Meu outono
з рубрики / циклу «Палітра мрій»
Осінь-Жінка-Ніч-накриває з головою, і тихенько чорною кішкою виплигує у вікно... Зоряні срібні прикраси-Холодно.., Місячний кулон кольору слонової кістки-Дорого... Від чого так боляче? Біль сковує усе тіло.., ти намагаєшся випрямитись, робити якісь різкі рухи. Не допомагає. Болить... Змирись.., відкинь і забудь... Сіріє... Склянка води з лимоном. Думки, роздуми, запитання і відповіді-чорними плямами Зневіри лягають на біле шовкове полотно Надії... Відкинь. Кому воно треба? Заради чого? Куди все поділось? Все те, що поєднувало, все те, що давало відчуття того, чого ніколи не було. Змирись. Нема...
Перший приморозок зробив траву накрохмаленою... Холодно. Квіти заскляніли, випрямились і зробились якимись покинутими... Важке повітря спирає подих. Досить. Не думай. Не шукай. Відпусти...
Осінь-жінка-день всміхається разом з несміливим промінчиком сонця. Палідромічність з зеленими очима. Тепло... Заварена м`ята, ложечка меду і ароматна корична паличка. Рідне... Забути? Змиритись? Зневірилась чи вірю?.. Літери.., можливо непотрібне написане? Питання і відповіді, лягають у недомовленність... Боляче? Не знаю. День робить сильною... Болить...
Я ніколи не претендувала на Твою Свободу. Чудово розуміючи на що йду. Розділені простором в якому завжди було відсутнє-Дорого. З`єднані рідкими зустрічами в яких панувало-Рідне. Суттєва різниця, так як між Тілом і Душею... Покинута, забута... Чорна густа в парі з пачкою "dunhill". Рятує? Боляче? Чи змирилась?
Старий Ренуар розбитий різними формами артриту, прив`язував пензля до рукава і малював, бо вірив, що біль минеться, а краса залишиться... Невже змирилась і зневірилась? Ковток білого сухого.., так стане трішки легше. Незважаючи ні на що- Вірю! Чекаю!
Неповторна палітра осінніх кольорів... Жива картина, де говорить Серце. Ще один день добігає кінця.., ніхто не переступає межу. Легким шифоном п`янить осінній вітер, закутує у теплу пелерину Споминів... Болить...
