"Ми"
Десь світ кричав і грюкав ворітьми.
Похмурий день нап”яв небесні п”яльця.
Із “я” і “ти” зродилось раптом “ми” –
У стиснутих і ледь замерзлих пальцях.
В пориві диких, загнаних стихій,
Які назвались душами, - раптово
Зник голос твій і стерся голос мій,
І стало спільним наше перше слово.
Ця вулиця, цей дикий вир авто
В очах незвично, різко відбивались.
Ми враз змінились. І не знав ніхто,
Яка ж-бо сила в зміні тій ховалась.
Бо коли раптом в світі, між людьми,
У цьому місті – чи й за видноколом, -
Раптово розпадеться наше “ми”,
То “я” і “ти” не вернуться ніколи.
