22.09.2015 23:44
для всіх
157
    
  4 | 10  
 © Серго Сокольник

Надія

Надія

Коли в День Світла ясноокий Ангел

Тебе коханкою подарував мені, 

Ти одаліскою зійшла на вищий щабель

Пізнань чуттєвості в цім дивовижнім сні...


Безсонна ніч. Вода стіка за комір...

Межа світів... Один, принаймні, є-

Блокпост у темряві- сирий готельний номер, 

В ракетнім світлі віддзеркалює твоє


Тонке обличчя- мерехтливий спомин-

І серце зранене наповниться теплом

Майбутніх зустрічей, що спалахом ранковим

Його зігріють у теплі твоїх долонь...


Холодний дощ, немов антонім мрії, 

Змива сліди, що губляться в імлі...

Я віднайду їх. Бо плекаю ще надію

На радість зустрічі... на цій сумній землі.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 23.09.2015 22:19  Богдан Чернігівський => © 

Про кохання у вас як завжди - на висоті. А на оцінки - не дивіться. Це заздрісники.

 23.09.2015 21:22  Тетяна Чорновіл => © 

Надія дорогого варта!
Чудовий вірш.
Щасти Вам!

 23.09.2015 17:55  Люлька Ніна => © 

Гарно. Про кохання можна говорити вічно.

 23.09.2015 14:10  Георгій Грищенко => © 

Чудово, захоплююче.