Гвіздки вбивати в скуті болем душі

Не забивати такі ж в інші душі..... 

Ой, лихо, Таню... Чим Вам зарадити? 

тому я так й не написала))) мені гвіздки більше подобаються... 

Знаєте, якби Ви просто написали, що якесь слово може не сприйнятися - сиділа б і дивилась на той вірш як баран на нові ворота :) . Цвяхи в нас теж ніколи не кажуть. Чомусь. І якщо виправлю, буде ніби вже не моє :) 

Спасибі, Миколо Васильовичу! Ціную Вашу думку! 

Дякую, Ніло! 

найчастіше так воно й є: думаєш -іншому, насправді -собі.... 

Дякую, Оленко, і за те, що сподобалось, і за те, що одні з найулюбленіших рядочків процитувала :) 

Спасибі, Улянко! 

та мені за що дякувати?)) то все Ліна Василівна, до якої не можна бути байдужою, коли вже закохана в поезію) 

Гарно написано! 

Оленко, от дякую вам - за Ліну Костенко. Я теж її дуже люблю.  

Сонечко, надзвичайно сподобалося!!!!
Відгукнулося чомусь саме цими рядками Ліни Костенко:

"Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки." 

І кожний цвях, який знесилено вбивала,
Найбільшу муку спричиняв мені. 

Гарно, Таню. До сліз.  

Щодо "гвіздків", то я написав би "Вбивати цвяхи в скуті...". Але і "гвіздки" -- зовсім нормально, у поезії таке допускається. 

Ця поезія -- просто цвайкепеле! (Тобто філософськи мудра). Заслуговує на комплімент, без іронії. 

Класно! 

У нас теж ніколи не кажуть "цвяхи"... не знаю, що скажуть мовники, але я за гвіздки) 

То нам, то ми... То свідомо, то несвідомо... Буває всього...