Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.08.2015 12:55Есе
 
50000
Без обмежень
© Анна

Дорога до щастя

У кожного своя дорога....

Анна
Опубліковано 11.08.2015 / 30420

У церкві вдарили у дзвони. Здавалось, що вони відлунювали в кожному куточку оселі, заглядали у найменшу шпаринку й будили тих, хто ще спав. Ось прокинувся чорний зеленоокий кіт й, неквапом потягуючись, озирнувся довкола. Надворі журавель поодаль стояв на одній нозі й теж немов слухав дзвінку пісню церковних провісників. Ба навіть півень схилив голову і завмер, ніби в задумі.


На лаві під хатою сиділа жінка. Стара, зморшкувата, із худими руками й вицвілими від часу очима. Вона плакала. Їй так хотілося до церкви, але ноги вже відмовлялись ходити. Сили вистачало лише на кілька кроків. Ступить – й змушена перепочити.


А церква ж далеко – ген на горбку... Страшенно кортіло послухати церковний хор, підійти до старовинних ікон, які є у храмі. Інколи в неділю вона сідала на лаву й тихенько прислухалася: а, може, хоч так почує, як там співають? Тоді, здавалося, спів той із нею слухали всі: чорний кіт, півень, журавель. Усе її невелике хазяйство. Півень інколи стояв біля її ніг, старий, не годний і на лаву вискочити. Кіт згортався клубочком на колінах, а замислений журавель зирив кудись вдалину, за горизонт. Жінка сумно гладила блискучу котячу спинку... Не такою колись уявлялася старість. Не такою самотньою. Не такою тяжкою.


Сьогодні зважилась – вона піде до церкви, хай там що. Взяла кийок, рушила. Як же їй боліли ноги! Здавалось, що вони ось-ось зламаються, відпадуть, розчиняться. Пекли їй вогнем, різали ножами… Та вона йшла! Помаленьку, неквапом. Перепочила, прихилившись до дерева, постояла трохи й пішла знову. Здавалось, позаду кілометри. Але все ще було видно хату і чорного кота на повідр’ї.


Минула година. Година болісного шляху. Година боротьби з собою. Крок, іще один, ще. Ноги були, наче чужі. Наче пластмасові, позичені в якоїсь ляльки. Мимо їхали авта, але ні одне з них не зупинилося, аби підвезти стару жінку.


Лавка. Присіла. Яке ж полегшення! Кілька хвилин дивилась на шлях і на будинки. Впізнавала і не впізнавала одночасно. Вже два роки вона не ходила цією дорогою, два роки не сповідалася і не ставила свічок. Інколи сусіди приносили їй просфори з храму, свячену паску і мед. Проте нікому не хотілося мати зайві клопоти зі старою. Жінка не голодна, у хаті має газ, отримує пенсію – що ще потрібно? Не ходить до храму? Їй болить душа? Хіба ж це так важливо? Головне, що має їжу і тепло. Приземлені людські думки…


Біля неї проїхали коні, п’яний візний запитав:


– Що…баб… бу…ля.. підвезти? – і затрусився своїм нетверезим сміхом.


– Ні, синочку, я сама, – промовила втомлено.


Ще трішечки. Уже збігло дві години. Дійшла таки! Церква сяяла золотими куполами, тішили око квіти на клумбах, вмиротворював запах ладану. З храму вже виходили жінки у картатих хустинах, чоловіки, прибрані з нагоди неділі, бігали діти. Усі жили своїм звичним життям. А для неї настала радість – наче престольний празник, наче рокове свято, наче найсвітліший день у році! Вона побачила церкву! Яке ж щастя!

У храмі було тихо й прохолодно. Пахло квітами та спокоєм. Жінка впала на коліна перед іконами й розплакалась. Голосила душа, сльози котились із очей, мов рясний дощ, й несила було спинити той водоспад. До неї підійшов молодий священик і стурбовано запитав:


– Що сталося? Чому ви плачете?


– Та від щастя. Я так мріяла потрапити сюди! Не хвилюйтеся, отче, - відповіла йому.


– Як помолитесь – відвезу вас додому. А поки почекаю на вулиці, – сказав він і тихенько вийшов.


Скільки часу отак простояла на колінах? Чомусь не боліли ноги, знову відчула себе молодою. Молилась щиро, довго, відчуваючи, як запановує в душі благодать. Захотілося жити: наварити смачного борщу і втнути якоїсь пісні!


... Коли молодий священик підвозив її додому, то на прощання сказав:


– Я ще зовсім недавно служу тут, вас не бачив і не знав, що не можете добре ходити. Тепер возитиму вас до храму щонеділі.


Усе, на що спромоглась відповісти здушеним від сліз голосом – своє тихе «дякую».


… А ввечері вона вперше пішла до сусідів на вечорниці. Прихопивши чорного кота і свіжих пиріжків…

Луцьк 2014
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
10.07.2015 Проза / Оповідання
Букет із минулого
18.08.2015 Проза / Оповідання
Мишеня у платті
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Есе
13.08.2015 © оксамит
Ілюзія правдивості
11.08.2015
Дорога до щастя
31.07.2015 © оксамит
Сьогодні
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 5 (5+0+0+0+0)
Переглядів: 169  Коментарів: 3
Тематика: Проза, Есе, церква, лавка, престольний празник, священик, дякую
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.08.2015 17:54  Олена Річка для © ... 

Цікаве оповідання! ) Про життя ... 

 21.08.2015 11:25  Аннв для © ... 

Я думаю, що таких історій багато. А прототип - моя бабуся, яка через проблеми з ногами інколи дійсно змушена слухати спів в церкві лише зі свого двору...

 

 19.08.2015 19:40  Каранда Галина для © ... 

дуже зворушило... я щойно вставила в блог щось дуже схоже і відразу попала сюди до Вас... Це на основі реальної історії? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +12
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +58
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
12.04.2014 © СвітЛана
18.09.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2016 © Маріанна
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди