08.10.2015 08:36
для всіх
1681
    
  10 | 11  
 © Тетяна Белімова

«Аеропорт» Сергія Лойка – це роман, який викликає катарсис

«Аеропорт» Сергія Лойка – це роман,  який викликає катарсис
Сергій Лойко Аеропорт. Ромат. - К., "Брайт Букс", 2015. - 325 с.
Переклад українською Ольги Гончар (Хвостової)

Головна книга про війну, якої не мало бути,
І про героїв, які хотіли жити, але вмирали

Якби хтось рік назад спитав у навкололітературній бесіді про враження від прочитання «Аеропорту», то скоріше за все його співбесідникові відразу б пригадався роман із однойменної назвою американського письменника Артура Хейлі (1968). Сьогодні ж, коли вже більше року в Україні триває неоголошена війна, ця назва асоціюється винятково з романом Сергія Лойка, який за неповний місяць набув статусу бестселера. Слід зауважити, що коли перший наклад цього твору розкупився за перших три дні Форуму видавців у Львові, читачі буквально брали в осаду книгарні по всій країні, вимагаючи «продати “Аеропорт”».

Є книжки здатні вмістити у собі суть епохи, покоління, окремого суспільного явища, котрі сприймаються як знаки доби, що в ній вони постали. Саме до таких творів в українській літературі, якби пафосно це не видавалося, хочеться долучити й «Аеропорт» Сергія Лойка, який нещодавно побачив світ у видавництві «Брайт Букс» відразу двома мовами – російською та українською (у майстерному перекладі Ольги Гончар (Хвостової)). Прикметно, що одну з найдостовірніших книг про війну в Україні написав …росіянин, журналіст «Los Angeles Time», так як свого часу гімн Революції гідності «Воины света» склав білоруський гурт «Ляпіс Трубецький». Певно, погляд «з боку» вирізняється ширшим ракурсом, є таким, що здатен оцінити масштаби події.

Як пишуться книги про війну? По-різному, з відмінних кутів бачення. І все ж найкращі книги про війну – це антивоєнні твори, яких у світовій літературі на так уже й багато. Не зайвим буде нагадати про романи «На західному фронті без змін» Еріха Марії Ремарка, який через його антивоєнну спрямованість довгий час відмовлялися друкувати, також «Прощавай, зброє!» Ернеста Хемінгуея. Таким самим, сповненим любові до життя і ненависті до війни, є «Аеропорт» Сергія Лойка, де ця проста істина проголошена у підназві: «Головна книга про війну, якої не мало бути і про героїв, які хотіли жити, але вмирали».

Якщо говорити про книжку Сергія Лойка в цілому, то насамперед хочеться відзначити три речі: багатоплановість оповіді, багатропроблемність, закладену у розгалужений сюжет, і граничну емоційність викладу. Щодо останнього, тут, здається, все зрозумілим. Провівши одну з ротацій у Донецькому аеропорту, письменник із зрозумілих причин не міг спокійно та врівноважено описувати побачене: сама тема, здається, обирала засоби, за допомогою яких виливався біль втрат безглуздої з усіх кутів бачення «м’ясорубки» або бійні, розв’язаної на території України іншою державою. Про вплив «Аеропорту» на свідомість читача автор не міг не знати, тому чесно попередив у передмові, що його твір «мало кого залишить байдужим».

Назва «Аеропорт» є у певному плані оманливою, адже йдеться про глобальну картину новітньої української історії, де письменник простежує причини і наслідки багатьох важливих подій. Серед основних, звичайно, Євромайдан і Революція гідності, ганебна анексія Кримського півострову, поширення «руського міра» на території Донбасу, Іловайська трагедія, захист кіборгами Донецького аеропорту. Паралельно з українською відстежується недалека історія Російської Федерації, розв’язана війна у Чечні, процеси занепаду провінції, що своєю чергою вплинуло на ситуацію у сусідніх державах. Скажімо, у главі роману «МВЧ» виведено образ Маленького Великого Чоловіка, в особі якого вгадується пресловутий диктатор: персонаж сидить на високому троні, аби відвідувачам не впадала у вічі його щупла, невеличка постать, і вершить долю України, війну в якій він успішно розв’язав. Цей гротескний уривок, який, з огляду на сучасний стан речей, здатен розшифрувати навіть школяр, ясно дає зрозуміти, що хоча автор і «не робить політичних висновків», проте читачі до них таки дійдуть самостійно, «якщо вже не зробили [їх] й без прочитання цього роману». Чому ж усе таки «Аеропорт»? Сам автор неодноразово пояснював назву свого роману на презентаціях тим, що для нього захист Донецького аеропорту кіборгами-добровольцями, які, перебуваючи майже у цілковитому оточенні, героїчно тримали оборону 242 дні, дорівнює за силою духу Майдану. Цей подвиг кіборгів змив пляму ганьби з усього українського народу після низки ганебних здач військових об’єктів, починаючи з Криму і завершуючи Слов’янськом і Краматорськом. Аеропорт – це символ нескореності та незламності, мужності та самовідданості українців:

«- Зачем мы вообще защищали этот Аэропорт? – спитав Степан. – Кому это было надо? Смысл?...

- Вам это нужно было, - відповів Олексій. – Потому и защищали. Должны же были украинцы хоть что-нибудь защитить. Жаль только ребят».

Другим планом оповіді є особисте життя фотографа і кореспондента «Los Angeles Time» Олексія Молчанова, несподіване кохання до революціонерки Ніки, трагедія, що спіткала його дружину Ксюшу, зрештою, неочікуваний фінал усієї цієї історії із фатальними трикутниками, де жодному з учасників, на щастя, не довелося обирати… У постаті Олексія Молчанова багато автобіографічного, ніби списаного із життєпису самого автора, хоча сам він застерігає читачів від такого прочитання, наголошуючи, що «це художня вигадка, базована на реальних фактах». Письменник при змалюванні свого героя з усіх сил намагається уникнути художнього кліше «хорошого хлопця» (ця тенденція буде простежуватися і при зображенні інших образів у романі). Може, через те читач беззастережно вірить написаному, адже перед ним постають картини «живого життя», де діють «реальні» люди, а не іконописні постаті. Багатьох, напевно, вразить сцена втечі Олексія із чеченського полону, якою Сергій Лойко вперто підкреслює, що його герой «не ідеальний», що цим образом він протестує проти канону «у літературі, якою розпещений читач, де герой ніжний, жалюгідний, рефлексивний, фізично слабкий, морально виснажений і дивиться на все “очима клоуна”». Автор не проти «опуститися до рембуваня героя», бо цілком справедливо вважає, що добро має бути з кулаками, здатне дати відсіч супротивнику, а не померти від «пострілу у спину». Цим самим Сергій Лойко, можливо, сам того не усвідомлюючи, продовжує традицію літератури руху опору в українському письменстві: його героїв – кіборгів Бандера, Медведя, Скерцо, і навіть простого водія з Дніпропетровська дядю Сашу можна розмістити в одному ряду із Григорієм Многорішним або Андрієм Чумаком, персонажами романів Івана Багряного.

У книжці Сергія Лойка нема упередженого, однобокого зображення російсько-української війни, хоча розкрито справжню сутність понять «кіборги» й «орки»:

«Росія позбувається свого людського лайна, шлаку, сміття. А Україна втрачає свою еліту. Своїх найкращих хлопців».

Письменник, ясна річ, підводить читачів до усвідомлення істинного стану речей на фронті, бо не з повідомлень у пресі, а на власні очі переконався, що проти української армії воюють кадрові російській військові. І все ж, коли йдеться про звичайних російських солдат, що стали такими собі «гвинтиками» імперської військової машини, заведеної керівником сусідньої держави, – автор пише про них «з серцем». Відчутним є співчуття простим росіянам, які стали розмінним дріб’язком у великій грі тирана. Це, безумовно, є одним із найбільших гуманістичних посилів книжки: пожаліти ворога, який прийшов на чужу землю у якості завойовника, пожаліти того, хто виконує злочинний наказ, а не засудити та зловтішатися з приводу його загибелі. Чи не найемоційнішим місцем «Аеропорт» є глава «Наталія Сергіївна», в якій описано Via Dolorosa матері російського солдата. Проста росіянка з соцмереж дізналася про загибель свого сина на Донбасі, декілька місяців безрезультатно розшукуючи його в офіційних установах РФ. Сергій Лойко описав тут конкретний випадок, коли український танкіст Олексій Чабан у січні ц. р. в одному з боїв став свідком загибелі російського солдата, підібрав його документи і написав відкритого листа до рідних загиблого, опублікувавши його в одній із соціальних мереж. Тисячі людей прочитали це послання, матір солдата відгукнулася і приїхала до України, аби на власні очі пересвідчитися, на яких «навчаннях у Ростовській області» перебував її сини. Утім, переважна більшість росіян сьогодні не вірить у те, що на сході України воюють їхні співвітчизники. Офіційна пропаганда Москви працює на випередження, проте й відкритий лист Олексія Чабана, і книжка Сергія Лойка посіють зерно сумніву, яке з часом проросте болючою правдою.

Роман Сергія Лойка – це твір-секрет, де всі основні події та особи, пов’язані із обороною Донецького аеропорту зашифровані, але легко пізнавані. Таке «перевдягання» політиків і простих солдат – різновид відмежування від суто журналістської діяльності автора, де за вимогами жанру кожен факт і документ має бути достовірним. В Аеропорту майже всі останні ротації провів воїн із позивним Салам, проте в останньому бою він зник, виконуюче важливе доручення командира:

«Його друзі й рідні, а тепер і тисячі читачів вірять, що він не загинув. Вони чекають на його повернення. Додому, в Україну.

Салам арабською означає мир».

Саме такими є останні рядки роману «Аеропорт», роману-реквієму, роману-треносу і водночас твору, який дає надію, повертає пам’ять і відчуття національної гідності.

Сергій Лойко написав про свій роман:

« У цій книзі чимало персонажів, багато переплетених драматичних сюжетних ліній. Роман не тільки й не стільки про війну. Він і про любов, зраду, пристрасть, ненависть, лють, ніжніть, відвагу, біль і смерть. Іншими словами, про наше сьогоднішнє й учорашнє життя».

Читати «Аеропорт» Сергія Лойка нелегко, страшно і боляче. Проте не прочитати його теж не можна. Нам, українцям, не можна не прочитати цю книжку, бо правда і страждання цього твору – це своєрідний катарсис: очищення і навіть відродження національного чуття, якого сьогодні бракує багатьом.



Київ, 5 жовтня 2015 року

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.06.2017 08:36  © ... Закріплений коментар

"Аеропорт" Лойка в аеоропорті Вільнюса в литовському перекладі. Люди мають знати правду про (не)війну в Україні.

 10.03.2017 20:40  Душа => © 

Звичайно, людям потрібна правда, причому всім і росіянам теж, бо, "правда" з їх телевізора, як гіпноз чорного мага... Згодна з Надією, і теж дякую Вам за есе!

 26.02.2017 10:05  © ... 

{#} Дуже дякую! Навзаєм))) 

 23.02.2017 23:09  Надія Крайнюк => © 

Переді мною лежить книга "Аеропорт". Мені прислав її автор одного поетичного сайту, як подарунок. Я вже її прочитала. Так я читала "Цусіму" Новикова-Прибоя і "На Западном фронте без перемен" Еріха Марії Ремарка. За силою впливу на читача я могла б поставити ці романи в один ряд. Коли читала, моя душа розривалася навпіл; мені здавалося, що я там, з цими бійцями, все бачу, а допомогти не можу нічим.
Коли я подивилася відеоролик, то зрозуміла, що правильно вималювала в своїй уяві портрет цього журналіста. Саме таким я його собі і уявляла.
Таню, Ви дуже влучно вживаєте термін "катарсис" для характеристики роману. Про цей роман важко говорити, його треба ЧИТАТИ! ОБОВ`ЯЗКОВО! Дякую Вам за Ваше сильне есе.
Зізнаюся, я готувалася написати щось подібне про цю книгу, та бачу, що краще не напишу.
З повагою до Вас і найкращими побажаннями!

 04.07.2016 02:28  Олег Буць => © 

А на рахунок "сирості" роману, закинутої Арсенієм Трояном... Я б до цього поставився поблажливо. Читав я колись фронтові записки Симонова, ще про ТУ війну. Що сказати - агітки-агітками, писав, що було потрібно (хоча і там при бажанні можна було багато для себе цікавого знайти - ТЕПЕРІШНІМ поглядом). Зате яку КНИГУ він написав потім, через 15 років - "Живі та мертві"! Але її би не було без тих "агіток". 

Вважаю, для творів рівня "Війни і миру" про російсько-українську війну ще не настав час. Як, можливо, через перекручення у совєцькі часи історії, ще не написана головна книжка про те, що творилося в нас у сорокові минулого століття. 

Коли читав роман, мені взагалі було плювати на якусь його сирість. Бо ще зі студентства знаю - "Гаряче сирим не буває")) Я його в тролейбусах і бусах читав, що викликало дуже велике зацікавлення всіх, кому не уступив місця)). Як дасть Бог зустрітися, в Лойка за рекламу щось стребую)).
Хотів спочатку написати "долю попрошу", але "доля" - дуже багатозначне слово, і в кожного хай буде своя.  
Тому - дякую за рецензію. Вона варта того, аби її прочитали побільше людей, котрі потім захочуть прочитати роман. 

 04.07.2016 02:20  Олег Буць => © 

Мої враження від "Аеропорту" - подібні твоїм. Мало від чого зараз прочитаного чи побаченого мені аж стискалося в районі сонячного сплетіння - що буде через сторінку чи 5 хв.
Але! Мені здається, що, описавши Пуйла гротескно, автор програв. Пуйло є Пуйло, його треба так називати і його треба так описувати. У спеціально відведених для цього місцях)). А насправді це дуже серйозний, дуже сильний, дуже розумний ворог. Трохи недалекоглядний і зашорений - так. Але ж і з нашого боку пуйли - теж не генії. Тому якби автор показав МВЧ справжнім, образи українських героїв від цього би лише виграли. Небагато честі протистояти усяким пуйлам...

 02.04.2016 21:17  Ігор Рубцов => © 

Ти правильно написала: не прочитати роман не можна. Мені - поготів. Я замовляв книжку через інтернет-магазин у перекладі українською. Чи знайшов те, що шукав? Частково так. Можна зробити знижку на те, що Сергій Лойко не письменник. Багато його висновків відповідають моєму баченню. Добре, що війна описана достатньо натурально, без такої героїзації, коли герой у бою - герой і у житті. Людина - це переплетіння хорошого і поганого і добре, коли автори правдиві, виписуючи образи своїх персонажів. Проти чого протестує розум? Проти введення у літературу нецензурної лексики. Зараз читаю не менш жахливу книжку Багряного "Сад Гетсиманський". Можна ж написати цінну книжку без вживання матів? Можна. І хіба твір втрачає від того? Ні. Я не можу дати читати "Аеропорт" своїм дітям і не буду рекомендувати дорослим читачам. Не буду. Тільки через мат. Ще один з програшних моментів: кохання до Ніки. Для чого? Я купував роман, щоб побачити обличчя захисників мого аеропорту. Добре, на цьому зупинюсь. Є плюси і мінуси. Кожен хай робить власні висновки.

 04.01.2016 10:05  Арсеній Троян => © 

цей роман ніякий катарсис не викликає, він сирий і написаний нашвидкоруч. про це зазначав сам Лойко чи на свой ФБ-сторінці, чи на якомусь брифінгу, точно не пам`ятаю. а ще автор достатньо прямо згадував "продюсерів", які підганяли його з написанням роману. сама піднята тема російсько-української війни у творі почасти розкрита детально і глибоко, подані спостереження Лойка як учасника подій, але загалом книга потребує дороблення, бо там, де влазять якісь "продюсери", де пахне великими грошима, творчість неможлива

 08.10.2015 20:13  Світлана Рачинська => © 

Проморозило.... Наче розкриваєш вступ, пронизливу передмову. Усе так сприймається загострено. Під враженням від рецензії. Тому не прочитати - НЕ МАЮ ПРАВА. Чудово!

 08.10.2015 14:39  Панін Олександр Мико... => © 

Хоч звуться "кіборги",
та зовсім не з металу,
На них
спрямовано
сталевий шал...
Вкраїну
не залишать
на поталу,
Звитяга -
найкоштовніший
метал.

 08.10.2015 10:01  Суворий => © 

Video YouTube

 08.10.2015 09:45  Олена Вишневська => © 

Танюш, дякую тобі!!! Ти, як завше, молодчинка! Уявляю, Які емоції при прочитанні, коли в мене навіть зараз мороз по тілу...!
як кричуще сприймається "війну, якої не мало бути і про героїв, які хотіли жити, але вмирали".....
Слава Героям України!

 08.10.2015 09:45  Суворий => © 

Video YouTube