02.08.2015 21:01
для всіх
137
    
  3 | 3  
 © Савчук Віталій Володимирович

Останній дзвінок

Останній дзвінок

Вечірнє сонце мені моргнуло через приціл,

Нарешті вечір, і бій скінчився і я вцілів

А десь далеко, мене чекає моя рідня,

І мати плаче, і тато хмурий ледь не щодня.


Гіркою краплею з чола стікає в пилюку піт,

Ось відпочину, візьму «мобілку»: сину, -привіт!

В мене все добре, ні не стріляють, сиджу, курю

Гукни, будь ласка, до телефону маму свою.


Привіт, кохана. Я скучив дуже… І я люблю,

Як в мене справи? Сказав же сину, сиджу курю

Так, все спокійно, сиджу тихенько, усе окей,

Дивлюсь на небо, відпочиваю, провів гостей…


Бувай, кохана! Люблю, цілую!.. А звідки кров?!

У пил із потом, стікає з кров’ю моя любов…

Не плач, кохана, - все буде добре, я повернусь…

За мить повіки зімкнулись сильно… я не вернусь.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 15.01.2024 11:00  Каранда Галина => © 

плачу... бережи, Боже, живих... Царство небесне загиблим...

 02.08.2015 22:53  Тетяна Чорновіл => © 

Болючий вірш.
Аж серце защеміло...

 02.08.2015 22:16  Наталка Янушевич => © 

Вечірне сонце мені моргнуло через приціл - ох, як боляче з першого ж рядка.