Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
17.09.2015 22:22Мініатюра
 
20100
Без обмежень
© Іванна Западенська

"Лавка. Джон і Дружок"

або "Справжня дружба"

Іванна Западенська
Опубліковано 17.09.2015 / 31246

Ми познайомились в парку, на лавці. Тоді ми обоє були маленькими. Ти взяв мене до себе додому, назвав мене Дружком. Це, напевне, круто, коли у тебе є власний Дружок, який завжди буде з тобою, не зважаючи ні на що і ні на кого, ні на які обставини і причини. Ми разом гуляли, сміялись, бігали, гралися. Ми разом росли. Ти ще був зовсім юним, а я вже був старшим за тебе. Але наші стосунки не змінювались. Ми щодня повертались на місце нашого знайомства. Там завжди світило сонце, навіть тоді, коли з неба лився дощ. Мені подобалось це місце. Судячи з твого виразу обличчя і щирої усмішки - тобі теж подобалось. Ми разом дорослішали. 

Потім ти одружився і вже приділяв мені менше уваги. Але я не ображався, я розумів тебе. Я ж Дружок. Твій Дружок. Потім у тебе народилось щось маленьке. Я погано розумів що це чи хто це, але ти любив його і приділяв йому багато часу та уваги, значить це була важлива для тебе істота. Навіть важливіша, ніж я. А отже, ця істота була важлива і для мене. Тепер уваги мені майже не перепадало. Ти, напевне, просто забув про мене. Але я все одно не ображався і завжди був готовий прийти до тебе на допомогу. Ти тільки покликав би мене і я би одразу прийшов. Напевне, ти б навіть покликати не встиг би до того, як я примчусь. 

А потім сталось щось погане. Бо всі плакали. Твоя дружина теж. А я не знав, чому ж вони плачуть. Просто не розумів. Потім я побачив тебе сплячого. Вони поклали тебе у якесь дивне ліжко. Ти там був сам: такий блідий і в чорному костюмі, а руки лежали схрещені на грудях. Я намагався тебе розбудити, але не зміг. Я хотів піти з тобою, але мені не дали. Згодом, твоя дружина вийшла заміж. Що сталось з цією маленькою істотою далі - не знаю. Можливо, її, як і мене, випхали з дому. Бо ця істота, як і я, теж була тобі дорога. 

Я не знав куди мені йти і пішов туди, де ми вперше зустрілись. Побачивши нашу лавку, я швидко побіг до неї. Я виліз на неї і так лежав, і лежав. Я чекав тебе. А ти все не приходив. Я думав, що ти прийдеш, як і раніше приходив. Як тоді, коли ми вперше познайомились. Але ти не прийшов. Напевне, ти просто забув мене або те місце, де ми познайомились. А я тебе не забув. А, можливо, з тобою сталося щось дуже погане? Але що ж тоді сталося? Чому ти все не приходиш? Якщо щось сталося, чому ти не покликав мене на допомогу? Я прийшов би, тобі лише варто було покликати мене. Я ж Дружок, я завжди приходив тобі на допомогу, коли вона була тобі потрібна. І тут, я раптом відчув різку біль. Я не знав, звідки вона йде, але я відчував її все ближче і ближче. А потім, я заплющив очі і далі я вже нічого не розумів. 

Джоне, що сталося, скажи мені? І тут, я побачив тебе. Ти був майже прозорий. Настільки прозорий, що я бачив в тобі своє відображення. Воно було теж прозорим. Ти біг до мене на зустріч. Я, не знаючи, що робити, теж побіг назустріч тобі. Я відчув, як ти обіймаєш мене, але ти чомусь був такий холодний і, наче проникав крізь мене так само, як я крізь тебе. Я теж був холодний. Чому так, Джоне, і де ми є? Ти сказав, що теж не знаєш, що ти лише зрозумів те, що ми померли. А як це? Що це означає? Що означає, померли? Я тебе зовсім не зрозумів. Це було уперше, коли я не розумів тебе. 

Ми кудись пішли. І потім я побачив до болю знайоме місце - нашу лавку, на якій ми уперше побачились. Ми підійшли до неї. Тут, як і раніше, завжди світило яскраве сонце. Ти сказав, що ми тепер будемо тут жити. Мені сподобалась ця ідея. Джоне, давай ніколи більше не будемо розлучатися, давай завжди тут жити! Тільки тут і більше ніде! З усіх місць мені запам`яталось лише це місце і лише воно припало мені до душі. Сподіваюсь, Джоне, що тобі також. Ти обійняв мене і просто кивнув головою. 

Я не знав, що ти мене розумієш і вмієш читати мої думки. А я завжди розумів тебе і вмів читати твої думки. То виходить, тепер не тільки я твій Дружок, а й ти мій?? Це круто! Круто мати свого власного Дружка. Тепер і я знаю, як це. Ти посміхнувся і погодився зі мною. Тепер ми вже ніколи більше не розлучались і залишились жити на нашій лавці назавжди. Ми жили тут вічно. Вічно - це, напевне, так, як і назавжди. Я не дуже добре розумів, що таке вічно і з чим його їдять, але це слово мені сподобалось, бо воно було після слів "ми жили тут", а значить, це хороше слово. Дякую тобі, Джоне, ти справжній Дружок...

Україна 29.05.2015 р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
20.09.2015 Проза / Новела
Патріоти
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Мініатюра
18.09.2015 © Ірина Мельничин
Без назви
17.09.2015
"Лавка. Джон і Дружок"
13.09.2015 © Ірина Мельничин
Народжується осінній ранок
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.33 (МАКС. 5) Голосів: 3 (2+0+1+0+0)
Переглядів: 45  Коментарів: 11
Тематика: Проза, мініатюра,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.09.2015 10:09  © ... для Тетяна Белімова 

Дуже Вам дякую!))) 

 18.09.2015 10:09  © ... для Деркач Олександр 

Дякую Вам!))) 

 18.09.2015 08:26  Тетяна Белімова для © ... 

Дуже гарний твір, Іванно!
Пишіть, не закидайте)) З Вас будуть люди! 

 18.09.2015 06:05  Деркач Олександр для © ... 

Сподобалось 

 17.09.2015 23:50  Ірина Мельничин для © ... 

Одне з найулюбленіших оповідань серед твоїх). Супер.:-) торкається серця). 

 17.09.2015 23:38  © ... для Каранда Галина 

Дуже Вам дякую!))) Не сподівалась, що це оповідання взагалі може комусь сподобатися)) 

 17.09.2015 23:29  Каранда Галина для © ... 

дуже сподобалося... несподівано, сильно. є пару огріхів, вичитайте. Але класно ж! 

 17.09.2015 23:22  © ... для Суворий 

Величезне спасибі!))) Рада, що Вам подобається))) 

 17.09.2015 23:20  Суворий для © ... 

супер 

 17.09.2015 22:34  © ... для Суворий 

Перепрошую, про абзаци забула.... І з шрифтом теж непорозуміння вийшло. Але надалі я намагатимусь викладати публікації правильно. Я вже відредагувала. Чи усе добре тепер? Дуже соромно, що таке елементарне забула...((

 17.09.2015 22:23  Суворий для © ... 

а де абзаци і чому все чорне...  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +12
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди