Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.09.2015 17:24Новела
 
20000
Без обмежень
© Шкромида Іванна

Розмови між

Шкромида Іванна
Опубліковано 27.09.2015 / 31543

Затоптана глина на мить поглинала підошву старих черевиків. Візерунок, посічений лініями й ромбами, повторювався через кожних півметра. Повторювався, наче ритм нескінченно довгої мелодії, яку співають цілі покоління, навіть не задумуючись над тим, хто заклав їм у голову щось настільки добре знане.

Земля впізнає своїх мешканців ще задовго до того, як людські руки вхоплять грудку піску чи кілька камінців, аби жбурнути їх куди подалі - рух у безкінечність. Ритмічність кроків, однаковість правого й лівого черевика, зміїні шнурівки, затягнуті надто туго, аби дозволяти повітрю гріти ступні, - усе настільки з’їджене буденністю, що перебування саме тут і зараз подекуди змушує сумніватися.

Хтось покликав його сюди - і він прийшов. Без жодного натяку на втому чи свідоме бажання втекти. Без роздертих пальців на ногах й покусаного комахами обличчя. Поки вітри роздмухували шмаття на його тілі, він мовчки переступав з ноги на ногу, нехтуючи волінням тіла випити хоча б краплю води.

Тепер тут усе по-іншому. Діти не розкидують гнилі сливи на стежку, собаки не стягують на траву дещо роздерті піддверні килимки. І спроба впізнати дерево, на якому колись висіла гойдалка, видавалася марною. Все виглядало збайдужілим до нього, наче той, хто покликав, затіяв з ним моторошну гру: заховав усе рідне. Змушений шукати, він просиджуватиме годинами на лаві, вгледжуючись у простір навпроти; він перебиратиме поспіхом старі скрині й валізи - фантомні речі виглядатимуть звідти на долі секунд, і він марно радітиме щоразу.

Хтось постукає в одвірок, а він навіть не розвернеться. Замре, поки не відчує, що людська подоба позаду зникла. Звідки брати сили, аби розмовляти з минулим.

Потріскане скло між віконниць нагадуватиме йому про можливість втекти. Завжди можна уникнути того, чого насправді жадаєш найбільше. Він почепить на рамі свій довгий дотик і продовжуватиме пошуки. Його спина затвердне, поки він переглядатиме усі плями на фотопапері; його потилиця стане солоною при першій спробі вчепитися за щось справжнє і досі живе. Люди змушені залишати щось по собі.

З ним нарешті хтось розпочне розмову. Випне свій голос з тіла, наче надто втомлену жінку після пологів. Осяде в його голові, як бетонний важель, який неможливо зрушити з місця. Говоритиме, бо відчуватиме провину.

Він завмре на колінах, перебуваючи далеко поза своїм тілом.

Хлопчик несе в руках зімнуті рукавиці, переповідає собі ж історію про гігантську снігову людину. Сміється на всю околицю. Пахне йому засушеними сливами. Розвертаючись кілька разів назад, він довго не помічатиме, що не залишає на снігу слідів.

Дорослий, він соромиться підвестися, аби не знехтувати жодним промовленим словом - голос втомлюється говорити - хрипить.

Хлопчик залишає рукавиці на дерев’яних східцях і сідає поруч. День йому видається теплим. Сонце пронизує пальці - ті гріються зсередини. Чутно, як хтось б’є ложкою по тарілці. Чутно, як хтось підіймається і йде. Скрипіння. Сніг перед ним місцями потоншав.

Голос затих.

Вперше стоятиме перед чоловіком, який щойно розмовляв з ним. Впізнає в ньому того, хто вмів затуляти сонце. Розідре йому зіниці замерзлими пальцями й опустить тіло додолу. Стіна позаду досі не захоче малювати його обрис. Довкола нічого не з’явиться й ніщо не зникне. Усе терпітиме його присутність, як і завжди.

Кілька днів він промотуватиме в голові ці ж сцени: убоге подвір’я, він повертається туди, шукає своє минуле, заходить в будинок, а там лише портрет на стіні. Лише портрет.

- Я зібрала твої теплі речі. І чаю теплого заварила в дорогу.

Хто це сказав? Його наче прикуло до крісла біля вікна, жодного натяку на те, що потрібно розвернутися, аби побачити щось інше. Теплі речі… Дорога.

- І черевики твої зігріла на батареї. Ти мусиш це зробити нарешті. Сьогодні останній день.

Останній день. Часовий простір упреться в якусь бар’єрну стіну, і що там, за нею, вже не можливо буде розгледіти. Щось там залишиться, а чомусь забракне місця.

- Послухай, я тобі вірю. - Вона торкнулася його голови й поволі припнула її до свого живота. - Але перестань винити в усьому себе. Ти не міг передбачити його поведінку. Не міг його зупинити. Хлопчик з кучерями - згадай себе на дитячих світлинах - ти був занадто добрим. Врешті, сталося те, що мало статися.

Він прислухався до рухів в її животі. Очі втомилися бачити. Очі втомилися зазирати глибше. Лише б не помічати зайвого. Слухати...

Вона відступала від нього повільно. Зупинилася біля дверей на кухню, тильною стороною долоні прикривши губи з поверхневими шпаринами.

Він житиме наодинці там, де мордувалася душа його матері. Де вистрибував з тіла батько. Де порізи розбитим склом один за одним вкладалися на шкірі, і ховати їх можна було лише теплим одягом.

Забрав валізу. Залишив ключі. Черевики, одяг, чай - він запам’ятав усе, про що вона йому говорила.

Коломия 16-17.09.15
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
03.03.2015 Проза / Новела
По собі
22.01.2016 Проза / Новела
Суть в іншому
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Новела
04.11.2015 © Арсеній Троян
Вампір Серьожа
27.09.2015
Розмови між
20.09.2015 © Іванна Западенська
Патріоти
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 91  Коментарів: 4
Тематика: Проза, Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 22.01.2016 12:14  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую щиро, що завжди читаєте! 

 22.01.2016 12:13  © ... для Лариса Пугачук 

Спасибі за відгук! 

 28.09.2015 09:19  Тетяна Белімова для © ... 

"Звідки брати сили, аби розмовляти з минулим," - оце сподобалося найбільше.
Дуже цікавий твір про пошуки відповідей, яких не може бути. Бо минуле вже відбулося, воно мертве, у ньому вже нічого не змінити. Ніколи.
Сподобалося! Неймовірна метафорика!  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
23.02.2013 © Тетяна Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
29.08.2010 © Віта Демянюк
20.03.2015 © Вікторія Легль
27.03.2012 © Микола Щасливий
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди