Маска на обличчі самого себе
(варто звертати увагу на розділові знаки)
Беру в руки перо, починаю писати.
Не виходить...
Мабуть, забув одягнути маску.
Зараз, зараз...... Є!
Отож, я в масці. Тепер мені легше.
я маска сонця, мозок рук.
кричу до болю, вниз злітаю -
омана існування. рана,
в яку твій холод витікає.
я паразит, хробак, павук.
внутрі свідомості блукаю.
ми всі зараза, ми всі разом
від епідемії вмираєм.
це темрява, це тиші звук,
це краплі сліз у чашці чаю?
де привід плАчу? я не бачу,
я не знаходжу шлях до раю.
це промінь неба, дим від мук.
і я напрямо повертаю -
це шлях внікуди, там де люди
законів вічності не знають
і серце таїть в собі стук.
погас вогонь, іскра згасає,
крізь сміх у душу пада сніг,
душа крізь сльози замерзає.
де істина тоді? чому
ми йдем вперед? чого шукаєм?
світи, де з Богом ми "на ти"
і де Диявола немає?
а демон смокче кров мою,
а я його. і смак цей знаю -
це спирт - ковток - це чорна жовч.
вибльовую війну з китаєм,
де впав мечем, мечем в бою,
не свому - мій бій за свободу,
за мир у світі, там де квіти
горять, опущені у воду.
де втратив душу, не свою.
де джерело, що мертві води
злива дощем під темним днем?
де відповідь? де сонце сходить?
...Знімаю маску і усміхаюсь. Ні, не подумайте,
за цією посмішкою немає лукавства, чи іронії.
Я посміхаюсь, бо мені смішно. Це так.
десь там, 15.12.2010
