Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
28.12.2010 01:17Нарис
Для дорослих  Про життя  Про дитинство  Про час  
11111
© Баобаб

Жовч

Читати в депресивному стані забороняється

Одна з перших проб пера. Прошу строго не судити
Баобаб
Опубліковано 28.12.2010 / 3103

Чи доводилось вам, любий друже, хоч раз бувати в місцях настільки віддалених, що сонячне сяйво досягне їх рівно в той прекрасний момент, коли зникне остання людина на Землі? Чи може ви нишпорком пролізли у білосніжну гігантську кімнату, де посередині, на столику, лежить гарненький дівочий щоденничок? Ну а в ньому...ну...ви розумієте, почерком Господа написані світові істини. А може все-таки десь у далекому буддиському монастирі, ви, як рядовий монах, під час звичної багатогодинної нірвани відчули дотик сенсу життя? Ні? Тоді прошу вас повернутись назад, ваші години польотів у солодких фантазіях вичерпані. Прошу здати ваші крила, вони приходяться для наступних поколінь мрійників. Все. Кінець. Пройшла безурботна, та як раніше здавалось, безмежна молодість. Можете тихо зааплодувати. Тепер ви рядовий член суспільства, посміхаємось і махаємо ручкою.  

А ви? А що ви? Лягайге лицем у своє лікувальне багно і ловіть кайф від заду секретарки, яка зажди навмисно повільно проходить мимо вашої офісної комори. Якщо повезе - зможете ущепнути її. Якщо ні - просто киньте липкий погляд і уявіть її голу пружну дупу самі.  

Заваріть каву, міцну та гірку. Ви ніколи її не любили її, напевно, ніколи і не полюбите, але чомусь завжди її п`єте. Ви так і до кінця не знаєте чому. Чи це дань багатовіковій культурі офісного безхребеття, чи метод підтримання штучної ерекції мозку...так,на всякий випадок, щоб туди не залітали тіні прекрасного минулого. Ах так,тільки не забудьте опектися нею, атже тоді виникає повід для прекрасної розмови, в якій обов`язково від слухача буде вимагатись співпереживання вам. Це буде приємніше самої кави. Ви це знаєте, бо не раз проводили цю схему. Спочатку, так, підходиш до свого колеги, якому, якщо добре подумати, взагалі плювати на вас, ваше життя, вашу дружину ( у випадку, якщо він не трахає ї по вихідним ), на ваших малих дітей-виродків, про яких ви завжди розказуєте таким, як і ви. А найбільше в цей момент вашому колезі плювати на вашу каву і ваш обпечений язик, і ви це прекрасно бачите в його погляді. Та вас це хвилює рівно в такій мірі, як священу корову, і тому ви саме з такими, як у неї очима, підходите до жертви. Не забудьте відправити з самого початку пару-трійку рядових фраз та запитань. Впевніться, що ваша жертва нікуди не втече і що в неї закінчились відмазки. Після цього можете сміло лити все своє життєве лайно прямо йому в душу. Після цього добренько підітріться та аккуратно зашпиліть назад свої просякнуті сигатерним димом і пролитою кавою штани. Тепер можете радіти свому пустому кишківнику, який більше вас не турбує. Живіть далі, збирайте лайно, обмазуйте ним своїх колег і знову вертайтесь до пункту один. Саме в ось такому переливанні лайна з резервуара в резервуар і вимальовується основна функція "правильних" та "соціально-приємлемих" людей. Посміхнися, помахай рукою...Тільки не надійся... це не жарт, і не прихована камера, це життя, і все лайно, яке ти встиг назбирати, нікуди не знине після закінчення зьомок, а тим більше по магічному жесту руки. У кращому випадку, воно піде разом з вами у могилу. У гіршому - встигнете перед смертю обхезати ваших дітей, які тепер вже ніяк не відмиються від вашого прекрасного, прощального "татусевого подарунку".  

 

Стоп.......  

 

Не те!  

 

Не те!  

 

Не те! Чорт побирай!..  

 

Це не життя, воно не може бути таким. Це напевно просто розповідь, яка рано чи пізно закінчиться. І ти так закриєш книжку, поставиш назад на поличку, і подумаєш: " Слава Богу, життя не таке"  

Або прокинешся весь спітнілий, захеканий й переляканий і рівно через мить зрозумієш, що це був просто сон, і що вчора ти всього-навсього переборщив з травою. І так хочеться вірити, так хочеться знайти агрументи, які б підтвержували це. Ти ладен віддати все, що маєш, лиш би дістати довідку від Бога, що життя саме таке, в яке ти сподіваєшся, а зовсім не кава, сигатери, секретарші, колеги та лайно, лайно, лайно, лайно.... Але Бога не існує, принаймі для тебе, тому стовітсоткових доказів чекати не приходиться. І ти так сидиш на ліжку ( бо такі деперсивні думки в більшості виникають там, особливо в понеділок), світло ще не проникає в кімнату через грубий тюль, але ти все одно щуришся. Ти так сидиш на ліжку, в засмаленій майці, мрієш про гірку каву, про сигатеру і з горем сам для себе розумієш, що ти вже в тому ЖИТТІ і немає надії вибратись. Немає надії назад повернути втрачені крила. Твої дитячі мрії горять в полум`ї пекла ,а варті уваги думки вже давно не залітають у колись світлу голову. І саме в цей момент тобі стає так соромно за того хлопчика, якийсь колись жив, а потім його не стало. За ту малесеньку людину, яка ще не вміла ображатись. Тобі соромно за себе, бо ти його вбив. Без крихти жалю задусив алкоголем, сигаретами, дівчатами. Жорстоко вбив, а тіло викинув у новий безкорисний запис свого ЖЖ. Тепер ти пустий, але досі свято віриш, що одного дня він все-таки подасть тобі знак, і десь там...в глибині душі....  

Ти косо дивишся не себе в дзеркало, гладиш зім`яте лице по гострій щетині і надієшся, що по щоці потечуть сльози. Чому? А тому що сил терпіти вже немає, і єдине, що тебе може врятувати, що добре проплакатись, бажано в плече друга. Та ти розумієш, що ніякого підходящого кандидата ти не маєш, а йти знову до ского колеги сенсу немає,адже чи тільки вчора базікав про каву і язик. Ти прекрасно знаєш, що він тебе пошле, і пошле далеко.Але ти без почуттів. Ти дивишся в своє відбиття і не бачиш нічого спільного з тією людиною, якою ти себе вважав в молоді роки. Ти неоправданне сподівання. Ти ще один зіпсований хлопчик, яки мав всі шанси стати людиною, та ні одним з них не скористався. Так...І тут ти розумієш, що благословенне "пішов нахуй" з уст колеги, може, хоч і не надовго, але врятувати тебе від злих буденних думок. Тим більше з`явиться прекрасний повід розпочати розмову з іншим співпрацівником та продовжити звичний кругообіг лайна. Тому ти снідаєш, одягаєш свої облиті кавою та просякнуті сигаретами брюки, зашпиляєш зовсім не чисту сорочку, і, в стараннях зробити свою фізіономію прийнятною під дресс-код, вирушаєш в офіс.  

 

І ти прекрасно знаєш, що тебе там чекає. Там вже биту годину біля твоєї комори снує секретарка, яка не розуміє, чому ти запізнюєшся, там тебе чекають коллеги, твої вірні резервуари. Ти знаєш, що там є гірка кава та сигарети. Там є все твоє життя, а в ньому: лайно, лайно, лайно...лайно...І тобі цього достатньо. Ти невміло посміхаєшся. На душі настає рідкісний момент спокою. Ти ніхто, ти ніщо, ти йдеш нікуди та без найменшого сенсу. Світ ненавидить тебе, і тебе це доставляє. Ти любиш так жити, блять, любиш! Йдеш по вулиці і розмахуєш потертим потрфелем. На тебе дивляться люди. Дивляться, як на лайно. А знаєш чому? Та бо ти ним і є. Тому ти гордовито так йдеш по вулиці, тебе ніщо не хвилює, ні твоє життя, ні життя інших, ні твої давно втрачені мрії, ні твої спалені крила. Тебе не хвилює той хлопчик, надії якого ти не виправдав. Тобі срати на рідних, колег, секретарок, шефів, прохожих, на всіх всіх. І саме тому ти йдеш по вулиці, йдеш, посміхаєшся, і махаєш рукою, йдеш і махаєш...йдеш і махаєш... 

Біля монітора 2010
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
05.12.2016 © Дарія Китайгородська / Нарис
Червоно-біле серце Сакартвело
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
Нарис Про час
06.01.2011 © Таня Лисюк
Друг дитинства
28.12.2010
Жовч
15.12.2010 © Тундра
Час
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 3 (МАКС. 5) Голосів: 5 (1+1+1+1+1)
Переглядів: 452  Коментарів: 5
Тематика: Нарис, про дитинство, час, життя, жовч
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 29.12.2010 20:17  © ... 

Я знаю, що мій герой паскуда. Так і мало бути. + писав давніше. Просто виклав, щоб дізнатись недоліки та послухати поради. Але вже вибачай, що в час написання цієї нотатки позитивом і не пахло. Був би радісний - написав би про шось хороше а так...

 29.12.2010 16:04  Денис 

Вибач за нерозуміння. Тоді скажу інше: твій герой - рідкісна паскуда! Для чого виливати на нас це перед святами? Слабо написати щось позитивне? Наприклад, про себе...

 29.12.2010 00:16  © ... 

П.с. Навіть якщо і приймати ваші зауваження, то потрібно підмітити, що вони йдуть не з середини цього зачарованого кола. Насправді виходу з нього то і немає. Придивіться, але ні в якому разі не випробовуйте на собі

 29.12.2010 00:14  © ... 

Незнаю, може я й криворуко написав, але...хммм...я не мав наувазі себе Є така штука, як головний герой і розповідь від першого лиця Тому поради доцільно давати герою а не мені я,напевно, ще не такий зіпсований, щоб жалітись на світ у формі оповідання

 28.12.2010 18:56  Денис 

Хочеш декілька порад? По-перше, зміни роботу. А далі все просто: провітри кімнату, випери майку і своє тіло, якщо ще лишилося, заглянь у паспорт, може там є фото чи імя, знатимещ, хто ти, хоч приблизно. А ще пошукай себе у своєму офісному костюмі. Як знайдеш, струси гарненько, щоб опамятався! Няньок нема! Ти вже дорослий хлопчик... Свою долю твориш собі сам: створив лайно, лайно і їж!

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +36
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +85
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
24.04.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
23.02.2013 © Тетяна Белімова
29.08.2010 © Віта Демянюк
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди