Так принято у нас
Заходить подорожній до села,
Та тут його ніхто не знає,
Чи він людина добра, а чи зла
І що у мандрах він шукає.
Громада придивляється – хто ж він?,
Але відноситься привітно,
Не бачачи злих намірів і змін
І що живе він надто бідно.
Допомагає цьому бідаку
Звичайно тим, що вона може,
Той дякує за поміч будь яку,
Всі бачать, чистосердно схоже.
Так прийнято у нашому селі
Всіх зустрічати не знайомих
На рідній нам прапрадідівській землі,
Крім наших ворогів відомих.
Із зброєю в руках зустрінемо
Ми наших ворогів й братів підступних,
Ніколи звичку цю не змінимо
Поразок їм завдать відчутних.
Свою свободу ми не віддамо
Нікому і ніколи в цьому світі,
Ми знаємо не прийде це само.
Тож й дітям лишим в заповіті.
м. Київ, 20.04.14.
