісно, про його муки на Колимі, ну і таке інше.

– Це добре. А зараз можеш подумати про свої муки?

Влад не знав що відповісти режисеру.

– У кожного з нас є своя «внутрішня Колима», - вів далі той. – Це та частина, що вічно обпікає душу пламенем розкаяння і тавром непоправних помилок. Подумай про це і зіграй цю сцену знову.

Влад повернувся на сцену. За проханням режисера почав входити у той стан, коли мозок породжує картинки прожитого життя. І виходили вони сірими, як досвітнє небо над замерзлими сопками. Актор читав рядки вірша і згадував, як п`яним увалився до пологового будинку, де на нього чекала Тома з немовлям на худеньких руках. І як потім образив її, обізвавши шльондрою, звинувативши, що дочку вона «нагуляла». Згадував, як один напивався у своїй квартирі, де безтями, до цілковитого забуття…напивався, аби згасити той дикий біль безвиході, яка липкою тванню обснувала його життя. Згадував усі численні спроби досягти успіху в акторській кар’єрі, які завжди вінчалися крахом і новим витком мульких розчарувань. Згадував кпини товаришів і злорадну посмішку друга, який радів кожній його невдачі, прикриваючись надмірним оптимізмом. Згадував шляхи-дороги, якими шпортався навмання, силкуючись віднайти джерело своїх страждань; як відштовхував від себе людей, що тягнулися до його метушливої душі з надією втихомирити її божевільний танок. І в сонмищі цих образів зрозумів, що ніколи нікого не любив по-справжньому, з теплотою душі, з блиском в очах, з дрожжю у жилах; що сам обрік себе на холодну самотність, що висмоктувала усі його сили гострими іклами відчаю.

«Я – в кам’янім, у кам’янім мішку», - раптом почув він свій голос ніби зі сторони, і звучав він так пронизливо і правдиво, що всередині щось ворухнулося, ніби зрушила з місця завалена крига.

Влад, похопившись, отямився і перше, що він побачив, це захопленні обличчя глядачів, а переду сім, режисера.

– Це те, що треба, - стримано вимовив він, однак усі присутні зрозуміли, що режисер сказав набагато більше.

Дівчинка-асистентка, та сама, що вручила колись акторові сценарій, цього разу підійшла до Влада і скала:

- Це було неймовірно!

Влада взяли на головну роль.

VII.

Влад стояв на березі Дніпра і теплі хвилі річки торкалися його босих ніг. Вдихаючи вечірню прохолоду, що невидимо зміїлася над ртутним плесом, актор почувався легко і свіжо. За якусь мить він пірнув і поплив. Розгрібаючи спокійні потоки, чоловік пронизав вологе тло. Раз-по-раз в закрапленій далині жовтіла тонка піщана риска іншого берега. Тіло вигравало м’язами у теплій воді, хрускотіли кістки, нило сухожилля і серце вилітало з «адамової клітки». Та Влад плив, намагаючись не втрачати з очей шматок протилежної суші.

Коли його ноги торкнулися дна, він ледь міг дихати. Легені звела судома кашлю і з рота полетіло солоне харкотиння. Майже навколішках Влад виліз на берег і впав на прохолодний пісок, хрестом розкинувши руки. Він переплив Дніпро.

По поверненню додому Влад зібрав усі пляшки із спиртним, які роїлися в різних закутках його квартири і вилив п’янкі суміші в раковину.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
24.07.2015 Проза / Оповідання
Роль (Глава 1-4)
27.07.2015 Проза / Оповідання
РОЛЬ (Глава 8-10)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.12.2016 © Дарія Китайгородська / Нарис
Червоно-біле серце Сакартвело
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
Оповідання
28.07.2015 © Наталка Янушевич
Родичі
26.07.2015
РОЛЬ (Глава 5-7)
20.07.2015 © Наталка Янушевич
Жиденя
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 73  Коментарів: 1
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 27.07.2015 08:39  Тетяна Белімова для © ... 

Є таке видання "Спогади про неокласиків", упорядник Віра Агеєва (видавництво "Факт"). Там є листи Драй-Хмари до дружини і доньки, які він писав з Магадану.
Він один із неокласиків туди потрапив. На те були причини.
У Києві є чимало місць, пов`язаних із постаттю Михайла Драй-Хмари. А от меморіальних табличок - жодної. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +36
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +85
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
24.04.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2011 © Закохана
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди