Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
07.08.2015 22:39Мініатюра
 
Кроки в ночі
10000
Без обмежень
© Панін Олександр Миколайович

Кроки в ночі

Прадавня бувальщина

Дочки Повітря
можуть заслужити
безсмертну душу
добрими справами.

За мотивами:
Г.Х. Андерсен «Русалонька»
Панін Олександр Миколайович
Опубліковано 07.08.2015 / 30337

Коловерть

 


Заблукали козаченьки… У ясний день, у полі чистім заблудили. Навіть до лісу не дістались, а вийшли ввечері до того ж села, де зупинялись минулої ночі. 

Переночували, зранку – у похід, але наприкінці дня - сільські собаки знов зустрічають, хвостами вертять …


Сутеніє… Ще не пізно, а вулиці порожні, молодь не танцює, пісень не співає, лише козаки дозором ходять… Вікна у хатах не світяться… Тривожно…


Велика хата, де пан отаман квартирує…Хлопці на підлозі покотом сплять. Отаман не спить, думу думає…Що за блуд до загону причепився, скільки ще длятися? Так можна і на Січ запізнитись…

Двері прочинились, обережно просунулась… голова:

- Пане отамане, пане отамане. 

- Заходь Грицько, заходь увесь, а то - голова у хаті, а все інше – у сінях. Що таке?

- Дівчина…

Вже встиг? Ще вуса не відростив, а до дівчат, як та муха до меду!

- Та ні, ми ж у дозорі, ми ж пильнуємо, от і впильнували… дівчину: біля ставка сидить, мовчить…Дядько Охрім веліли до вас привести …

- Дівчина хай заходить, а ти – мерщій до служби!


Чудасія


- Я зі сходу, пане отамане. Наш притулок монастирський сюди перевезли, коли орда насунулась. Зупинились у місті, а у цьому селі громада офірувала нам колишній панський маєток. Пан орді допомагав, тож до орди, мабуть, і дременув. 

Панотець Василь взяв мене із собою, як старшу серед дівчат з притулку, обдивитись хотів, та мусив поїхати у справах, а я на хазяйстві залишилась. 

Перша ніч минула спокійно, але оця, друга…

Прокинулась я – ще зовсім темно, ніби сплю, ніби не сплю. . Поворухнутись - сили запропали, повіки важкі, злипаються і ніби щось у кімнаті є: дихає, стогне ледь чутно. . 

Серце мені стискається, душу щемить. . Нарешті заснула, але схлипи, раз по раз, крізь сон лунали. 

Пробудило мене сонечко. У маєтку – нікого, нічого…

Цілий день ходила біля ставочка - безлюддя, де усі поділись? Тільки одну стареньку й зустріла. 

Бабуся розповіла, що давно колись жив у цьому маєтку пан з дружиною, хворіла вона, з дому не виходила. 

Якось пан повіз її на лікування - і у селі їх більше не бачили. . . 

Маєток багато господарів змінив, перепродували його весь час…

Ось вже і вечір, а я повертатись боюсь…


- Грицю, доведеться тобі почергувати у маєтку, може й справді там хтось никає. З дівчиною поводься ґречно, звуть її, до речі…

- Ганнуся! Слухаюсь, пане отамане!

- Ну й проноза, не козак, а шпринт якийсь! – зітхнув отаман. . 

 

Хто кого пантрує

 

Каганець маленький блимає до ранку,

Дуже він чекає ясного світанку…

Утомивсь чадіти, світ слабкий давати,

Хоче відпочити, солодко дрімати…


Гасни, мій каганчик, спочивай, маленький,

Не прийшов до мене хлопець дорогенький,

Ми з тобою разом будем спочивати,

Щоб наступну нічку знову виглядати,

Пильно виглядати, милого чекати!



Є каганець у Гриця, є. У посудині на кшталт невеличкого глечика захований. Повітря до нього якось надходить, а світла не видко. “ Як потрібно буде, зривай накривку, та на вогник не задивляйся, занадто яскравим здаватиметься…”

Глечик на столі, під рукою, Ганнуся за столом, напроти. Стіл невеличкий, лише руку простягнути… але треба каганець пильнувати, звання козака, лицаря шляхетного, гідно нести… Не бачить хлопець дівчини, але усім єством відчуває, яка вона добра, ніжна, лагідна… Самий час додати – “люба “, але про це навіть подумати боязко…

Скільки вони чатують – хвилини, чи декілька годин? Скоріше б “…півні запіли“, а вони мовчать, або десь далеко, або взагалі з села повтікали. 

Легкий шерех… Вчулося? …Знову - ніби тихеньке позіхання… Ганнуся? Ні, вона вже майже і не дихає…

Схлипування, легкий стогін, нерозбірливе бурмотіння. Ледь вловимі шерехи-кроки мостинами…

Самий час! Грицько намагається зняти накривку, а вона – ніяк, ніяк! Нарешті – піддалась! Яскравий спалах засліпив. 

Ех, козаче, вояка недолугий, попереджали ж тебе! Перед очима миготять яскраві плями, зараз тобі вража сила “завдасть пфейферу ". 

Минулося, проморгався хлопець, прокліпався… Ганнуся? – поруч… кімната порожня, але знову вчуваєься наче стогін неголосний, повільне човгання, легенький скрип підлоги…


Знахідка


- Пане отамане, треба садибу обшукати, щось там є!

- Добре, прямо зараз і обшукаємо, а потім – по конях! Здавалося, що пан отаман трохи відтягував час, не хотілося, мабуть, знову полями блукати. 


Перетрусили садибу – нічого, нікого, .

Грицько увесь час кружляв тією кімнатою, де вночі чергував. Щось спонукало його знов і знов роздивлятись стіни, мостини. Ось тут човгали кроки, ось ніби із-за цієї стіни лунали голоси, жаління…

Сіре передранкове світло перемішується із вогнями смолоскипів, із золотистими вранішніми промінчиками. Все це схоже на кольорові плями від потайного каганчика…Ось вогники з’єдналися у стрімкий вир, який втягується всередину, вглиб стіни…

Щось змусило хлопця підняти кайло, вдарити з усієї сили у центр цього вира… Полетіли шматки цегли і кайло провалилось у отвір. 


За стіною ховалась невеличка кімната без вікон, у кутку – залишки трухлявої лежанки, а на підлозі, посеред кімнати, - скелет, ледь прикритий залишками ганчір’я і більш нічого: ані запаху тління, ані могильних черв’яків, ані шматочка плоті…


- Молодець, хлопче, - тихенько мовив Охрім, - відчув врешті решт, а тепер відповідай швидко: чоловік чи жінка, християнська душа чи бусурманська, самогубство чи ні?

- Жінка молода, душа християнська, не самогубство…

- Ти усе правильно… вгадав, відтепер будеш моїм учнем, вчитимешся не вгадувати, а знати


Похорон


На той час вже повернувся отець Василь. Дядько Охрім довго з ним розмовляв і вони, здається, дійшли згоди. 

Відспівали бідолашну, поховали на цвинтарі, на землі освяченій, а після обід козаки знову у похід вирушили…

Цього разу не блукали вони ані у полі чистім, ані у лісі дрімучому. Шлях наче сам під копита стелився, коні прудконогі летіли, як вітер, і встиг загін, на Січ вчасно прибув


Кроки та стогін у маєтку припинились, лише півні горлали ночами, наче затялись, надолужували, мабуть, вимушене мовчання…

Чи стояла Ганнуся окрай битого шляху, чи махала услід козаченькам хусточкою, то невідомо. Мабуть таки стояла, мабуть махала, у дальню путь, у похід славний проводжала… Молилася за захисників, за Гриця молодого. 

Кожний день з дівчатами-сирітками могилку безіменну доглядала, за молоду жінку, за душу її молила, щоб прихистив бідолашну господь біля себе…


Десь через півроку повернулись козаченьки, усі живі-здорові, навіть не поранені, наче ворожив їм хтось…

Гриць з села додому поїхав з молодою дружиною, Ганнусею. 


Напутня порада


Ще пил не влігся

понад битим шляхом,

І вечір ще не огорнув село,

На цвинтар тихий

півпрозорим птахом

Сріблясте світло лагідно

лягло…

Ледь-ледь поворухнулось

листя сонне,

І голос невловимий

промовля:

- Закляття знято, щезли

перепони,

І дихає з полегкістю

земля


Сільський цвинтар… Безим’яна могила. . . Лине у присмерку майже нечутний голос:

- Будьте благословенні, добрі люди. Довгий, нелегкий шлях у вас, у ваших дітей та онуків. 

Несла я у душі своїй заповітний скарб-силу для прийдешніх поколінь. Через дочок, онучок своїх мала його передавати, та згубила мою любов, чоловіка мого, подруга найкраща…

- Вона не винна, чорна причина позбавила її розуму, підбила на гріх. 

Чоловік, любий мій, єдиний. Ти зустрічався з іншою, а мене ревнував, 

чому, до кого? Тримав у темній кімнаті, а людям казав, що я хвора…

Коли ти замуровував мене, тобі здавалось, що мені загрожує смертельна небезпека, що ти мене захищаєш…Але, десь у глибинах душі, ти відчував усе жахіття своїх діянь, правда? Правда?

Жах змушував тебе тікати і тікати, бозна-куди… Ти забув свою нову кохану, вона цього не пережила, сама себе покарала і нема їй Царствія Небесного. 

Тяглися роки, довгі століття страждала я, душа не могла полишити тіла…

Як я молила за свого чоловіка зчарованого, і за подругу мою, зурочену. , .

Та ось прийшла ти, Ясна Ганнуся, я спромоглася докликатись до тебе. Двічі завертала козаків, хай пробачать, Нарешті зустрілась ти з хлопцем молодим, із Грицем. Майбутній Світлий Характерник довів справу до завершення і душа моя відлетіла до Світла. 

Ганнусю, ти несеш у собі Ясний Дар, я віддаю тобі усю мою нерозтрачену силу, я берегтиму тебе і твого чоловіка, дітей і онуків ваших. Не раз знадобиться Чиста Сила для Землі Стражденної, Для Вкраїни Любої…

Будьте щасливі, бережіться чаклунства чорного.

. Разом подолаєте!


Завмерло листя, срібний Місяць огорнув могилку м’яким сяйвом…

Мир вам, добрі люди, Мир і Любов!

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
03.08.2015 Поезії / Драматичний вірш
Исход
10.08.2015 Поезії / Драматичний вірш
Пекельний Вихор
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Мініатюра
12.08.2015 © оксамит
Серпень
07.08.2015
Кроки в ночі
02.08.2015 © Богдан Дєдок
Дощ і бездомний
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 63  Коментарів: 4
Тематика: Проза, Мініатюра, козак, отаман, громада, по конях, каганець, страждала, бережіться чаклунства
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 08.08.2015 23:30  © ... для Тетяна Белімова 

Красно дякую за схвалення, пані Тетяно, Ваша думка надзвичайно важлива!

 08.08.2015 09:06  Тетяна Белімова для © ... 

Який цікавий твір, Олександре Миколайовичу! Не могла відірватися, доки не дочитала! Стиль вироблений, вишуканий, може втягти читача у вир оповіді з перших слів!
Казка для дорослих тим і цікава, що при всій фантазійності сюжету, має відбутися оте саме чарівно "вірю". Читач має беззастережно повірити оповідачу!
Треба писати і прозу теж, якщо так гарно виходить)))
Успіху! 

 07.08.2015 23:33  © ... для Богдан Чернігівський 

Красно дякую, пане Богдане. 

 07.08.2015 23:12  Богдан Чернігівський для © ... 

Майстерно написано! Захоплююче!  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +41
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
29.08.2010 © Віта Демянюк
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди