Осені
Я покладу тебе, осене, /можна?/ на музику,
Струнами сонячних зайчиків ложе сплету.
І зав`яжу твоє небо похмуре на вузлика,
Щоби дощам не вдалося розвести сльоту.
Ноти? Так-так! Підбери партитуру за настроєм.
Кажеш, мажор не годиться, а тільки мінор?
Ти ж бо печалі платівку нам ставила часто… Є
Й інші мелодії! Може, пташиний фольклор?
Знову не те? Не лякай ти мене падолистами.
Я в оберемок охристі наряди зберу –
І захмеліла пройдуся алеями міста. Ми
Cхожі такі до дрібниць! В чому? Я й не збагну…
Ти не сумуй, що від’їхав останній з теплом трамвай.
В супереч часу давно в пожовтілім саду
Бачу не тінь сивини з павутинок, а ніжність… Дай,
Я тебе /хочеш?/ до себе в весну проведу…
