Скільки ще?
Синє небо покрилося темними-темними хмарами... Задушити свободу хотіли заброди ущерть.
Та невже, милий Боже, настільки у тебе нездари ми,
Що прийшла в українські домівки розлучниця-смерть? Матюком осквернила, стоптала брудними копитами, Ошукала медовими ріками зболений люд.
То людина - хижак? кровопивця? У тебе запитую,
Що дикунську ховаєш у серці мізерному лють!
Ти не брат, коли варваром йдеш ошалілим од ярості
У наш дім, де до тебе не знали страшної війни.
До основи сокирою тнеш незіпсовані парості,
Щоб нових волелюбних ідей не родили вони.
Скільки ще нам терпіти, о, Боже, сусіда нікчемного?!
У які кілометри? Завдовжки у що буде хід?
То хіба закладали у душі добро надаремно ми,
Що навколо шалених убивць обертається світ?
