Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
13.09.2015 17:27Новела
Про душу  Про життя  
00000
Без обмежень
© Ірина Мельничин

Вибухи петард

Ірина Мельничин
Опубліковано 13.09.2015 / 31168

Осінь. В парку тихо й солодко. Так буває лише жовтневої холодної днини, коли всі люди стараються сховатись у своїх будинках.


На лавці сидить Настя. Її безмірний сумовитий погляд вдивляється в золотий килимок листочків, що так дбайливо простелила чарівниця Осінь. Поряд лежить портфель. Недавно скінчилися уроки, і Настя вирішила заглянути в парк.


"Мабуть, час додому, "— подумала дівчинка і гайнула багряною стежиною.


Десь іздалека почувся вибух. Він пролунав настільки несподівано, що мало не до смерті налякав бідненьку Настю.


"Може, побігти туди? Глянути і все, — міркувала дівчинка. — Бо хто ж його знає, що трапилось!"


Прибувши туди, звідки долинув вибух, Настя була надзвичайно здивована. Двоє її однокласників, Володя й Сергій, з несамовитим вереском гасали по сухому опалому листю й підривали невеличкі, зате дуже небезпечні, петарди.


— О, ні! Що ж ви робите?! — розпачливо зойкнула двчинка. — Навіщо?! Навіщо нищити природу й піддавати себе такому страшному ризику?! Ви ж можете покалічитись.


Володя зневажливо глянув на Настю й криво посміхнувся.


— А тобі яке до того діло? Йшла мимо й іди собі далі! — розлютився хлопець.


— Але ж... Ви чинете неправильно! — благально тремтів голос дівчинки.


— Замовкни, нікчемо! Тобі хіба не пора робити домашнє завдання? Як же ти мені набридла, "ботанічко"! Таких людей знищувать потрібно! А що? Розумна, з бідної родини, ходиш в одному лахмітті, а з себе королеву робиш! Вказуєш усім, що можна, а що — ні. Хто тобі дав право втручатись в наші розваги? От яку користь принесе це остогидле дівчисько в суспільство? Яку, скажіть мені, будь ласка? Ти лише заважаєш нормальним людям весело жити! Що, справедливості захотілось?! Щоб більший меншого не кривдив і в тому ж дусі? Ні! Усе буде так, як захочуть такі, як я! Багаті, заможні та хитрі! Зрозуміла? Такі, як я!!!


— Та хіба... Хіба ти розумієш, що може статися страшне лихо? Прошу, будь розумнішим й милосерднішим! — несміливо пробелькотіла дівчинка. Їй на очі виступили сльози, й на щоках зблиснули перші росинки благального смутку.


Володя не на жарт розлютився. Настя, помітивши такий дивний стан хлопця, гарячково почала задкувати з парку, наближаючись бдижче до проїжджої частини. Володю це ще більше розізлило.З червоними, неначе налитими кров`ю очима, вигукнув:


— Як ти мені остогидла! Згинь, згинь, нікчемо!


Рука, в якій він тримав петарду, блискавично піднялась вгору. Дівчика розгублено стежила за кожним порухом хлопця, не здогадуючись, що він збирається зробити.Володя з усієї сили замахнувся рукою. Тремтячі пальці розщепились, й петарда опинилася саме під ногами Насті. Дівчинка злякано здригнулась, хотіла було тікати, та перечепилась з гілку й повалилась на дорогу, прямо під колеса автомобіля...


Вибух... Зойк... Відчайдушне, настирливе сигналення водія... Крик... Повітря сповнилось незвіданими раніш звуками.


— Що ти накоїв?!! — розпачливо вигукнув Сергій.


Та його вже не було поруч. Не було того жорсткого бездушного ката, що замість серця в грудях носив великий шорсткий камінь. Він ховав його від людського ока під гладенькою рум`яною шкірою, та чи довго можна приховувать незмірено злісну жорстокість?


Останнє, що побачив Володя, перш ніж втекти з парку, це бліде, якесь кришталево-фарфорове обличчя Насті. Здавалося, німий крик болю, ненависті й водночас жалю до свого кривдника застиг в скам`янілих тепер зіницях дівчинки. Та скам`яніли вони лише на мить, після чого миттєво сховались за повіками. А тіло лише нерухомо лежало на землі, омиваючи кров`ю покалічені худенькі ноги.


Сергій дивився на спотворену пошматовану Настю. Нарешті отямившись, він несамовито загукав по допомогу, й набрав на телефоні такий потрібний зараз номер — 103.


За декілька хвилин прибула "швидка". Бідну дівчинку відвезли до лікарні. Та змінити щось було вже пізно. Настя повік залишиться без власних ніг.


Звичайно, можна було замовити протез. Та хіба її родина має такі кошти?!! Ні. Це було неможливо. Дівчинка вже ніколи не відчує на дотик шовковисту траву, ніколи не гайне багряним гаєм.


Дивом було те, що Настю взагалі врятували. Після такої травми вона могла й не отямитися. Щастя, що не постраждала вона й психічно. А що? Вам коли-небудь заживо шматувало ноги?


Володина родина була змушена сплатити лікування. Та Настя відмовилась. Сказала, що їй нічого не потрібно від цих жорстоких багачів. Нехай собі й надалі весело живуть!..


Мати котила вперед Настину коляску. Золотавий килимок сухих листочків шурхотів втакт кожного поруху, чи то були кроки неньки, чи то якісь незнані пересування місцевих тваринок. Той самий парк. Теж саме місце. От тільки чомусь не чути вибухів петард...


Вдалині виднілась невеличка дитяча постать. Це Він. Той, хто так жорстоко вчинив з Настею. Той, хто забрав у неї шанс й далі жити по-справжньому. Та що там, просто ЖИТИ!!! Бо хіба ж тепер це життя?!! Та всього лиш якесь безглузде існування без будь-якого сенсу, без будь-якої надії. І більш нічого. Нічого.


Дівчинка мовчки глянула у вічі Володі. Як же він з цим житиме? Його ж повністю доконають докори справедливої совісті! Хоча... Про що це вона? Хіба в такої людини взагалі може бути совість?!!


Хлопець лише відвернувся, ховаючи погляд. Він жахливо боявся зустріти Настю. Ех, він таки справжній боягуз. Як взагалі зважився на такий вчинок? Володю кров лякає до смерті, то й одразу потім утік. Боягуз... Не може відповідати за свої вчинки. Та ця дівка сама винна! Хех, добре, що їй тепер так! Якою ж нікчемною вона зараз виглядає! Їй ще пощастило! Такі й узагалі не варті життя!


— Жалюгідна.., _ прошепотів Володя, коли мати з Настею проминули його.


— Знаєш, це ще як подивитись, хто із нас жалюгідний! — почувся за спиною голос дівчинки. — Я б і посперечатись була готова! Та вибач, у мене немає часу! Я мушу ЖИТИ!!! Жити далі!


Хлопець перелякано озирнувся, та невисока жінка з коляскою вже давно зникла з виднокола. "Сама винна! — кричала душа Володі. — Сама! Сама! Сама!!!"


Наступного дня хлопець, як завжди, гасав з друзями по осінньому прохолодному місту. Неначе й зовсім забув недавню пригоду. От тільки перед очима й досі стояла жахлива картина блідої пошматованої дівчинки...


Розваги перервав настирливий дзвінок. Володя вийняв мобілку з кишені й на екрані побачив напис — "Тато". Натиснув кнопку "Прийняти виклик".


— Здраствуйте, батечку, що ви хотіли? — затягнув він своїм постійним "правильним" тоном.


— Сину, негайно повертайся додому. Це дуже важливо, — якось тривожно мовив тато.


— Ну, чому?!! Ми тільки-но...


— Зараз же! Зараз же мчи додому!!!


Дзвінок перервався. Батько поклав трубку. Володя не на жарт перелякався: що ж могло такого трапитись? Невже його лаятимуть за Настю? Та ні, хлопця вже добряче за це насварили, ще й стусанів декілька дали. Тоді...що таке?


За мить Володя був уже вдома. Тато виглядав схвильованим, грізним, злим. Такий хлопець його ще не бачив.


— Володимире, — саме так батько завжди звертався до сина, — тільки слухай мене уважно. Не перебивай. Це дуже важливо. Твоя мати сьогодні йшла в магазин і... і... В якійсь белюдній вуличці на неї напала ціла зграя вуличних злодюг..... Відібрали гроші, та ще й жорстоко побили..... Матері зламали хребет. Напевно, вона більше не зможк ходить.... Але якби ж це все... Мене звільнили з роботи. Це кінець. Там розсекретили деякі мої хитрощі і за нечесніть... Ех, сину! Ми тепер ще й бідні! За що нам така кара?!! За що?!!


Володя ошелешено заціпенів. З очей бризнули гіркі солоні сльози. Як?.. Як таке могло трапитись?!!! Хлопець тут же ж присів, прихилився до землі й почав тужливо шепотіти: "Мамочко, мамочко моя, мамо, матусю...". Батько пригорнув його й мовив:


— Ми зараз поїдемо до неї.


Довгий блідий коридор. Здавалось би, тисячі палат миготіли перед очима, мерехтіли, змішувались з росянистими слізьми. Нарешті потрібна кімната. Тато відчинив двері. Вони увійшли.


На ліжку лежала зморена бліда жінка. Її пишне чорне волосся вихрами покривало подушку. Володя одразу ж підбіг до мами, поклав голову їй на груди й швидко-швидко зашепотів крізь сльози:"Нене, нене, нене... Матусю..."


Жінка підняла його голову, глянула у мокрі очі сина й насилу посміхнулась.


— Все буде добре, — тихо мовила вона. — Все буде добре.


Вираз маминого обличчя був якимось дещо дивним, змореним, кам`яним. Неначе тоді у Насті.


Раптом Володя зірвався й стрімголов вибіг з палати з криками:"Ні, не буде! Не буде! На жаль, уже ніколи не буде!". Сльози пекли йому щоки.


Парк. Знову той же жовтневий парк. Пустотливий дощ омивав віти голих дерев, купав у своїх росинках-краплях опале золоте листя.


Володя чимдуж біг, біг, сам не відаючи, куди й навіщо, переслідуючи якусь невідому ціль. Та й... Яку вже тепер ціль? Сльози змішалась з дощем й заслонили йому очі, руки безсидо теліпались, раз по раз мимоволі боляче себе вдаряючи, бо ж хлопець вже не міг себе контролювати. Бажання було лише одне: втекти, пошвидше втекти кудись, а куди — це вже неважливо!


Раптом спинивсь. Замислився. Чому це все так сталось?!!.! Невже... Невже він в чомусь винен?!? Адже ж за ним стояв жорстокий гріх, саме через нього невинна дівчинка втратила право на нормальне життя... Його так розсердила ця думка, так змусила шалено битися серце від люті й протесту, від заперечення цього всього, так же ж осквернила та зачепила його гордість, що Володя злісно пожубрив ногою бляшану бутилку, що лежала під кущем, дивно, з палким незадоволенням глянув на посіріле небо, задумавсь й чимдуж побіг стежиною з парку.


"Піду постріляю птахів" — вирішив без жодних сумнівів чи вагань.

А дощ усе витанцьовував по золотистій землі, щодуху лив свої похмурі краплі, вистукуючи дивний моторошний ритм.


Десь іздаля почулись вибухи петард.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
13.09.2015 Поезії / Вірш
Ніч у лісі
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Новела Про життя
07.12.2015 © Сьомін Валерій Олексійович
ТВОЇ «П’ЯТЬ КОПІЙОК»
13.09.2015
Вибухи петард
10.09.2015 © Ольга Моцебекер
Ключ у дитині
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 203  Коментарів: 27
Тематика: Проза, новела,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.11.2015 14:17  © ... 

Виправила на просто "покалічені".:"D  

 27.10.2015 21:41  © ... для Олександр Новіков 

Не помітила, коли редагувала. 

 27.10.2015 21:40  © ... для Олександр Новіков 

Вже якось пізніше виправлю, а то не надто щось є бажання то все обдумувати....  :"D

 27.10.2015 21:39  © ... для Олександр Новіков 

Спасибі за пораду. Якось не подумала виправити... 

 23.10.2015 21:08  Олександр Новіков для © ... 

ну що ж ти їй ті ноги все відриваєш? їх би розчавити. в місті швидкість не така аж, щоб відірвати, і падає вона назад, і водій приймає вправо, хоча може вліво. так що скоріше масою об бордюр роздробити, та не відірвати.  

 23.10.2015 00:13  Іванна Западенська для © ... 

Та то нічого ;) =) (=0_0=) (=^_^=)
І такі смайли файні))) (= -- _0 =) ^^)) 

 23.10.2015 00:09  © ... для Іванна Западенська 

А я і ці ставить щось не можу через планшет.... Текстові смайли - єдині, якими тут користуюсь.:D 

 23.10.2015 00:07  Іванна Западенська для © ... 

Ось так краще!))


P.S. Шкода, що тут немає більше смайликів(( Та нічого, і цими обійдемось)))

 23.10.2015 00:04  © ... для Іванна Западенська 

Не уважно прочитала коментар.:D (навіть не зважаючи на те, що то пише великими буквами).


ГЕРОЯМ СЛАВА!!!

 23.10.2015 00:00  Іванна Западенська для © ... 

Не варто мені дякувати!)))
А про песимізм - прочитай уважніше те, що я писала про онуків і праонуків - то не песимізм, то реалізм і сподівання на те, аби отой веснутий реалізм був колись кращим у рази, аніж сьогоднішній)) Та хто його зна, як буде... Дай то Бог, аби усе було добре)))
Що ж щодо патріотизму... Знаємо ми твою патріотичність, пані Іринко! ;))) Тільки одного не розумію: Де "Героям слава!"???!! Жартую, звісно)))

 22.10.2015 23:51  © ... для Іванна Западенська 

Спасибі))). Та не будь такою песимістичною, все буде добре). Й над нашою землею колись з`явиться білий птах миру та щастя)))). Бо ж заслужили ми цього. Обов`язково відвоюєм своє прекрасне майбутнє й свободу! І крапка. (Ну, шоб не було так, як в тій моїй новій повісті "Протест", що зараз пишу і згодом тут викладу. Тільки... Ох, сумнів вона, дуже сумнівна...).

Тааак, ти краще на патріотизм не переводь, бо ж ти мене знаєш, що як цю тему почать, то мене в роздуми та філософствування страшенно понесе.:D 

Ще раз спасибі)

 22.10.2015 23:42  Іванна Западенська для © ... 

Ти просто молодчинка!!!)) Дуже гарно, мені так подобається оце твоє оповідання, найбільше з усіх!))

Дуже гарно викритий закон бумерангу, начебто усе, що ти зробив поганого, повернеться тобі в два рази гіршим... Якби ж то ще в житті цей закон працював... А то ті "депутати" скільки вже горя людям наробили, скільки людей померло через них: через війну, через голод, через бідність, через хвороби, через аварії - та вони кати!!! - а щось до них бумеранг усе не повертається, наче за когось у народі зачепився і нія...

 22.10.2015 16:19  © ... 

Виправила деякі моменти. Спасибі за всі поради, я їх використала). Сподіваюсь, нормально вийшло)

 14.09.2015 17:17  © ... для Олександр Новіков 

Можна). Якось, правда, хотілось, щоб він визнав свою провину, хоча все-таки він був доволі безжальним, жорстоким й холодним і, знову ж таки, ваш варіант більше підходить.:"-D на характер його більше схоже.
Дякую, що витратили свій час на те, щоб дати мені пораду.:-) . Та й не думайте, мені критика таки потрібна, бо ж, якщо чесно, мало хто мої твори чув, а то деколи самому помилки побачити не виходить..... Ще раз спасибі). 

 14.09.2015 17:12  © ... для Олександр Новіков 

Я теж щось так засумнівалась, що воно би повернулось все так само..... Але то ви скажіть тодішній мені, яка писала.:-D (хоча, це не так вже й давно було....).
Про матір. Якось не хотілось аж дуже жорстоко робити... Мама мене і так звинуватила, як їй прочитала, що не треба було такий сюжет придумувать. Хоча..... Ну, я таки ще там вирішу, як переробити). 

 14.09.2015 17:10  © ... для Олександр Новіков 

Дякую за пораду. Я думаю найближчим часом трохи переміти, бо справді є купу неточностей.... Ваш варінт доволі цікавий , головне, правдоподібний.:"-D  

 14.09.2015 13:18  Олександр Новіков для © ... 

ну і закінчення: десь вибухали
петарди. Закільцювала, зіпсоване
суспільство типу. Взагалі цікаво. А
можна було так: неподалік чулося
глухе клацання плювків пневмату.
І не стрічався він з нею поглядом, і
провину свою не визнавав, а зі
злості пішов стріляти птахів. Бо в
житті так буває. Наче все. Не беріть
до уваги =).
вітання ТУТ =) 

 14.09.2015 13:18  Олександр Новіков для © ... 

пишу в кілька заходів, бо з
телефону. А матері його ноги
відірвало. Бумеранг бумерангом, та
житуха цікава штука, вона повністю
ідентично не робить, особливо коли
глобально. Щоб болючіше. Можна
було якусь саркому написать, рак
горла. Або геморалогічний інсульт
серйозний і все, мати-овоч, тільки
очима водить. Або взагалі на
апараті штучної підтримки життя і
гроші скінчились, треба відмикати.
А примарні 0,8 % що вона вийде з
коми, в душі набагато більші за інші
99,2% 

 14.09.2015 13:17  Олександр Новіков для © ... 

долучусь і я до обговорення. Про
реалістичність. Раптом десь
знадобиться =) стосовно петард:
навіть хороший взривпакет не
відірве обидві ноги, максимум
зап"ястя, хіба що міна
протипіхотна. Є такий варіант:
восени зранку холодно, а штани
літні, синтетичні, тому вдягнені на
такі ж колготи. Хлопець кидає
петарду в наплічник і той спалахує.
Далі тяжкі опіки-сепсис-гангрена-
ампутація вище колін. Якось так. 

 13.09.2015 22:03  © ... для Панін Олександр Миколайович 

Ага). Спасибі вам за пораду))). Люблю творчість Бредбері.:-)  

 13.09.2015 21:45  Панін Олександр Мико... для © ... 

Конструювання сюжету - справа дуже непроста.
Ще важче розробити сюжет фантастичний, він має викликати згоду читача сприймати умовності твору.
Бредбері, Шеклі та інші - справжні майстри. 

 13.09.2015 21:41  © ... для Панін Олександр Миколайович 

Дякую). І справді, з реалістичністю сюжетів у мене щось не дуже.... Постараюсь надалі більше те все обдумувати). 

 13.09.2015 21:23  Панін Олександр Мико... для © ... 

Добре написано, гарна проза.

Що стосується петард, то вони могли злякати героїню так, що вона б упала, потім потрапила під щось таке, що її травмувало.
Наприклад .під ту ж машину, якби дія відбувалась десь ближче до дороги.
Успіхів. 

 13.09.2015 19:23  © ... для Каранда Галина 

:-) 

 13.09.2015 19:12  Каранда Галина для © ... 

Я теж вірю в бумеранг... 

 13.09.2015 19:05  © ... для Каранда Галина 

Дякую, якщо чесно я і сама сумніваюсь.:"-D Ну, але якщо би це були якісь трохи більші петарди, чи, наприклад там якісь інші піротехнічні засоби.... Я не знаю.). Якось от про це не подумала...
Ну, сюжет справді страшний і трохи жорстокий.:"-D просто щось емоції були такі нахлинули, хотілося щось таке написать... Але погоджусь, таке в реальному житті рідко буває. Хоча, це може будь-чого стосуватись... Так само, роблячи комусь будь-яке зло ми часто навіть не відчуваємо провини, але воно все одно повернеться нам.(йой, я вірю в закон бумеранга...:`D ).
Спасибі за грамотне написання). Думаю, все одно варто ще багато чому навчитись, адже останнім часом зменшився словниковий запас... Та нічого, я стараюсь багато читати).
Ще раз спасибі, що підтримуєте.:-)  

 13.09.2015 18:54  Каранда Галина для © ... 

Страшний сюжет... Дуже сумніваюсь, що пітардою ноги відірве, правда... Пишеш дуже грамотно, художньо і досить цікаво. Це рідкість зараз навіть серед дорослих))) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2014 © СвітЛана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
05.04.2012 © Т.Белімова
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди