Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.01.2011 01:45Вірш
Про любов  
00000
© Тетяна КАПУСТІНА

ТРИ CЛЬОЗИ

Поезії шкільного періоду

Зі збірки "Прогулянка під зорями"

В кімнаті на широкім підвіконні  

Стояла Свічка, гарна і струнка, - 

Із воску золотого, ніби сонця, - 

Світила денного улюблена донька. 

 

Висока була Свічка, гордовита.  

Своєю вродою пишалася вона  

І полюбляла звисока глядіти  

На залицяльників з розкритого вікна. 

 

Вважала себе кращою за інших,  

Сміялася в душі над усіма...  

«Та хто вони такі! - гадала в тиші. –  

Я найгарніша, тільки я сама!» 

 

А поблизу, тихенько причаївшись,  

Сірник за нею ніжно споглядав.  

Він полюбив її, ще тільки народившись.  

Він нею жив і нею помирав. 

 

І хоч як сильно мучився коханням,  

Боявся підійти й заговорить:  

Вона красуня - світла зірка рання,  

А він - Сірник. Ну що йому робить? 

 

Як їй сказати, що не спить ночами,  

Що бачить її всюди, де б не йшов!  

Що марить її світлими очами...  

Як показати їй свою любов

 

Одного разу, поборовши страх,  

Наважився Сірник про все зізнатись.  

Наблизився, неначе на голках,  

Впав на коліна, як ножем підтятий. 

 

- Я вас люблю, - промовив тихо він. 

Кохаю до нестями, люба Свічко! 

Він говорив, не зводячись з колін, 

А як закінчив, вже темніла нічка. 

 

І вислухавши сповідь Сірника, 

Свіча у відповідь жорстоко розсміялась: 

- Послухай! Знаєш ти, хто я така? 

Як можеш ти до мене дорівнятись? 

 

Не вимовив ні слова наш юнак, 

Лиш спалахнув живим вогнем страждання. 

У знак прощання, у розлуки знак 

Він запалив Свічу своїм коханням. 

 

І впав додолу. Свічка налякалась,  

Та не за ним - подумаєш Сірник!  

Що це з її голівонькою сталось?  

Чому іскриться золотом свічник? 

 

Сподобалося Свічці нове вбрання – 

Вона тепер насправді сонця світ.  

Та пломінь Сірникового кохання 

Їй не зворушив серце ні на мить. 

 

Горіла Свічка, вродою сіяла,  

Про Сірника забула без жалю.  

Ще більше запишалась, запалала,  

Підкреслюючи цим красу свою. 

 

Метелик молодий вночі побачив  

Те пишне сяйво, що від Свічки йшло.  

Осліплений, він наче розум втратив – 

Тієї ж миті кинувся на скло. 

 

- О люба Свічко! - він кричав до неї. – 

Я вас люблю! Я покохав ураз!  

Навіщо мені рожі та лілеї?  

Нема для мене кращої за вас! 

 

І пролетів до Свічки у кімнату.  

Його вело прекрасне почуття,  

Його б не зупинили навіть грати!  

Без неї він не уявляв життя! 

 

А Свічка його холодно зустріла:  

«От розвелось комах! Облиш мене!  

Для тебе не «кохана» я й не «мила»!  

Лети відсіль, опудало страшне!» 

 

Метелика мов темна ніч накрила,  

Не бачив він, що на вогонь летить.  

А Свічка йому крила обпалила:  

«Не заважай мені спокійно жить!» 

 

Ось так продовжувала без кінця горіти,  

Струнка, висока, гарна, осяйна.  

«Затьмарю я красою сонце й квіти!..  

Та не суперниця мені сама Весна!» 

 

Літав бадьорий Вітер над горами,  

У лісі грався - листям шелестів,  

Струмками плив і бавився з річками,  

У вербах тихо й лагідно скрипів. 

 

Почув цей парубок про славу Свічки,  

Про гордий стан, про нищівний вогонь.  

І закортіло глянуть на те личко,  

Охолодить його поміж своїх долонь. 

 

Помчав понад долини, через гори,  

Не помічаючи в дорозі перепон,  

Побачив Свічку і собі на горе  

Також потрапив у палкий полон. 

 

Розповідав їй щиро, що у серці  

Відчув солодкий щем, пекучий біль.  

Дивився - чи ж коханням озоветься?  

Та результат не коштував зусиль. 

 

Бо й з ним красуня зверхньо говорила:  

«Геть забирайся, Вітре, звідсіля!  

Хіба не бачиш? Мало не згасилось  

Від подиху твого моє вбрання!» 

 

Обличчя Вітра тінь суцільна вкрила,  

Він знову подивився на Свічу,  

І справжня її суть йому відкрилась.  

«Ну що ж, - одмовив, -я не промовчу. 

 

Ти кажеш - моє дихання холодне?  

Мабуть що, так. Тут ніде правди діть.  

У тебе ж не душа - пуста безодня,  

І замість серця - в грудях лід лежить. 

 

Тебе кохали, палко і нестямно,  

Лилися сльози від гірких невдач,  

Ти ж залишалась зверхня й невблаганна,  

А зараз - черга за тобою, Свічко! Плач!» 

 

І він дмухнув на вогник золотавий,  

І подихом той пломінь загасив.  

Заголосила Свічка, мов журавка,  

Аж плач її до неба долетів. 

 

Скотилося три воскові сльозинки  

По гарному, хоч зверхньому лицю.  

Три долі, три легесенькі билинки,  

Які вплелися в оповідь оцю. 

 

Одна сльоза - то Сірникова доля,  

Який так довго, ніжно так любив.  

А другая котилася додолу – 

Метелика, що крила обпалив. 

 

А третяя сльоза - то Вітра муки...  

Схилилась Свічка, стримуючи плач, - 

Все зрозуміла. Й вирвалось з розпуки  

Єдине слово щиреє: «Пробач...» 

22 березня 2007р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
11.01.2011 Поезії / Вірш
Чи можу я наснитись незнайомцю?
11.01.2011 Поезії / Вірш
ПРЕКРАСНЕ Й ПОТВОРНЕ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Маріанна / Верлібр
Сніговий серпанок
02.12.2016 © Леся Геник / Ліричний вірш
Першогрудневий сніг...
02.12.2016 © Григорій Божок / Сатиричний вірш
Е-Декларація
02.12.2016 © Тетяна Чорновіл / Драматичний вірш
Оймякон
02.12.2016 © Георгій Грищенко / Вірш
Рідній землі
Вірш Про любов
11.01.2011 © Світлячок
Года за годами бегут неуклюже
11.01.2011
ТРИ CЛЬОЗИ
10.01.2011 © Таша Прокова
Залишки зірок
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 618  Коментарів:
Тематика: Вірші, любов, три сльози, поезія, Тетяна Капустіна
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +32
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
01.12.2012 © Бойчук Роман
16.11.2013 © ЗБІРКА ПОЕЗІЙ
02.10.2011 © Тетяна Чорновіл
30.11.2016 © Микола Чат
03.05.2011 © Наталі
01.12.2016 © Уляна Чернієнко
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди