30.09.2015 10:25

18+

110

4 | 4

 © Оля Стасюк

На попелищі

Як ватра чорногірська, відгоріла.

Бувало зимно від того вогню.

Тепер мені складає попіл білий

Мою священну світову труну.

І в тій труні, в моїй безодні, пустці, 

Я маю дивний древній оберіг – 

Із зір ранкових галактичний згусток, 

Який колись скотивсь мені до ніг.

На серці видно опіки, як рани.

Над попелищем шириться пітьма.

Або я з цього попелу постану, 

Або горіла увесь вік дарма.